Житловий будинок 1848—49, 1882-83рр., в якому проживали родини Кузьминських, Толлі

Л. Толстого, 9

На червоній лінії забудови вулиці, на ділянці з різким перепадом рельєфу. Історія формування садиби пов'язана із забудовою вулиці, прокладеної за планом Києва 1837, і переселенням сюди мешканців Печерська, яким надавалися ділянки замість тих, що підпадали під еспланадну лінію споруджуваної Печерської фортеці. У жовтні 1837 ця незабудована садиба пл. 616 кв. сажнів була надана дружині колезького радника Г. Киселевській. У січні 1848 вона продала її відставному полковнику І. Орловському, який через три місяці продав ділянку відставному майору П. фон Ренделю. Новий власник побудував тут 1848—49 за типовим проектом дерев'яний одноповерховий будинок з фасадом на дев'ять віконних осей на кам'яному фундаменті і служби. У квітні 1850 П. фон Рендель продав забудовану ділянку поміщиці Р. Вецекліцовій. За купчою від 19 травня 1858, садибу придбала дружина колезь-кого асесора О. Милорадович, на замовлення якої 1864 зроблено дерев'яну прибудову до дерев'яного особняка з боку подвір'я. 1873 садиба перейшла у власність купця 1-ї гільдії, потомственого почесного громадянина І. Толлі, який 1882—83 зробив цегляну прибудову на півтора поверхи до дерев'яного будинку з боку вулиці. Проект склав арх. В. Ніколаєв, він же здійснював нагляд за будівництвом. 1884 у будинку, де проживав його власник, було 17 кімнат, чотири передпокої, у на півповерсі - п'ять кімнат для прислуги, дві кухні та дві пральні. 1888 дерев'яна частина будинку вже була обкладена цеглою, на першому поверсі містилося шість кімнат, три передпокої, дві пральні, два коридори, з яких дерев'яні сходи вели на верхній поверх, 22 груби, з яких сім білих кахляних глянцевих, 13 простих кахляних, дві печі і чотири каміни, підлоги соснові, у трьох кімнатах — паркетні, в кухні — цегляні. У всьому будинку — 48 вікон і 45 дверей. До складу садиби також входили цегляний каретний сарай з льохом, два дерев'яні одноповерхові будинки з літніми кухнями, в одному з яких були облаштовані також льодовня, сарай і стайня, сад пл. 176 кв. сажнів з дерев'яною альтанкою і фонтаном. На подвір'ї був проведений водогін, садибу оточувала огорожа з воротами. Після смерті І. Толлі майно успадкував його син — дійсний статський радник В. Толлі. 1903 на ділянці розташовувався фасадний цегляний одноповерховий з напівповерхом будинок, в якому у напівповерсі було чотири кімнати, три кухні, пральня, два передпокої, два коридори та дві комори; на першому поверсі дві квартири — 15 кімнат, два передпокої, два коридори, дві комори; дві голландські кахляні груби, решта прості. На ділянці розміщувалися ще дві двоповерхові й одна одноповерхова дерев'яні будівлі, чотири дерев'яні й один цегляний сараї, в яких були льохи, каретник, стайня, пральня, корівник, літні кухні, дров'яник; а також цегляний, цементований фонтан, відкрита дерев'яна альтанка, крита залізом.
У вересні 1910 В. Толлі продав домоволодіння підприємцю і меценату О. Те- рещенку (проживав з родиною у сусідньому будинку № 7/2), по смерті якого у жовтні 1911 вона перейшла за духівницею у пожиттєве володіння вдові Є. Терещенко, згодом синові — Н.Терещенку. І. Толлі мешкав з родиною у цьому будинку, після його смерті син використовував деякий час садибу як прибуткову, здаючи квартири в найм. 1912 весь будинок був призначений для сільськогосподарської контори спадкоємців О. Терещенка. Садиба залишалася їхньою власністю до 1918, потім перебувала у віданні Київського військового округу. 1921 належала Київській губернській воєнно-інженерній дистанції (Губвід), але будинок у цей час потребував ремонту і був незаселеним. У січні 1922 пл. садиби становила 748 кв. сажнів, на ній містилися цегляний півтораповерховий критий бляхою фасадний будинок з парадними кам'яними сходами, інші — дерев'яні; поряд - мішаний критий бляхою півтораповерховий будинок (низ цегляний, верх дерев'яний), який сполучався дерев'яними сходами з сусіднім об'ємом; цегляний гараж з житловим приміщенням при ньому на три кімнати, цегляна стайня, дерев'яний сарай. Будинок пе-ребував у поганому технічному стані: не вистачало зимових і літніх віконних рам, внутрішніх і вхідних дверей, у приміщеннях кухні і пральні були відсутні двері та вікна, паркет знищений, підлога потребувала капітального ремонту, груби напівзруйновані, ка-налізація, водогін і електропроводка зіпсовані, чверть даху зламано. Від пожежі згоріли три кімнати першого поверху і два приміщення напівповерху, знищено у цій частині міжповерхові та горищні перекриття.
