Напів-підземна казематована споруда підковоподібної у плані форми, врізана у контрескарп. Це найбільший капонір фортеці (довж. 36 м, завширшки 32 м). Стіни (завтовшки бл. 1,3 м) і склепіння цегляні та з каменю. У стінах прорізано гарматні амбразури (15) та бійниці для рушниць (6) для і ведення косоприцільного вогню. Дах : вальмовий, бляшаний, укладений по кам'яних плитах. На відміну від інших і капонірів його тильна частина розташована під кутом до головного валу, і що визначило й назву — Косий капонір. Складався з одного центрального та 10 прилеглих до нього по периметру казематів, перекритих коробовим і : хрещатим склепінням. Зв'язок капоніра з ровом укріплення здійснювався за допомогою схованої під земляним насипом потерни (шир. 1,80 м), і перекритої напівциркульним склепінням. Озброєння капоніра складалося з п'яти коронад. Порохова камера містила бл. 1000 пудів пороху. В 50-х рр. і 19 ст. капонір використовувався для зберігання військового спорядження та зброї. 1863 Київська інженерна команда здійснила перепланування капоніра у зв'язку з перетворенням і його на політичну в'язницю. В 11 первісних казематах було влаштовано 2 одиночних і дві спільні камери, два карцери і караульне приміщення; встановлено фати і нари, закладено бійниці ескарпової стіни, частину рову огороджено палісадом.

З 1 червня 1863 Косий капонір почав функціонувати як військово-політична в'язниця, яку за жорстокий режим називали «Київським Шліссельбургом». Тут могло перебувати одночасно понад 200 осіб. Першими його в'язнями були учасники польського повстання 1863. Тут біля ескарпу 2-го полігона було розстріляно командирів польських повстанських загонів Адама Зелінського, Владислава Тадеуша Раковського, Платона Крижанівського, Ромуальда Ольшанського, Адама Дружбацького. Формально капонір підпорядковувався фортечному штабу й був в'язницею Київського військового округу, однак, починаючи з 1863 і до громадянської війни, тут утримувалися й цивільні арештанти. Камери Косого капоніра були місцем ув'язнення саперів учасників повстання у листопаді 1905, у тому числі їхнього керівника — підпоручика Бориса Жаданівського.
12 червня 1907 було розстріляно за вироком військового суду і поховано пошанування учасників польського повстання 1863—64. У травні 1993 поруч відкрито меморіальну дошку з червоного граніту з аналогічним написом польською мовою. 1971 встановлено меморіальну дошку з чорного мармуру на пошанування політичних в'язнів — борців проти самодержавства, розстріляних на території в'язниці у період з 1863 до 1917.
1971 на подвір'ї біля підошви валу споруджено меморіал учасникам революції 1905—07 [603]. Іл. див. с. 442.

• Дружбацький А.
,
• Жаданівський Б. П.
,
• Зелінський А.
,
• Ольшанський Р.
,
• Платон К.
,
• Раковський В. Т.