Складається з головного будинку на червоній лінії забудови вулиці (№ 17) і розташованого паралельно йому в глибині ділянки флігеля (№ 17-б). Наприкінці 19 ст. входила до складу великої ділянки на розі сучасних вулиць Л. Толстого і Тарасівської (тепер № 17, 19/1). Першими відомими за документами власниками були статський радник І. Кирейко, з 1888 — звенигородський міщанин К. Забуський, з 1891 — його сестри — дворянка Х. Кирияцька та Г. Забуська, які того ж року запропонували місту купити ділянку пл. 1008 кв. сажнів для будівництва пожежного та поліцейського відділення Либідської частини Києва. Незважаючи на те, що будівельна комісія визнала цю пропозицію привабливою для міста, закупівля не відбулася. Тому 1894 власниці розпродали ділянку частинами: одну придбала М. Бендерська, а територію пл. 300 кв. сажнів (сучасний № 17) - купець Ш. Модилевський (його спадкоємці володіли садибою до кін. 1910-х рр.). Первісна забудова прямокутної у плані ділянки була малоповерховою напівдерев'яною, значну частину займав сад з фруктовими деревами. У 1894 власник вже звів вуличний триповерховий будинок (№ 17), (позначений на тогочасному плані), наступного року на місці дерев'яного сараю у тилу двору — двоповерховий флігель (№ 17-б). Проект флігеля розробив технік-будівельник А.-Ф. Краусс у схожих з головним будинком архітектурних формах, що дає підстави вважати його автором обох споруд. Згодом над флігелем надбудований третій поверх, до його правого флангу добудовано тильне крило. 1938—39 над головним будинком з'явився четвертий житловий поверх для Української контори «Союзтабаксировина». Одночасно підвищено і флігель, про що свідчить аналогічне вирішення останніх поверхів.
Г о л о в н и й б у д и н о к, 1894 (№ 17). У ряді щільної забудови, правий торець відкритий, об'єднаний з сусіднім будинком невисокою цегляною огорожею, один із стовпів якої був первісно прикрашений античною вазою.
Чотириповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, пофарбований, в плані Т-подібний. Покрівля двосхила, вкрита залізом, перекриття пласкі. Внутрішнє планування — коридорно- секційне, з двостороннім розташуванням кімнат.
Оформлення чолового фасаду вирішено у стилістиці історизму, на основі ренесансних стилізацій. Його композиція — симетрично-осьова, підкреслена центральною і бічними розкріповками, фланкованими модифікованими пілястрами. По осі центральної розкріповки розташовано двомаршові сходи. Прямокутний отвір парадного входу акцентовано сандриком та клинчастим замковим каменем, облямовано широким наличником. Двері дерев'яні, двостулкові (не автентичні), над дверима — двосхилий металевий дашок. Над вхо-дом міститься двостулкове вікно, над ним — півциркульне вікно сходової клітки акцентоване замковим каменем з великим левовим маскароном.
Віконні прорізи першого поверху прямокутні, доповнені замковими каменями. Вікна другого—третього поверхів аналогічні, але мають більш пишне декорування: підвіконні фільонки із зубчастим орнаментом, над вікнами — прямокутні фільонки з симетричною рослинною композицією на другому поверсі та меандровим орнаментом на третьому. Над крайніми бічними вікнами третього поверху — круглі ніші, облямовані лавровими вітами. В обох нішах встановлено невисокі постаменти зі стилізованими античними вазами. Прорізи другого-, третього поверхів об'єднано по висоті лопатками. Між другим і третім поверхами — розірваний фриз з мотивом поребрика. Первісний вінцевий карниз оформлено аркатурою. Прямокутні балкони зберегли ажурні ґрати. Надбудований четвертий поверх менший по висоті, вирішений простіше, ніж первісний об'єм: прості прямокутні віконні прорізи доповнено замковими каменями.