У такому стані в січні 1922 садибу націоналізовано і передано в оренду Правобережному обласному управлінню «Цукротрест», який 1922—23 провів ремонтні роботи. З 1924 в будинку проживали співробітники тресту. В 1930х рр. — 1941 і після війни тут містилися підрозділи Київського рентгенорадіологічного інституту (з 1934 — Київський науково-дослідний рентгенорадіологічний та онкологічний інститут), який займав і сусідній особняк на вул. Л. Толстого, 7/2. У кін. 1960-х рр. споруджено новий комплекс інституту на вул. Ломоносова, 33/43 (з 1992 — Український НДІ онкології та радіології МОЗ України, з 2009 — Національний інститут раку; див. ст. 188). Пізніше тут містилися Інститут медичних проблем фізичної культури, з 1974 — фізкультурно - оздоровчий диспансер МОЗ УРСР, потім - Центр нетрадиційної медицини. Одноповерховий на напівповерсі, тинькований, у плані Г-подібний. Дах чотирисхилий бляшаний, перекриття пласкі. Різночасовість спорудження його об'ємів відбита в об'ємно-просторовій композиції і декорі головного фасаду. Первісний об'єм на дев'ять віконних прорізів вирізняє лаконічність і стриманість оформлення. Однакові прямокутні вікна обрамлено прямокутними лиштвами з імітацією замкових каменів. Площину стіни гладенько тиньковано. Відмова від ордерних форм, од-норідність і нейтральність плаского витягнутого фасаду з рівномірним ритмом акцентів, дрібним, нерельєфним профілюванням лиштв, однаковим для вікон і дверей характерні для архітектури за зразковим проектом. Композиція фасадів є самостійною відносно плану будівлі (квартирне планування не виявлено на фасаді).
Основним акцентом пізнішої прибудови є оформлення головного входу, трикутний фронтон якого спирається на пілястри, що фланкують прямокутний дверний отвір з розташованим над ним прямокутним віконним прорізом. Фасад на осі входу завершує декоративний аттик з лучковим фронтоном. Віконні прорізи прямокутні, в рамкових лиштвах з верхніми бічними «вухами» та імітацією замкових каменів. Площину стіни цокольного поверху рустовано. У цілому декор фасаду характерний для необарокової стилістики кін. 19 ст. Оздоблення інтер'єрів не збереглося.
Ворота ліворуч від будинку ведуть на подвір'я, де збереглися перебудовані службові споруди.
Будинок — цінний зразок житлової споруди, в оформленні якої гармонійно поєдналися архітектурні стилі різних епох, невід'ємна складова архітектурного ансамблю вулиці 19 ст.
У 1894—1900 в будинку проживала сім'я голови Київської судової палати Кузьминського Олександра Михайловича. Обіймав державні посади: з 1881 — голова Санкт-Петербурзького окружного суду, з 1889 — прокурор Санкт-Петербурзької судової палати, після служби в Києві повернувся у Санкт-Петербург, де був гофмейстером, сенатором карного касаційного департаменту урядового Сенату.
