Історія садиби простежується з 1874, коли вона належала відомому київському арх. М. Самонову. Його дружина П. Самонова та син М. Самонов володіли ще кількома ділянками в кварталі між сучасними вулицями І. Франка, Б. Хмельницького та Лисенка. В цій садибі 1895 було влаштовано ландшафтний «англійський сад» для громадського відпочинку. Тут стояв дерев'яний павільйон для буфету, каси, контори. Садибу орендував дворянин А. Радомишський, який утримував сад, взимку – ковзанку з музикою в недільні та святкові дні. 1897 ділянку, що з тилу межувала із садибою Управління Південно-Західної залізниці, придбав цивільний інж. Г. Позняков. Упродовж одного року він склав проект та побудував головний будинок (№ 19). У напівпідвалі було влаштовано мебльовані кімнати, на поверхах – по дві квартири (семи-, дванадцятикімнатні).

1902-03, згідно з угодою між власником та Управлінням товариства Південно-Західних залізниць, споруджено два флігелі за проектом Г. Познякова. Новобудови розмістили в глибині ділянки, максимально наблизивши їх до двоповерхового флігеля у садибі Управління Південно-Західної залізниці (вул. Лисенка, 4). У липні 1902 зведено чотириповерховий флігель № 19-в на межі з садибою Управління, з боку якої споруда була двоповерхова. Архітектор планував зробити цегляну засклену галерею для виходу з флігеля на вул. Лисенка. Згодом у центральній частині ділянки побудовано чотириповерховий на напівповерсі флігель № 19-б, який планувалося поєднати галереєю з флігелем № 19-в. Обидва флігелі (101 кімнату) повністю займало Управління. Контракт з Г. Позняковим, укладений на 12 років, було продовжено. Флігелі мали парове опалення; машинне відділення містилося в садибі на вул. Лисенка, 4.

Головний будинок, 1898 (№ 19). На червоній лінії забудови вулиці. 1984–85 під час ремонту і зведення третього поверху змінено планування, розібрано вінцеві елементи фасадів та дві декоративні вежки, знято балкони з ажурним металевим огородженням складного рисунка. 

Триповерховий, з напівпідвалом, мурований, тинькований, пофарбований, у плані прямокутний, з проїздом на подвір'я у лівому крилі. Планування коридорного типу. Перекриття пласкі. Чоловий фасад оформлено у неоренесансно-бароковій стилістиці. Композиція асиметрично-осьова, триярусна, семидільна. Центральні та бічні розкріповки на рівні другого поверху фланковано канелюрованими пілястрами з капітелями коринфського ордера. Розкріповки акцентовано півциркульними вікнами, що чергуються з прямокутними прорізами запалих прясел фасадної стіни. Головну композиційну вісь з розміщеним на ній отвором входу підкреслено півциркульним профільованим завершенням аттика і потрійним циліндричним бляшаним піддашком над вхідним ґанком. По вертикалі фасад членують міжповерхові профільовані та підвіконні гурти, що утворюють декоративні фризи, в яких орнаментальні ліплені підвіконні вставки чергуються з простими прямокутними фільонками. Завершує стіну профільований карниз незначного виносу. Перший поверх рустовано. Півциркульні вікна другого і третього поверхів обрамлено профільованими архівольтами, що спираються на бічні пілястрочки. Антревольти на рівні другого поверху заповнено пишним ліпленням. Прямокутні віконні прорізи двох верхніх поверхів облямовано лиштвами, на другому поверсі увінчано фігурними сандриками на кронштейнах з ліпленим оздобленням.

Збережені елементи інтер'єра – мармурові сходи, ліплені прикраси – та м'яка пластика фасадів з насиченим світлотіньовим моделюванням вирізняють будинок у забудові вулиці. Флігель, 1902–03 (№ 19-б). Паралельно головному будинку, по всій ширині садиби.

Чотириповерховий з напівпідвалом, мурований, пофарбований, у плані прямокутний, з проїздом у лівому крилі, праворуч від якого – одноповерхова цегляна прибудова головного входу (первісна сторожка). Перекриття пласкі. Дах двосхилий по дерев'яних кроквах, покрівля бляшана.

