Над входом білий мармуровий деко­ровано орнаментальним розписом. Преп. Іона (в схимі Петро; в миру — Іоанн Павлович Мірошниченко, за ар­хівними монастирськими списками та­кож Мірошин, Ірошниченко; 1805 або 1809 — 9 січня 1902) — засновник і настоятель Свято-Троїцького монасти­ря. Народився в міщанській родині Крюкового посаду Кременчуцького пов. Полтавської губ. Вирішив присвя­тити своє життя Богу — майже вісім років прожив у Саровській пустині (Тамбовська єпархія) у преп. Серафи­ма Саровського, відомого подвижни­ка 19 ст. Вступив 1836 послушником у Бєлоберезьку Іоанно-Предтечинську пустинь Брянського пов. Орловської губ. 4 березня 1838 зарахований до обителі. Саме там зберігався точний список 1661 славнозвісної чудотворної ікони Божої Матері «Троєручиці» (поч. ст.). Згодом на замовлення преп. Іони було написано копію ікони та передано її у Свято-Троїцький монастир (тепер у Покровському монастирі в Києві). У грудні 1843 прийняв чернецтво під ім'ям Іони. 20 червня 1845 рукоположений у сан ієродиякона. Тут йому тричі було видіння, яке зрозумів як веління заснувати на берегах Дніпра новий мо­настир. З 1851 — у Києві, перебував у Києво-Слупському Микільсько-Пус­тинному (1851—56), Братському Богоявленському (1856—57), Грецькому Катерининському (1857—60), Видубицькому Свято-Михайлівському (1860—66) монастирях. 29 червня 1858 рукоположений на сан ієромонаха. З 1866 — будівничий, 1872—99 — ігумен мо­настиря. Указом Святійшого Синоду від 17 січня 1886 призначений одночасно настоятелем Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря з підвищенням на сан архімандрита, до 1896 керував його відновленням. У грудні 1899 через похилий вік і хворо­би звільнений від управління Свято-Троїцьким монастирем, залишився йо­го настоятелем. Уславився благочести­вим життям. Під його керівництвом організовано один з небагатьох в Україні монастирів, що діяв за стату­том св. Феодора Студита і в якому цілодобово читався «Невсипущий псал­тир». За благословінням о. Іони з числа братії монастиря було призначено на­стоятелем оренбурзького Свято-Успенського Макаріївського монастиря о. Веніаміна (в миру — Курач Никифор Тихонович; прийняв постриг 1867, благочинний Свято-Троїцького монастиря з 1886, куди він знову повернувся 1909, 1912 прийняв у ньому схиму); настояте­лем жаботинського Свято-Онуфріївського монастиря — о. Євгенія (в ми­ру — Загородній Євфимій Парфенійович; у монастирі — з 1874, прийняв постриг 1875, ієромонах з 1886); будівни­чим та настоятелем скита Пречистої у Церковщині — о. Мануїла (у схимі — Серафим, в миру — Ковш Митрофан Іоаннович; у монастирі — з 1874, прий­няв постриг 1885, ієродиякон з 1887, ієромонах з 1897) та інші. З числа бра­тії Свято-Троїцького монастиря також неодноразово вибиралися та признача­лися настоятелі оршанського Свято-Покровського монастиря (Могильов­ська губ.), Неклюдівського Борисо- глібського скита (Могильовська губ.) та Києво-Звіринецького скита.

О. Іона мав багатьох духовних послі­довників, серед яких був єпископ Ка­лузький та Боровський Віталій (Йосифов), відомий тим, що відспівував преп. Амвросія Оптинського. Єпископ Віталій помер 15 вересня 1892 і був похований у Свято-Троїцькій церкві (1993 перепохований в окремому скле­пі під церковною підлогою). Спадщину о. Іони складають кілька рукописів 1888, 1891, спогади, повчання, заповіт. Зберігся прижиттєвий портрет о. Іони, написаний Г. Вигуровим на замовлення киянина Вихрова і подарований остан­нім монастирю. Помер в ніч на 9 січня 1902. 12 січня похований у склепі під церквою. Того ж року на місці похо­вання встановлено мідну огорожу та мармуровий хрест з металевою іконою й невгасимою лампадою. 21 жовтня 1966 мощі преп. о. Іони (при цьому ви­явилося, що тіло старця залишилося нетлінним) та останки єпископа Віталія було перенесено з церкви і поховано в одній могилі на Звіринецькому цвинтарі. Перед тим склеп було відкрито, пограбовано, над останками похованих учинено наругу, внаслідок чого свята глава о. Іони втрачена. 5 жовтня 1993 мощі преподобного знову повернено у монастир, 14 жовтня — у склеп. Кипа­рисова труна, в якій 1902 було похова­но о. Іону, облачення, хрести — постригальний, вирізьблений ним у Бєлоберезькій пустині, та параманний збері­гаються під склом у церкві. 1995 за рішенням Синоду архімандрита Іону причислено до лику святих, 1999 здійс­нено чин прославління у лику святих преподобного Іони [1369].