Відповідно до історико-етнографічного районування в експозиції виділено Правобережну і Лівобережну Наддніпрянщину, які розмежовані байраком. Пам'ятки об’єднано в садиби, що утворюють сільську вулицю, майдан і окремі кутки традиційного села. Розвиток будівельної культури реґіону ґрунтувався на успадкуванні давніх традицій широкого застосування місцевих матеріалів: деревини листяних та хвойних порід, лози, очерету, глини. Здавна тут існували дві конструктивні системи — каркасна (сошна) та зрубна. У каркасних будівлях стіни виводились по дубових сохах (шулах, стовпах, слу- пах), закопаних у землю; із заповненням «у заміт» дилями (плахами) суцільно або через глиняні вальки, викладалися з одних лише вальків чи заповнювалися прив'язаними до жердок- глиць сніпками очерету і мастилися глиною. У зрубних будівлях вінці стін в'язалися врубками з випусками колених чи пиляних плах, тесаних брусів, рідше з кругляків (переважно у давніх будівлях). Хатні стіни шпарували, мастили рудою глиною й білили, в господарських приміщеннях і будівлях зруб переважно лишали відкритим. Знизу, довкола житлової частини, робили високі глинобитні призьби, заплетені лісяним тином чи закріплені дошками з кілками, викладали й низькі призьби з глиняних вальків. Дахи в усіх будівлях були чотирисхилі на кроквах, у клунях — на високих сохах, закопаних в землю парами посередині будівлі, і ключах. Покрівлі переважали солом’яні, дахи вшивали сніпками-парками з житнього околоту чи сніпками з очерету. Долівки в хатах глинобитні, мащені рудою або червоною глиною з підводками, подекуди із зубцями. У коморах, а в заможних селян і в сінях, стелили дощану підлогу.

Хата в просторі орієнтована чільними та причілковими вікнами («очима») до сонця. Житло мало універсальне традиційне обладнання, чіткий функціональний розподіл: святково-ритуальний покуть зі столом і лавами, з образами, рушниками, квітами та із символа- ми-прикрасами. При глухій північній стіні — дощаний піл для спання, над ним — жердка з одягом, колиска для немовлят підвішена до сволока. При вході, у кутку між сінешною і затильною стіною, ліворуч чи праворуч — велика піч, у другому кутку при сінешній стіні — полиці мисника з мальованими мисками та іншим посудом.

На ґрунті усталених традицій сошного та зрубного будівництва виникли й розвивалися господарські будівлі, розміри й характер яких пристосовувалися до функціональних потреб. За призначенням вони поділялися на складські приміщення та на будівлі, де утримувалися свійські тварини й птиця. В коморах зберігали родинне майно, збіжжя, продукти харчування, у великих громадських коморах (гамазе- ях) — запаси збіжжя сільської громади, в погребах, льохах, ямах — городину й молочні продукти, в клунях — снопи для обмолоту, в повітках, хлівах утримували худобу, саж використовувався для відгодівлі свиней, омшаники й кат- раги — для зимівлі пасіки.

З виробничих будівель на Наддніпрянщині були відомі вітряки, олійниці, кузні, парні. На перегачених річках і струмках будували водяні млини з жорнами, ступами-валюшами (для звалювання домотканого сукна), з наливними колесами, на річках із швидкою течією — наплавні млини на великих човнах. У кожному селі була одна чи кілька кузень, вітряків налічувалося по кілька десятків. Для регіону характерні стовпові вітряки на зрубному стільці з поворотним каркасним одно-, двоповерховим пошальованим корпусом. У роки примусової колективізації всі ці будівлі зазнали масового винищення і майже не збереглися.

Наддніпрянські храми успадкували й розвинули тисячолітні традиції будівель із шатровими верхами, зокрема конструкцію верхів бань зі зрубними стінами, заломами, підбанниками, ліхтарями, вивершеними маківками з хрестами. Мережива чотирикінцевих кованих хрестів донесли до нас у знаках- символах свідчення всіх етапів розвитку народного світогляду (рогатий півмісяць, квітка, промені, спіралі, цілі грона малих хрестиків тощо).

За описами Л. Похилевича 1864, на Наддніпрянщині будували церкви з соснових, дубових, рідше вільхових і осикових кругляків і брусів. Покрівлі були ґонтові й солом'яні. Поблизу церкви ставили дзвіницю, що складала з нею єдиний архітектурний ансамбль. Храми Київщини були переважно рублені з соснових брусів, пошальовані, мали високі стіни, невеликі вікна, стрімкі рублені шатра й великі освітлені ліхтарі, вивершені маківками з кованими хрестами. На Черкащині був поширений регіональний тип храмів, рублених із дубових брусів, з високими багато- заломними банями-восьмериками й прорізаними у підбанниках вікнами, з різьбленими карнизами, одвірками, скобами. Багатоярусні іконостаси оздоблювалися різьбленим рослинним орнаментом, що заповнював тло святкового й патріаршого рядів, розміщувався на рамах ікон, колонках, пишних царських вратах, створюючи грандіозну сяючу святиню й вишукане тло для мальованих ікон.

Архітектурний комплекс сформовано за генпланом і дослідженнями арх. В. Романова і за наступною участю арх. В. Величківського (1970—80-і рр.). Етнографічні дослідження й комплектування експозиції проведені науков- цями-етнографами під керівництвом Л. Гури (1970-і рр). Подальший розвиток етнографічної експозиції здійснено у 1990-і рр. та на початку 2000-х рр. науковцями С. Верговським, С. Поно- маренко, Р. Свиридою, С. Щербань