Ф л і г е л ь, 1895 (№ 17-б). Паралельно фасадному будинку в глибині двору. Чотириповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, пофарбований, двосекційний, в плані Г-подібний, з двома ризалітами різної ширини на головному фасаді, що порушує загальну симетрію побудови (лівий ризаліт завширшки на одне вікно, правий — на два). Покрівля двосхила, вкрита залізом, перекриття пласкі, по дерев'яних балках. Планування коридорне, з двостороннім розташуванням кімнат (по 12 на першому—другому поверхах), що свідчить про призначення для мебльованих кімнат.
Головний фасад вирішено в стилістиці історизму, з використанням класицистичних та ренесансно-барокових стилізацій. Ризаліти на рівні першого—другого поверхів фланковано великими лопатками доричного ордера, канелюрованими у нижній частині. Прості прямокутні віконні прорізи з двостулковим заповненням розташовані у неглибоких нішах, облямовані по периметру тонкими смугами джгутикового орнаменту, акцентовані клинчастими замковими каменями. Над ними проходять смуги зубчастого орнаменту. Ана-логічний мотив дентикул використано в оформленні підвіконних площин. Надбудований третій поверх більш насичений декором, надає фасаду парадності. Віконні прорізи півциркульні, доповнені модифікованими архівольтами з волютоподібними замковими каменями, прикрашеними листками аканта та лавровими вітами. У нішах обабіч замкового каменю — рослинний орнамент. Аркові вікна фланковано пілястрами модифікованого доричного ордера. Підвіконні прямокутні фільонки містять симетричні рослинні композиції — картуш, доповнений волютоподібними завитками аканта. В простінках між вікнами — пілястри з модифікованими капітелями. Надбудований четвертий поверх вирішено стриманіше. Простінки між прямокутними вікнами містять лопатки. На правому бічному ризаліті під час надбудови 1930-х рр. влаштовано балкон. Шестикутний в плані цементний майданчик огороджено спрощеними ґратами. На дворових фасадах розташовані ряди балконів. Відкриті торцеві фасади архітектурно не оздоблені.
Садиба становить цінність як зразок забудови приватного домоволодіння в кін. 19 ст.
У 1900-х рр. у квартирі № 5 будинку № 17 проживав Бубнов Микола Михайлович (1858—1943) — історик, професор кафедри загальної історії, декан історико-філологічного факультету Київського університету. Одночасно викладав на Вищих жіночих курсах. З 1911 мешкав на сучасній вул. П. Орлика, 4.
З кін. 19 ст. до 1912 в садибі жив Ващенко-Захарченко Михайло Єгорович (1825—1912) — математик, педагог. У ці роки — заслужений ординарний професор кафедри чистої математики фізико-математичного факультету Київського університету, в якому викладав з 1863, з 1902 — позаштатний професор. Брав активну участь у громадському житті університету — був членом суду, бібліотечної комісії, представляв Київський навчальний округ на іспитах у гімназіях і реальних училищах. Один з організаторів і член Київського фізико-математичного товариства. Відстоював впровадження викладання геометрії в гімназіях за Евклідом, для чого видав 1880 переклад його «Начал» з великим вступом, в якому виклав нарис геометрії М. Лобачевського з численними примітками. Автор «Елемен-тарної геометрії в об'ємі гімназичного курсу» (1883) — першого вітчизняного підручника, в якому відбито ідеї М. Лобачевського. Відзначився новаторством як в науці, так і у викладанні математики у навчальних закладах.
Похований на Байковому цвинтарі.
У кін. 19 — на поч. 20 ст. у садибі мешкав Венюков Павло Миколайович (1856—1916) — геолог. З 1889 — професор кафедри мінералогії й геології фізико-математичного факультету Київського університету.
Вивчав стратиграфію і фауну девона центральної і північно-західної частин Європейської Росії. Широковідомими були його дослідження фауни верхнього силуету Поділля.
Тепер частину першого поверху головного будинку займає магазин. 

• Бендерська М.
,
• Бубнов М. М.
,
• Ващенко-Захарченко М. Є.
,
• Венюков П. М.
,
• Забуська Г.
,
• Забуський К.
,
• Кирейко І.
,
• Кирияцька Х.
,
• Модилевський Ш.