Називалася ще «домовою», тому що нею користувалися немічні старці, зокрема ігумен Воніфатій (Венгровський), келії яких розміщувалися біля вівтарної частини і відокремлювалися від неї дерев'яними перегородками. В радянський час використовувалась як виробничий корпус АН УРСР. З 1978 повністю увійшла до складу мурів двоповерхового адміністративно-виробничого корпусу. Збереглися фундаменти і частково стіни храму. З поч. 2000-х рр. здійснюється відродження церкви в класицистичних формах, характерних для 1-ї пол. 19 ст. Проект реставрації та реконструкції виконано фахівцями інституту «Укрндіпроектреставрація»: керівник — арх. В. Хромченков, виконавець — арх. М. Король.

Церква цегляна, складається з двох об'ємів: основного — невеликого однонавного храму з західним притвором із дзвіницею наметового типу та більшого об'єму з банним завершенням та вівтарною частиною з абсидою півциркульної форми і низкою службових приміщень. Головний (західний) вхід акцентує цегляний, квадратний в плані ґанок з наметовим завершенням (не передбаченим проектом реставрації, ймовірно, зведеним за бажанням настоятеля монастиря). В оформленні фасадів використано ритмічне чередування стриманих вертикальних форм пілястр доричного ордера та лиштви вікон з трикутними сандриками. Завершує споруду профільований карниз та двосхилі дахи (над кожним об'ємом окремі), в композиції домінують традиційна для православних храмів баня цибулястої форми та наметова дзвіниця.
Споруда — невід'ємна складова історичного комплексу монастиря [1789].

• Венгровський
,
• Король М.
,
• Хромченков В.