Вирішений у формах історизму з використанням модернізованих форм стилю ренесанс. Композиція чолового фасаду асиметрична за рахунок лівої бічної розкріповки з півциркульною аркою проїзду. Стіну на рівні першого та другого поверхів рустовано. Прямокутні віконні прорізи з клинчастими перемичками прикрашено замковими каменями. Підвіконні фільонки містять симетричні рослинні композиції. Розмір вікон бічної розкріповки збільшено. Прорізи третього і четвертого поверхів фланковано модифікованими пілястрами. Фасад завершують аркатурний фриз і профільований карниз. Флігель, 1902–03 (№ 19-в). Паралельно флігелю № 19-б і головному будинку. Два верхні поверхи надбудовано у 1950– 60-х рр. Первісно над чотириповерховим глаголем влаштовано двоповерховий засклений фотопавільйон, перетворений згодом на звичайні поверхи. Шестиповерховий, мурований, пофарбований, у плані Г-подібний. Перекриття пласкі. Дах двосхилий по дерев'яних кроквах, покрівля бляшана.

Вирішений у формах історизму з використанням модернізованих елементів стилю ренесанс. Композиція чолового фасаду симетрично-осьова, вертикальна, підкреслена центральним ризалітом, що завершується двораменним щипцем. Стіни другого поверху оформлено дощаним рустуванням. Віконні прорізи з лучковими клинчастими перемичками декоровано підвіконними низками сухариків і фільонками з рослинним ліпленим орнаментом. Прорізи фланковано модифікованими пілястрами, прикрашеними на рівні четвертого поверху вставками з поребриком, на рівні третього – тондо. Бази пілястр оформлено квадратними фільонками з великими хрестами (між другим та третім поверхами). Перший поверх відокремлено від верхніх масивним міжповерховим гуртом, четвертий – смугою поребрика колишнього вінцевого карниза. Надбудовані поверхи не декоровано. Фасад бічного крила оздоблено аналогічно, два верхні поверхи архітектурно оформлено. Господарська споруда (стайні та сарай). У дворі, між флігелями № 19-б та 19-в. Чоловий фасад частково змінено.

Одноповерхова, мурована, у плані наближена до п'ятикутника. Дах п'ятисхилий, покрівля бляшана.

Фасад прикрашає аркатурний фриз і фільонки з поребриком над віконними прорізами.

Садиба – зразок архітектурного вирішення житлового комплексу в стилістичному напрямі історизм.

Близько 1898–1917 у будинку № 19 проживав Позняков (Поздняков) Гаврило Петрович (1857–1917) – цивільний інженер. 1882 закінчив Санкт-Петербурзький інститут цивільних інженерів. 1882–83 – службовець Південно-Західної залізниці, з 1883 – молодший архітектор будівельного відділення Київського губернського правління. Делегат ІІІ з'їзду російських архітекторів (1900). Був обраний головою Київського зібрання домовласників, яке формувало єдину політику міського домобудівництва та квартирної плати. У 1910-х рр. – староста Володимирського собору.

Яскраво представляючи новий тип архітектора-підприємця, він наприкінці життя надбав значний капітал, який сягав 3 млн. крб. Особливістю професійної діяльності архітектора було те, що він проектував і зводив переважно власні прибуткові будинки та особняки. За його проектами споруджено прибутковий будинок з готелем на вул. Лисенка, 1 (1892); комплекс центральних лазень з гідропатичною установкою і житловим будинком на вул. Малій Житомирській, 3-а, 3/4 (1893–94); прибутковий будинок та флігелі на вул. Михайлівській, 24 – Трьохсвятительській, 11 (1911–12); прибутковий будинок в садибі Олександрівського римо-католицького костелу на вул. Трьохсвятительській, 7 (1913–14) та ін. Для його проектів характерний раціоналізм планово-просторових побудов та вирішення фасадів, лаконічне використання стильових деталей.

Автор ряду публікацій з питань технології будівництва.

Тепер головний будинок займає Міністерство культури і туризму України, № 19-б – установи, № 19-в – Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця», у господарській споруді розміщено гараж [1822].

• Позняков Г. Г.
,
• Самонов М.
,
• Самонова П.