1875 на його замовлення споруджено головний будинок (тепер № 33). 1878 внаслідок невиконання контракту й прохання О. Таргоні ділянку передано у власність статського радника П. Коленка, який звів 1889 муровані служби (не збереглись), 1892 – флігель (№ 31). В наступні роки власником ділянки (до націоналізації нерухомого майна) був юрист, товариш прокурора Київського окружного суду М. Коленко, який успадкував майно від свого батька (мешкав у квартирі № 3 будинку № 33). 1918 на садибу впало 15 снарядів, внаслідок чого було пошкоджено дахи будинків. Первісна забудова зберігалася до кін. 1930-х рр.

Головний будинок, 1875 (№ 33). На червоній лінії забудови вулиці. Зведено за проектом арх. Р. Тустановського. У кін. 19 ст. на дворовому фасаді прибудовано двоповерхову засклену галерею (не збереглася). 1993–94 проведено ремонтні роботи з пристосуванням будинку для посольства Австрії. Двоповерховий з підвалом, мурований, пофарбований, у плані прямокутний. Односекційний. Перекриття пласкі. Дах вальмовий з бляшаною покрівлею. Оформлений з використанням елементів бароко. Композиція чолового і двох симетричних бічних фасадів центрально-осьова, закріплена на чоловому фасаді центральною розкріповкою, увінчаною характерною для необароко цегляною балюстрадою, лучковим фронтоном і фігурною волютою. Відзначається чітка симетрія рідко розміщених віконних прорізів з лучковими перемичками та замковими каменями (перший поверх), півциркульними фігурними перемичками (другий поверх). Простінки підкреслено дзеркалами, підвіконня – фільонками. Всі елементи декору, включно з рустами, дрібнопрофільовані. На центральній осі влаштовано головний вхід і балкон. По одному балкону розміщено на бічних фасадах.

Будинок – цінний зразок житлової споруди, що збереглася від початкового етапу формування площі довкола Володимирського собору.

Флігель, 1892 (№ 31). На червоній лінії забудови вулиці. Споруджений за проектом і під наглядом арх. В. Ніколаєва. Первісно двоповерховий. На кожному поверсі містилося дві квартири. 1938 в архітектурно-художній майстерні при Київському художньому інституті (керівник – проф. В. Риков, арх. М. Грицай) розроблено проект надбудови двох поверхів, який реалізовано 1940. Вона доволі гармонійно доповнила первісний об'єм. Чотириповерховий, мурований, пофарбований, у плані Т-подібний. Парадний і чорний входи розташовано на центральній осі плану. Перекриття пласкі. Два нижні поверхи виконано у формах класицизму, окремі спрощені елементи якого використано в надбудові. Побудова чолового фасаду підпорядкована центрально-осьовій симетрії.

Будинок належить до фонової забудови вулиці.

Будівлі садиби – цінні складові елементи первісної забудови вулиці.

В садибі проживали відомі діячі науки і культури.

1919 у квартирі № 8 будинку 31 – Бєлелюбський Микола Аполлонович (1845–1922) – інженер, учений, педагог, дійсний член Імператорської АМ (з 1895), професор Інституту корпусу інженерів шляхів сполучення в Санкт- Петербурзі (з 1873), президент Міжнародного товариства з випробування матеріалів (з 1913). Племінник В. Іконникова, в квартирі якого жив з родиною, потім повернувся в Петроград. За його проектами збудовано десятки мостів, зокрема через Дніпро в Катеринославі (тепер Дніпропетровськ, 1883–84), найбільший в Європі на той час міст через Русанівську протоку Дніпра в Києві (1904–06). Досліджував питання будівельної механіки і будівельні матеріали, винайшов нові будівельні конструкції, зокрема вільні поперечні балки і ферми з ромбічними ґратами.

У кін. 19 – на поч. 20 ст. в будинку № 31 – Високович Антін-Володимир Костянтинович (1854–1912) – патологоанатом, бактеріолог та епідеміолог, доктор медицини (з 1882). З 1895 – ординарний професор, 1897–1912 – завідувач кафедри патологічної анатомії Київського університету. Один із засновників медичного відділення при Вищих жіночих курсах у Києві (відкрите 1907), завідувач пастерівського відділу Київського бактеріологічного інституту (один з його фундаторів; інститут відкрито 1896; див. ст. 5). 1896 був начальником першої російської експедиції по боротьбі з чумою в Індії. Брав участь у боротьбі з епідеміями чуми в Одесі 1901 і 1902. У 1904 відряджений на театр воєнних дій під час російсько-японської війни 1904–05, організатор протиепідемічних заходів у російській армії.

Автор численних наукових праць з питань патологічної анатомії, фізіології, епідеміології та бактеріології. Здійснив пріоритетні дослідження в галузі менінгококової інфекції та туберкульозу. Разом з І. Мечниковим створив учення про ретикулоендетеліальну систему. Один із засновників інфекційної патології. Створив наукову школу.

Після повернення з війни проживав на сучасній вул. Б. Хмельницького, 34/33.

1908-23 в п'ятикімнатній квартирі № 8 будинку № 31 – Іконников Володимир Степанович (1841–1923) – історик, історіограф, джерелознавець, педагог, громадський діяч, чл.-кор. (з 1893), акад. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1914) і УАН (з 1921). З 1892 – заслужений професор Київського університету, 1871–1919 – професор кафедри російської історії.

