Три ризаліти розташовані на головному фасаді, один — по осі тильного фасаду. Головний фасад вирішено з використанням ордерної системи та декоративного ліплення. Перший поверх із прямокутними вікнами членують широкі рустовані лопатки, другий — пілястри корінфського ордера, що фланкують високі напівциркульні вікна, охоплені вгорі архівольтами з ліпними вінками та смугами у пазухах. Мальовничий силует будинку формують різноманітні декоративні фронтони, металеві парапети з цегляними стовпчиками. Основну увагу приділено архітектурі центрального ризаліту, середня частина якого на рівні другого поверху виділена портиком із спарених колон корінфського ордера з трикутним фронтоном. Над тамбуром — оглядова тераса, з якої відкривається панорама на стару Либідську частину міста. Споруду оперізує карниз на спарених кронштейнах з широким гладеньким фризом та густою ліпною смугою із стилізованого рослинного орнаменту. Потужній горизонталі карниза відповідає міжповерховий пояс, що трактується як антаблемент доричного ордера з тригліфами, які чергуються зі вставками меандрового орнаменту. Низ будинку підкреслено цоколем, де у приямках розміщено вікна підвалу.
На відміну від головного тинькованого фасаду бічні й тильний вирішено стриманіше — лицьовою цеглою (тепер побілені) з орнаментом у вигляді зубців (фриз, міжповерховий пояс), клинчастими перемичками тощо. Функціональна схема плану основана на розміщеному в центрі будинку вестибюлі (охоплює за висотою два поверхи), який зв'язаний з коридорами бічних крил. На першому поверсі містилися приймальня, відділення пастерівських щеплень, фото- і хімлабораторії; на другому — дві зали: для засідань ради товариства та лекцій (на 100 осіб), ряд лабораторій. Серед інтер'єрів виділяється розкішно оздоблений. вестибюль з парадними сходами. Кам'яні подвійні сходи виводять па бічні галереї другого поверху, обрамлені урочистим рядом канелюрованих колон іонічного ордера, оперезаних, у нижній третині поясками і драпіруванням. На галерею виходять коридори бічних крил, двері зали засідань та лекційної аудиторії. Горцеві стіни вестибюля оброблені глухою аркадою іонічного ордера з черепашками у тимпанах і картушами з монограмою «БИ» (Бактеріологічний інститут). Пишні картуші містяться також над входами у зали. По осі фронтальної стіни — ніша з погруддям А. Пастера на колонному п'єдесталі, на протилежній стіні — мармурові меморіальні дошки з написами, що містять дати закладин і відкриття інституту. Архітектуру вестибюля збагачують металеві ковані огорожі галерей та сходів, чавунні литі канделябри. Підлогу викладено метласькими плитками (завод Бергенгейма у Харкові) з індивідуальними на кожній ділянці килимовими малюнками, гармонійно об'єднаними у єдине ціле кольоровим та стильовим вирішенням. У залі засідань привертає увагу кесонований ліпний плафон, що переходить у падугу, та фриз, членований спареними консолями (під час ремонтних робіт 1980-х рр. плафон позолочено). У приміщенні, що використовується тепер як читальна зала бібліотеки, є старовинні, прикрашені різьбленням дерев'яні книжкові шафи.
З 1900 в цьому будинку працював Високович Володимир Костянтинович (1854—1912) — патолог, бактеріолог, імунолог, професор Київського університету (з 1895), голова Київського фізико-медичного товариства, віце-голова Київського товариства лікарів, керівник експедицій для боротьби з епідеміями чуми й холери в Індії, Одесі, Києві, Харкові та ін. Одночасно з 1. Мечниковим був одним з творців вчення про захисну ретикуло-ендотеліальну систему, а також про імунітет та сприйнятливість організму до інфекційних хвороб. В інституті очолював пастерівський відділ, де готували вакцину проти сказу. У 1898 вперше в Європі виготовив вакцину і у 1904 застосував масові щеплення проти черевного тифу. За час роботи в інституті виконав 18 наукових тем з різних питань бактеріології та профілактичної медицини. Один із ініціаторів утворення медичного відділення Вищих жіночих курсів у Києві.
1896—1919тут працював Павловський Олександр Дмитрович (1857—1944) патолог, мікробіолог і хірург, професор Київського університету, ініціатор утворення «Товариства для боротьби із заразними хворобами» й засновник Київської пастерівської станції (1894). Вперше у Російській імперії виготовив і застосував у Києві протидифтерійну сироватку (1895). Один із організаторів і перший директор інституту, одночасно очолював відділ сироваток. Виготовив протихолерну, протиправцеву, протистрептококову сироватки й інші препарати для лікування важких захворювань. У роки 1-ї світової війни — організатор і керівник найбільшого у Києві госпіталю Червоного Хреста. З 1919 — в еміграції. Помер у Румунії.
