Житловий будинок 1988, в якому проживали відомі вчені

Стрітенська, 17

 У цьому будинку проживали відомі вчені. 1988–2000 у квартирі № 15 – Бабичев Федір Степанович (1917–2000) – хімік- органік, акад. АН УРСР (з 1973), заслужений діяч науки і техніки України (з 1997), декан хімічного факультету (1968–78) й завідувач кафедри органічної хімії (1971–86) Київського університету, віце-президент АН УРСР (1978–88). У період проживання в цьому будинку – радник Президії АН УРСР – НАНУ (з 1988), головний редактор УРЕ (з 1985, за сумісництвом), почесний Соросівський професор (з 1994). Автор численних теоретичних і прикладних праць у галузі хімії гетероциклічних сполук. Відкрив реакцію алкілування метиленових основ ряду бензотіазолу галогеналкідами, розробив методи синтезу ряду гетероциклічних систем з вузловим атомом азоту. Засновник наукової школи. У 1980– 90-і рр. вийшов цикл його наукових праць, відзначених преміями ім. Л. Писаржевського АН УРСР (1986), ім. А. Кіпріанова НАНУ (1995), Державною премією України в галузі науки і техніки (1998).

Раніше мешкав на вул. Ломоносова, 55, квартира № 49.

1988–98 у квартирі № 25 – Гершензон Сергій Михайлович (1906–98) – генетик, акад. АН УРСР (з 1976), Герой Соціалістичної Праці (1990). У цей час – радник при дирекції Інституту фізіології рослин і генетики АН УРСР (з 1987). Працював над проблемами мутацій, історії розвитку генетики. Основоположник наукових досліджень у галузі молекулярної біології і генетики ентомопатогенних вірусів. Відкрив мутагенну дію екзогенних ДНК.

Мешкав на вул. Володимирській, 37, квартира № 4 (1944–70) і 51/53, квартира № 13 (1970–88). Президія НАН України 2003 заснувала премію ім. С. Гершензона.

1988–93 у квартирі № 31 – Давидов Олександр Сергійович (1912–93) – фізик-теоретик, акад. АН УРСР (з 1964), заслужений діяч науки УРСР (з 1972), Герой Соціалістичної Праці (1982), директор Інституту теоретичної фізики АН УРСР (1973–88). В період проживання в цьому будинку – почесний директор інституту.

Наукові праці присвячено фізиці твердого тіла, теорії ядра, теоретичній біофізиці. З ім'ям вченого пов'язані назви ряду термінів сучасної теоретичної фізики – «давидівське розщеплення», «давидівські солітони», «теорія неаксіальних ядер Давидова». Створив наукову школу.

Проживав також у пров. Десятинному, 7, квартира № 9 (1940–53, з перервою у 1941–43), на вул. Горького, 3-а, квартира № 15 (1964–88).

1988–2002 у квартирі № 41 – Єфімов Віктор Олексійович (1921–2002) – вчений у галузі металургії та ливарного виробництва, акад. АН УРСР (з 1973). З 1963 працював в Інституті проблем лиття АН УРСР (тепер Фізико-технологічний інститут металів та сплавів НАН України): завідувач відділу (1963– 64), заступник директора (1964–65), директор (1966–88), радник при дирекції інституту (з 1988). Відзначений премією ім. Є. Патона АН УРСР (1969), Державною премією СРСР (1981, 1991), премією ім. М. Доброхотова НАНУ, Державною премією України в галузі науки і техніки (обидві – 2002). Досліджував гідродинамічні процеси лиття металевих розплавів. Розробив сучасну концепцію і модель процесу тверднення зливка. Пояснив природу і механізм утворення різноманітних дефектів у зливках, запропонував ефективні засоби управління структурою і властивостями литого металу. Розроблені вченим технології розливання сталі знайшли широке застосування на вітчизняних металургійних і машинобудівних підприємствах. Засновник і голова (з 1990), згодом – заступник голови журналу «Процеси лиття». Проживав також на вул. Володимирській, 51/53, квартира № 88 (з поч. 1970-х рр.).

1988–98 у квартирі № 35 – Марковський Леонід Миколайович (1939–98) – хімік-органік, акад. АН УРСР (з 1988). У період проживання в цьому будинку – директор Інституту органічної хімії АН УРСР – НАНУ (1983–98), заступник голови Комісії з присудження звання Соросівського професора в Україні, член Американського хімічного товариства. Приділяв велику увагу розвитку нових напрямів наукових досліджень і вдосконалення матеріально-технічної бази очолюваного ним закладу. За його перебування на посаді директора споруджено сучасний віварій, новий корпус дослідного виробництва, інститут оснащено новітніми науковими приладами і комп'ютерною технікою. У 1990-х рр. виступив ініціатором створення державної програми з організації виробництва субстанцій лікарських препаратів в Україні й очолив науково-дослідні та технологічні роботи в цьому напрямі. Зробив значний внесок у дослідження органічних сполук сірки, фтору і фосфору. Відкрив реакції, що приводять до утворення сполук з кратним зв'язком сірка–азот. Засновник наукової школи. Відзначений Державною премією України в галузі науки і техніки (1991).

Проживав також на бульв. Лесі Українки, 24-б, квартира № 75 (1975–88). 1988–2002 у квартирі № 17 – Смирнов Валерій Веніамінович (1937–2002) – мікробіолог і вірусолог, акад. АН УРСР (з 1985), заслужений діяч науки УРСР (з 1986), директор Львівського науково-дослідного інституту епідеміології і мікробіології МОЗ УРСР (1974–77). Директор і завідувач відділу антибіотиків Інституту мікробіології і вірусології АН УРСР – НАНУ й головний редактор «Мікробіологічного журналу» (1977–2002), голова Українського мікробіологічного товариства (з 1978), член Президії і голова Північно- Західного наукового центру АН УРСР (1988–93).

У період проживання в цьому будинку нагороджений премією ім. О. Палладіна НАНУ (1994), Державною премією України в галузі науки і техніки (1995), премією ім. І. Мечникова НАНУ (2002), відзнакою Президента України «За заслуги» 3-го ступеня (1997); визнаний людиною року Кембриджським міжнародним біографічним центром (1992, 1993); отримав звання почесного Соросівського професора (1996, 1997). Наукові праці присвячено проблемам, пов'язаним з розробкою вірусних вакцин, одержанням антибіотиків та інших біологічно активних речовин з бактерій рослин. Запропонував ряд оригінальних антибактеріальних речовин, живильних середовищ та приладів, які серійно виробляються вітчизняною промисловістю.

Раніше мешкав на вул. Саперне поле, 26-а, квартира № 48 [1703].

 

 

  • Автор: Елла Піскова

Також на цій вулиці