Історія садиби простежується з 1799, коли губернський предводитель дворянства Д. Оболонський одержав велику земельну ділянку неподалік Марийського (Царського) палацу, що займала більшу частину кварталу, виходила на три вулиці та включала сучасні прибудинкові ділянки на вулицях Липській, 2—4, М. Грушевського, 20—24 і Шовковичній, 3. Власник походив із відомого лівобережного старшинського роду, був генеральним суддею Полтавського суду (1803—04), хрещеною матір'ю його дочки була імператриця Єлизавета Олексіївна — дружина Олександра І, який зупинявся в будинку на Липках під час перших відвідин Києва у 1816 разом з братом, майбутнім імператором Миколою І. Подружжя Оболонських мало великі маєтки на Полтавщині, створило власний оркестр, влаштовувало свята, зрештою розорилося, їхнє майно було розпродано частинами. 1810 Д. Оболонський оформив дарчу на цю садибу на ім'я своєї дружини Н. Оболонської. 1825 ділянка пл. 2600 кв. сажнів мала розріджену забудову. З боку вулиць Липської та Шовковичної розташовувалися житлові та службові флігелі, одноповерховий дерев'яний на мурованому фундаменті особняк виходив на площу перед палацом, тобто на сучасну вул. М. Грушевського. В будинку було дев'ять кімнат, зала, в якій влаштовано оркестр для музики на чотирьох колонах. Стіни прикрашав живопис. 1833, після смерті Д. Оболонського, вдова продала маєток за 30 тис. крб. генерал-лейтенанту Г. Бєлоградському, який заповів його Н. Каневській. Пізніше 1861—77 садиба перебувала у спільному володінні генерал-майора Ф. Івенсена та його дружини Т. Івенсен. У травні 1877 Ф. Івенсен помер, і дружина поступово розпродала садибу частинами. Першою було відокремлено частину понад 520 кв. сажнів, що відповідає у фронті вулиці сучасній ділянці на вул. Шовковичній, 3, яку у серпні 1877 придбав київський міський арх. В. Ніколаєв. Новий власник упорядкував садибу, зробив прибудови до наявних споруд. 1884 він виділив 200 кв. сажнів землі в тилу своєї ділянки і продав їх сусіду — купцю 1-ї гільдії М. Заксу, який купив також частину колишньої садиби Івенсенів (тепер — вул. Липська, 4). На ділянці В. Ніколаєва розташовувались одноповерховий дерев'яний особняк на десять кімнат, в якому він проживав з родиною, служби (стайня, каретний сарай, льохи, льодовня, житлові приміщення для челяді) і сад, що займав 138 кв. сажнів. Таким чином, 1884 остаточно склалися сучасні межі садиби № 3. Серед її власників у кін. 19 ст. були майбутній сенатор, член Державної ради і міністр шляхів сполучення Російської імперії О. Трепов. 1894—1905 ділянка належала дружині статського радника Є. Альбертовій, 1906—18 дружині генерал-майора Є. Масоловій, на замовлення якої було споруджено наявний будинок. 1922 будинок націоналізовано, у подальшому викори-стовувався як житловий. 1965—68 під час капітального ремонту остаточно знищено первісне опорядження інтер'єрів.
Чотириповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, з тильним ризалітом і арковим проїздом у двір. Перекриття пласкі бетонні, над підвалом — цегляні склепіння. Дах двосхилий з бляшаною покрівлею.
Чоловий фасад декоровано у стилі модерн. Композиція симетрична, з домінуванням вертикальних членувань, підкреслених рядами балконів і видовженими декоративними деталями. Акцентними елементами, характерними для естетики модерну, є різні за фор-мою віконні прорізи та центральний балкон криволінійного абрису в пластичному оформленні порталу головного входу. Виразний силует споруди обумовлюють підвищені криволінійні завершення центральної триосьової та бічних одноосьових розкріповок, увінчані стовпцями. Декор, виконаний в цеглі, створює пластику фасаду з насиченим світлотіньовим моделюванням.
За своїми художніми якостями будинок належить до неординарних споруд, що сприяли становленню образно-стильової системи забудови центральної частини міста.
1918 у будинку містилося Головне інженерне управління Військового міністерства Української Держави. Управління відало технічною, науково-освітньою і господарською частинами відомства, будівництвом фортець, військових об'єктів, постачанням тех-нічного майна військовим частинам і складам. Складалося з начальника та його помічника, управ — адміністративної, технічної (містилося на вул. Хрещатик, 5; будинок не зберігся) та електротехнічної (вул. Хрещатик, 40; будинок не зберігся) і казарменофортечного управління (вул. Московська, 1/2).
З 20 липня 1918 начальником управління був Сидельников Семен Назарович (1867—?) — генерал-майор російської армії, генерал-хорунжий армії Української Держави. Після закінчення Миколаївської інженерної академії служив на штабних і командних посадах в інженерних військах російської армії, з 1918 — в українському війську Гетьманату.
З травня 1918 помічником начальника працював Вербицький Петро Іванович (1863—1919) — генерал-лейтенант російської армії (з 1916), генерал-значковий армії Української Держави (1918). Освіту здобув у Білоцерківському реальному училищі, Миколаївському інженерному училищі (1883), Миколаївській інженерній академії. Служив у саперних частинах, брав участь у російсько-японській війні 1904—05. У 1909—10 — генерал для доручень при генеральній інспекції інженерних військ Генерального штабу, з 1910 — інспектор польових інженерних військ, командир 5-го саперного батальйону Київського військового округу. Під час проживання в Києві був членом, товаришем голови Розпорядчого комітету Київського відділу Імператорського російського воєнно-історичного товариства. З початком 1-ї світової війни — начальник інженерного поста-чання військ Південно-Західного фронту. З травня 1918 служив в українському війську.
Електротехнічною управою керував Закржевський Василь Іванович (1865—?) полковник (з 1910), під час 1-ї світової війни — начальник радіотелеграфного зв'язку Південно-Західного фронту. З 1917 — в українській армії. В армії Української Держави був спо-чатку інспектором радіочастин, членом комісії з організації постійних військових шкіл та академій, підвищений до звання генерал-хорунжого. З поваленням гетьмана служив в Армії УНР, керував її Головною інженерною управою.
Тепер — житлово-офісний будинок.

• Альбертова Є.
,
• Бєлоградський Г.
,
• Вербицький П. І.
,
• Єлизавета Олексіївна
,
• Закржевський В. І.
,
• Закс М.
,
• Івенсен Т.
,
• Івенсен Ф.
,
• Каневська Н.
,
• Масолова Є.
,
• Ніколаєв В. М.
,
• Оболонська Н.
,
• Оболонський Д.
,
• Сидельников С. Н.
,
• Трепов О.