Його дружина Кузьминська Тетяна Андріївна (уроджена Берс; 1846—1925) - молодша сестра Софії Андріївни Толстої, дружини письменника Л. Толстого. Впродовж багатьох років вона була близьким другом сім'ї Толстих, послужила прототипом Наташі Ростової в романі «Війна і мир». Л. Толстой у листах характеризував її так: «Тетяна Андріївна жива тим, що вміє подобатися, веселитися і змушувати себе любити», «Я завжди не лише милувався її веселістю, але й відчував у ній чудову душу». Т. Кузьминська була талановитою виконавицею романсів. їй присвячений вірш А. Фета «Знову». Вона залишила ряд оригінальних оповідань, спогади «Моє життя вдома та в Ясній Поляні», де описує різні сімейні ситуації, що слугували основою для епізодів романів Л. Толстого «Війна і мир», «Анна Кареніна» та ін. Натомість, її чоловік не подобався письменникові, котрий характеризував його як «егоїста холодного, дрібного, злого». Л. Толстой вивів О. Кузьминського, його службові стосунки і середовище в героях та образах творів, присвячених судовому й адміністративному світу Росії: «Анна Кареніна», «Воскресіння», «Смерть Івана Ілліча».
Незважаючи на це, сім'ї Кузьминських і Толстих були дуже близькими, п'ятеро дітей Кузьминських дружили з дітьми Л. Толстого, часто гостювали в Ясній Поляні. С. Толстая приїздила до сестри в Київ у квітні 1895, в липні 1898р, у лютому і серпні 1899.
У літературі закріпилася думка, що Л. Толстой зупинявся в Кузьминських під час свого єдиного приїзду в Київ 14—16 червня 1879. Насправді в той час родичі не проживали в місті, а особняк в найм не здавався, в ньому проживав з сім'єю І. Толлі. Письменник, за спогадами художника М. Нестерова, дві ночі провів у Києво-Печерській лаврі. 1874-87 в будинку жив Толлі Іван Андрійович (1819—87) — купець 1-ї гільдії (з 1865), громадський діяч, доброчинець, потомствений почесний громадянин (з 1869). Походив з греків, які переселилися в Росію у 18 ст. Освіту здобув у грецькому училищі в Одесі. В 1850-х рр. переселився в Київ і поступив на службу, займаючи спочатку незначні посади. Відсутність високої освіти компенсувалася в нього, як відзначали сучасники, видатним практичним розумом. 1878—83 — голова правління Київського земельного банку, 1884—87 - міський голова Києва. Жалування у 6 тис. крб. на рік він жертвував на потреби міста. Свої доброчинні справи не рекламував. Наприклад, лише після його смерті стало відомо про пожертву в 10 тис. крб. на влаштування ремісничої школи при Межигірському монастирі, дарувальник бажав не розголошувати своє ім'я. Допомагав також матеріально Сулимівським доброчинним закладам. Був похований на Байковому цвинтарі, пізніше перепохований у церкві Благовіщення Пресвятій Богородиці на сучасній вул. Саксаганського (храм зруйновано 1934), на спорудження якого разом з парафіяльною школою пожертвував 75 тис. крб.
Його син Толлі Володимир Іванович (1860—1920-і рр.) — громадський діяч, юрист. Гласний Київської думи (з 1887), почесний блюститель Фундуклеївської гімназії, голова Товариства взаємного страхування від пожежі майна, директор правління Київського домобудівного товариства, почесний мировий суддя та ін. Був членом Київського товариства старожитностей і мистецтв, допомагав у розбудові його музею (тепер у будинку музею — Національний художній музей України), якому подарував 28 портретів і картин історичного змісту з Вишневецького замку на Волині. Володів у кін. 19 ст. також будинками на вулицях Банковій, Виноградній, Олександрівській (тепер вул. М. Грушевського). На останній в № 25 жив з родиною у кін. 19 — на поч. 20 ст. (будинок не зберігся); за даними 1910, винаймав шестикімнатну квартиру у цьому будинку, потім мешкав на сучасному бульв. Т. Шевченка, 5.
У лютому—травні 1918 у будинку перебувала грузинська дружина, сформована в Києві при Грузинському військовому комісаріаті. 1918 - 19, за Української Держави і Директорії УНР, тут містилася перша дипломатична місія Грузинської Республіки в Україні. Очолював місію, яка підтримувала офіційні дипломатичні та торговельні відносини з урядом України, В. Тевзая, який жив у цьому будинку. 1997 ліворуч від входу до будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з анотаційним текстом, присвячену Грузинській дипломатичній місії.
Тепер у будинку міститься Медичний інститут Української асоціації народної медицини Марія Кадомська.

Також на цій вулиці