З цим будинком пов'язана діяльність Підвисоцького Володимира Валеріановича (1857—1913) — патолога і бактеріолога, професора Київського (1887— 1900) й Одеського (1900—05) університетів, директора Інституту експериментальної медицини в Петербурзі (1905—13), засновника вітчизняної школи патологів і бактеріологів. У період проживання в Києві брав активну участь в організації заходів проти епідемії холери в місті (1892). 1896 заміщав В. Високовича на посаді завідувача відділу Бактеріологічного інституту, коли той очолював експедицію до Індії; викладав на курсах, що діяли при інституті.
Тут працював також Тимофеєвський Олександр Дмитрович (1887—1985) — фізіолог і онколог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), акад. АМН СРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1947). 1953—55 очолював лабораторію етіології злоякісних пухлин. Одночасно 1941—53 працював завідувачем лабораторії в Інституті клінічної фізіології, 1953—55 — в Інституті фізіології АН УРСР. Основні праці присвячено проблемам експериментальної гематології та онкології. Займався питаннями кровотворення, вивчення ролі вірусів у виникненні пухлин, гістогенезу клітин сполучної тканини. Вперше у країні розробив метод культивування клітин поза організмом. Кабінет ученого містився на другому поверсі (після перебудови не зберігся).
Вірусологічний корпус 1946, в якому працювали Громашевський Л. В., Сиротинін М. М. (іст.). На терасі гори, вище від старого (історичного) корпусу інституту. Двоповерховий, цегляний.
1953—80 тут працював Громашевський Лев Васильович (1887—1980) — епідеміолог, один із перших академіків АМН СРСР (з 1944), заслужений діяч науки УРСР (з 1957), Герой Соціалістичної Праці (1967), засновник і перший директор (1948—51) Київського інституту інфекційних хвороб АМН СРСР. Під час роботи в цьому будинку — заступник директора, науковий керівник Київського НДІ епідеміології, мікробіології та інфекційних хвороб МОЗ УРСР. Одночасно 1948—63 завідував кафедрою епідеміології Київського медінституту.
Засновник і голова вітчизняної школи епідеміологів, виховав кілька поколінь науковців і лікарів. Автор моністичної теорії про епідемічний процес, учення про механізм передачі інфекції, на основі якого створив класифікацію інфекційних хвороб, прийняту Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Розробив теорію їх ліквідації та практичні засоби щодо ліквідації та зниження захворюваності окремими з них. Його наукові теорії визнані в усьому світі, а підручники «Загальна епідеміологія» та «Окрема епідеміологія», що неодноразово перевидавалися в багатьох країнах, набули значення класичних. Розроблена вченим теорія епідеміології будувалася на основі практичної діяльності. Зокрема, ним зроблено великий внесок у дослідження проблем епідеміології висипного та черевного тифів, чуми, дизентерії, холери, інфекційного гепатиту, скарлатини, поліомієліту, дифтерії. Відзначений премією АН УРСР ім. Д. Заболотного (1974).
1981 інституту, що того ж року отримав назву Київський НДІ епідеміології та інфекційних хвороб МОЗ УРСР, присвоєно ім'я Л. Громашевського. Кабінет ученого містився на другому поверсі корпусу (нині тут меморіальний музей вченого).
У цьому корпусі працював також чл,- кор. АН УРСР, акад. АМН СРСР Сиротинін Микола Миколайович (1896— 1977) — з 1937 консультант, 1944—49 — завідувач відділу вірусології інституту. Одночасно у зазначений період вчений працював в Інституті експериментальної біології та патології МОЗ УРСР та Інституті клінічної фізіології АН УРС.Р, що були розташовані на вул. Академіка Богомольця, 4 (з 1953 — Інститут фізіології АН УРСР ім. О. Богомольця).
1982 на фасаді будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з горельєфним портретом Л. Громашевського (ск. О. Редько, арх. В. Смирнов) [179].

• Високович В. К.
,
• Громашевський Л. В.
,
• Павловський О. Д.
,
• Пастер А.
,
• Підвисоцький В. В.
,
• Редько О.
,
• Сиротинін М. М.
,
• Смирнов В.
,
• Тимофеєвський О. Д.