Споруджена за проектом арх. В. Ніколаєва у комплексі 2-го (Деміївського) казенного складу для зберігання спирту. Архітектор запроектував також і численні складські, виробничі, конторські та побутові приміщення. Під час будівництва було вирішено пристосувати склад для зберігання виноградних вин. З початком 1-ї світової війни з ініціативи київського підприємця і громадського діяча В. Демченка 1915 на Деміївці створено снарядний завод Головного артилерійського управління для забезпечення боєприпасами діючої армії. Йому передали у тимчасове користування частину приміщень винного складу. Було зведено і нові виробничі споруди. Підприємство, на якому працювало бл. 2,6 тис. осіб, виготовляло мінометні снаряди та гранати різних типів, функціонувало до березня 1918. У 1920-х рр. на території снарядного заводу розташовувався завод «Київкаучук» (з 1931 – «Червоний гумовик», з 1976 – Київське виробниче об’єднання нафтопереробної та нафтохімічної промисловості «Червоний гумовик»). Уся стара забудова втрачена, побудовано нові сучасні корпуси. На одному з виробничих корпусів, спорудженому після 2-ї світової війни, 1957 помилково встановлено меморіальну мармурову дошку Деміївському бойовому штабу Червоної гвардії, який брав участь у січневому 1918 повстанні в Києві проти Української Центральної Ради (арх. І. Шмульсон).

Брама являє собою цегляну арку на 3/4 окружності з хрещатими пілонами й потужним завершенням у вигляді тупого щипця. Декорована візерунком цегляної кладки й чарунковим карнизом. Є оригінальною спорудою у промисловій архітектурі Києва на межі 19-20 ст. Тепер на території заводу міститься ВАТ «Київгума».

t�"i��� :�oman"; mso-fareast-theme-font:major-fareast; mso-hansi-font-family:Cambria; mso-hansi-theme-font:major-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:major-bidi; color:#17365D; mso-themecolor:text2; mso-themeshade:191; letter-spacing:.25pt; mso-font-kerning:14.0pt;} .MsoChpDefault {mso-style-type:export-only; mso-default-props:yes; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-fareast-font-family:Calibri; mso-fareast-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:Arial; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-ansi-language:EN-US; mso-fareast-language:EN-US;} .MsoPapDefault {mso-style-type:export-only; margin-bottom:10.0pt; line-height:115%;} @page WordSection1 {size:612.0pt 792.0pt; margin:2.0cm 42.5pt 1.0cm 3.0cm; mso-header-margin:36.0pt; mso-footer-margin:36.0pt; mso-paper-source:0;} div.WordSection1 {page:WordSection1;} -->

 ЗІС-5 (вантажівка)

1940-і рр. (іст.). Просп. 40-річчя Жовтня, 42. У південно-західній частині Московської пл. (сквер біля Будинку культури і техніки автомобілістів).

Відкрито 9 травня 1985 (ск. М. Кислий, арх. С. Новгородський). Пам'ятник символізує внесок воїнів-шоферів у перемогу над німецьким фашизмом у 2-й світовій війні. Під час війни автотранспорт був одним з основних засобів підвезення безпосередньо на фронт зброї, боєприпасів, продовольства, допомагав маневрам. На автомобілях монтувалися спеціальні військові установки: зенітні, реактивні, прожекторні, аеростатні. Використовувалися для буксирування артилерійських гармат. Особовий склад спеціалізованих автомобільних військ наприкінці війни до- сяг 165 тис. осіб. За роки війни для армії підготовлено 400 тис. шоферів. Високими професійними і бойовими якостями відзначалися українські шофери. Загальна довжина військово-автомобільних доріг Червоної армії в роки війни становила 350 тис. км.

Пам'ятний знак - фронтова вантажівка ЗІС-5 № 14 —18 встановлена на металевій платформі (2,50x6,0x0,70 м), що закріплена на п’єдесталі з бутового каменю (3,0x6,0x1,20 м), де розміщено напис: «Автомобілістам-воїнам». Ліворуч від напису прикріплено лаврові гілки з металу і три автомати [516].