1873-1913 – головний редактор щомісячника «Университетские известия». З березня 1921 – академік кафедри російської історії Історично-філологічного відділу УАН, голова археографічної комісії, керівник постійної комісії для видавання пам'яток письменства, мови та історії УАН. Один із засновників 1872 Історичного товариства Нестора-літописця при університеті,

1874-77, 1893–95 – його голова. З 1882 – член Київського товариства грамотності, з 1885 – Московського археологічного товариства, з 1878 – Товариства любителів природознавства, антропології й етнографії, з 1882 – Слов'янського доброчинного товариства, з 1883 – Товариства історії і старожитностей російських; з 1890 – член, 1904-21 – голова Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, яка з 1918 діяла при УАН. З 1903 – член Церковно-історичного і археологічного товариства при Київській духовній академії, з 1905 – Київського товариства старожитностей і мистецтв, 1913 – 18 – голова комісії Старого Києва при ньому; з 1906 – член Російського історичного товариства, з 1908 – Київського відділу Російського воєнно-історичного товариства, товариш голови Ради, завідувач його архівної та бібліотечної комісії; з 1910 – заступник голови Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтва. Почесний член Київського, Харківського, Санкт-Петербурзького, Юр'ївського університетів, Київської духовної академії, Московського археологічного інституту, Імператорської Публічної бібліотеки в Санкт-Петербурзі, ряду інших наукових установ, товариств, учених архівних комісій. Відзначений Великою Уваровською премією (1883), золотими Уваровськими медалями (1907, 1909) Імператорської Санкт-Петербурзької АН.

Досліджував проблеми джерелознавства, історіографії, археографії, історії освіти, науки, культури, громадсько-політичних рухів в Росії та Україні, біографії істориків і публіцистів Д. Бантиш-Каменського, К. Бестужева-Рюміна, О. Бодянського, М. Карамзіна, М. Устрялова та ін. В науковому доробку вченого понад 700 публікацій. Автор численних рецензій, оглядів нових видань в періодичних виданнях, зокрема журналах «Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца», «Университетские известия», «Вестник Европы», «Древняя и новая Россия», «Русский архив», «Русская старина» та ін.

Помер у Києві, був похований на Щекавицькому цвинтарі (знищений у 1928). У 1888–1908 мешкав на сучасній вул. Леонтовича, 7 у власному будинку свого товариша – професора В. Беца. Семикімнатну квартиру № 4 в будинку № 31 знімала сім'я юриста В. Проскури (брат ученого в галузі гідродинаміки, академіка Г. Проскури). Його дружина В.Височанська була рідною сестрою матері К. Паустовського.

В квартирі № 3 з осені 1918 до жовтня 1919 і навесні та влітку 1923 мешкав з сестрою і матір'ю Паустовський Костянтин Григорович (1892–1964) – письменник. Під час проживання в місті працював у газеті «Киевская мысль», яка виходила до грудня 1918 (редакція містилася на вул. Фундуклеєвській, 19, тепер вул. Б. Хмельницького). Відвідував Літературно-артистичне товариство (перебувало на той час у підвальному приміщенні готелю «Континенталь» на вул. Миколаївській, 5, тепер вул. Архітектора Городецького; будинок не зберігся). З 5 квітня до 10 травня 1919 був відповідальним секретарем видання «Театр», в якому опублікував статтю про дослідження худ. архітектора Г. Лукомського. У травні 1919 призваний до армії; служив у караульному полку в Микільському форті (тепер вул. Січневого повстання, 1). У жовтні 1919 виїхав до Одеси.

В своїх творах описав побут киян передреволюційних років та доби революції, з незрадливою любов'ю описував Київ, природу і людей. Події, пов'язані з проживанням у цій садибі, відображено в автобіографічній епопеї «Повісті про життя» – «Початок незвіданого віку» та «Книга блукань».

У 1910-х рр. у квартирі № 5 на першому поверсі будинку № 31 – Ушинсь- кий Костянтин Костянтинович – інженер шляхів сполучення, син відомого педагога, основоположника вітчизняної наукової педагогіки і народної школи. На поч. 20 ст. в будинку № 31 – Ходин Андрій Васильович (1847–1905) – офтальмолог, доктор медицини (з 1873), ординарний професор (з 1884), завідувач кафедри очних захворювань медичного факультету Київського університету (1881–1903). Засновник першого в Російській імперії офтальмологічного часопису «Вестник офтальмологии» (1884), його редактор до 1904. Засновник київської офтальмологічної школи.

Досліджував кольоро- і світловідчуття, фізіологію очних м'язів та різноманітні клінічні питання. Автор перших вітчизняних підручників з офтальмології. Згідно із статистичними відомостями, на першому поверсі будинку № 33 у квартирах № 1 і 2 у дорадянський час містилася сільськогосподарська обласна станція Київської губернської земської управи.

Тепер у будинку № 31 міститься фірма «Kraft», в № 33 – Посольство Австрійської Республіки [1824].

• Бантиш-Каменський Д.
,
• Бестужев-Рюмін К.
,
• Бец В. О.
,
• Бєлелюбський М. А.
,
• Бодянський О.
,
• Високович В. К.
,
• Височанська В.
,
• Городецький
,
• Грицай М.
,
• Іконников В. С
,
• Карамзін М.
,
• Коленко П.
,
• Ніколаєв В. М.
,
• Паустовський К. Г.
,
• Проскура В.
,
• Риков В.
,
• Таргоні О.
,
• Тустановський Р.
,
• Устрялова М.
,
• Ушинський К. К.
,
• Ходин А. В.