У рядовій забудові вулиці, прилягає до міського скверу, створеного 1875. Нумерація ділянки кілька разів змінювалася: до 1898 — № 17, у 1898— 1960-і рр.— № 19. У 1856 садиба належала купцю Я. Паншину. Тут планувалася нова забудова після знесення старого будинку. Першим було зведено об'єм, розташований нижче за рельєфом вулиці. 1871—98 ділянка належала лікарю О. Лєскову. 1881 на його замовлення побудовано споруду на верхній ділянці по фронту вулиці. Обидва об'єми на червоній лінії було об'єднано вставкою з утворенням двосекційного будинку. До складу садиби входили також служби й невеликий сад-квітник (не збереглися). Пізніше належала Є. фон Брадке (1901—11), купцю О.Захар'євському (1911—16). У 1946—50 будівлю реконструйовано за проектом арх. В. Пурма з надбудовою одного поверху над нижнім об'ємом, одного поверху і мансарди з боку подвір'я — над верхнім. При цьому втрачені первісні вінцеві частини фасадів. 1967 проведено капітальний ремонт.
Будинок має три з половиною поверхи, цегляний, тинькований, у плані складної конфігурації, яка утворена двома житловими секціями, поєднаними вставкою на чотири вікна з проїздом на подвір'я. Перекриття пласкі дерев'яні, над кухнями та санвузлами замінені на залізобетонні (1967). Через перепад рельєфу секції з окремими сходовими клітками зміщені по вертикалі на напівповерх, але мають єдину висоту індивідуально вирішених фасадів.
В архітектурі споруди використані мотиви ренесансу й ампіру (в надбудові). Фасад нижньої триквартирної секції симетричний за композицією, його вісь визначає трикутний щипець з характерним для ампіру напівкруглим горищним віконцем та три аркові отвори другого поверху з розташованим у центрі балконом, оточеним автентич-ними ґратами. Рівна площина цокольного поверху облицьована керамічною плиткою. Перший і другий поверхи вирішені у стилі неоренесанс, розкреслені міжповерховими гуртами та міжвіконними пілястрами з декорованими фільонками: на першому поверсі — композитного ордера, на другому — доричного. Вікна першого поверху з лучковими перемичками обрамлені лиштвами з вушками та сандриками у вигляді поличок, аркові вікна другого — профільованими архівольтами з замковими каменями у вигляді орнаментованих модульйонів. Лиштви інших прямокутних вікон другого поверху увінчані лучковими сандриками на кронштейнах. Надвіконня прикрашені ліпленим декором у вигляді гірлянд з жіночими маскаронами та вишуканих вінків з драпіруванням. Лаконічно вирішений третій (надбудований) поверх повторює тектоніку основного фасаду.
Головний фасад чотириквартирної секції, розташованої вище за рельєфом, нагадує ренесансний палаццо, побудований на основі ордерних членувань. Симетричний за композицією, має дві бічні розкріповки на одне вікно, виділені обробленими «під шубу» рустованими пілястрами. Розкреслений міжповерховими гуртами, у міжвіконнях другого і третього поверхів — рустовані пілястри з накладними канелю- рованими напівколонками коринфського ордера. Вікна двох типів: переважно прямокутні, у центрі другого поверху — з арковими перемичками й оздобленням у вигляді ліплених віньєток з жіночими маскаронами. Над вікнами у розкріповках — сандрики трикутної (другий поверх) і лучкової (третій поверх) форми. Підвіконня оформлені фільонками з розетками та рельєфними зображеннями балюстради (другий поверх), антревольти на другому поверсі — рослинним орнаментом. Симетрію композиції посилюють бічні балкони на масивних кронштейнах, що зберегли первісні ажурні ґрати (решта — сучасні, спрощеного рисунка).
Фасад чотиривіконної вставки між секціями оформлений пілястрами й балконом. Над прямокутним отвором проїзду — вишукана ліплена прикраса у вигляді амфори в оточенні стилізованих фігурок путті.
Після капітального ремонту інтер'єри обох секцій втратили декор, у сходових клітках первісні металеві огородження збереглися тільки на двох міжповерхових майданчиках.
Будинок відзначається чистотою запозичень ренесансних архітектурних форм і деталей.
На поч. 1906 у будинку проживав Волкович Микола Маркіянович (1858— 1928) — лікар-хірург, акад. ВУАН (з 1928). 1882 закінчив медичний факультет Київського університету, в якому 1889 захистив докторську дисертацію.
1889—1903 — приват-доцент, з травня 1903 — професор кафедри хірургічної госпітальної клініки університету, з 1906 — її завідувач (до 1911). Водночас працював у Військовому госпіталі (з 1906 — завідувач його хірургічної клініки), консультант Лікарні для хронічно хворих дітей. Першим в Україні об'єднав отіатрію і ларингологію в єдину клінічну дисципліну. Відкрив 1888 і вивчав збудника риносклероми, відомого в науці як паличка Волковича- Фріша. Запропонував ряд нових операцій. Створив вітчизняну школу хірургів і ортопедів. Автор численних наукових праць. З 1906 мешкав на вул. Караваєвській, 19/1 (тепер — вул. Л. Толстого).
До поч. 1890-х рр. у будинку жив Сахновський Володимир Микитович (1855—1917) — лікар, громадський діяч. Зять підприємця і мецената Н. Терещенка. Пізніше жив на вул. Терещенківській, 17.
До 1898 у десятикімнатній квартирі на першому поверсі нижньої секції проживав Лєсков Олексій Семенович (1837—1909) — головний санітарний лікар Києва (з 1887), з січня 1893 — лікар-директор Олександрівської міської лікарні (тепер Міська центральна клінічна лікарня) і Маріїнського дитячого притулку, член Київської міської управи. 1898 він продав садибу і переїхав до Чернігівської губ.
Тут неодноразово зупинявся, приїжджаючи до Києва, брат домовласника — письменник Лєсков Микола Семенович (1831—95). Востаннє жив тут у липні—серпні 1880 і в липні 1881. У 1849—57 мешкав у свого дядька С. Алфер'єва на вул. Малій Житомирській, 4 (будинок не зберігся).
Тепер на першому поверсі містяться фірми [816].  

• Брадке Є.
,
• Волкович М. М.
,
• Захар'євський О.
,
• Лєсков М. С.
,
• Лєсков О.
,
• Паншин Я.
,
• Пурм В.
,
• Сахновський В. М.