Розташований на двох майданчиках: між вулицями Комінтерну і Старовокзальною (вул. Жилянська) та на півострові Рибальському (вул. Електриків). Заснований 27 січня 1862 інж.- технологом Ф. Донатом під назвою механічний і чавуно- та мідноливарний завод Ф. Доната. Був одним з перших такого профілю підприємств у Південно-Західному краї. До 1897 дерев'яні заводські приміщення розташовувалися на Звіринці (тепер приблизно на цій території — Київський військовий ліцей ім. І. Богуна Міністерства оборони України), де завод орендував в інженерного відомства досить незручну для розвитку виробництва землю. Виготовляв ваги, сільськогосподарське знаряддя, устаткування для лісопильних, цукрових і винокурних заводів, паперових фабрик, млинів, міського водогону; газові реторти, пам'ятники, Грати, балкони, сходи тощо. Велике значення для розвитку і розширення заводу мало виконане 1868 замовлення для залізничного моста через Дніпро. Для цього, крім механічного, довелося збудувати чавуноливарне відділення. Сировину (чавун і залізо) отримували з Брянського, Юзівського та інших заводів країни. Річний обсяг виробництва досягав 600 тис. крб., кількість працівників коливалася від 300 до 350 чоловік. З метою розширення виробництва 1889 Ф. Донат, об'єднавшись з підприємцем І. Липківським, створив товариство «Донат, Липківський і Ко». 1894, не витримавши конкуренції, підприємство продали новоствореному Товариству Південноросійського машинобудівного заводу, реорганізованому 1895 в акціонерне товариство (статут затверджений 10 травня), основний капітал якого становив 1 млн. крб. До складу товариства входили відомі підприємці: Д. Марголін (голова правління), М. Саханський, М. Штейнгель та ін. У тому ж році було придбано велику садибу графа А. Колонно-Чосновського між вулицями Безаківською (тепер вул. Комінтерну), Жилянською і Степанівською (тепер вул. Старовокзальна). На місці знесених споруд у червні—листопаді 1896 київська будівельна контора Л. Гінзбурга збудувала новий завод за планом і проектами арх. В. Городецького. Технічний нагляд здійснював інж. З. Шалович. На його території, в'їзди до якої було влаштовано з вулиць Степанівської та Жилянської, звели шість великих корпусів, що в сукупності нагадували у плані літеру П. В них розмістилися всі старі майстерні (механічна, чавуноливарна, столярна, модельна, міднокотельна та залізокотельна), а також дві нові — перша у Києві сталеливарна майстерня і майстерня вагонів. До наших днів збереглися будинки ливарного і котельного цехів, механічних і деревообробних майстерень. 14 серпня 1897 причт Іоанно-Златоустівської (Залізної) церкви (стояла на місці цирку на теперішній пл. Перемоги) здійснив освячення нового заводу. Кількість працівників становила бл. 1,5 тис. осіб. Завод виробляв вагони-цистерни для перевезення нафти і цистерни для казенних винних складів, криті товарні залізничні вагони, вагони-холодильники і платформи, локомотиви, гідравлічні крани, парові котли, фільтри, апаратуру для цукрових заводів, машини й парові котли для пароплавів; пізніше — буксирні пароплави, деталі для ремонту паровозів, колійні стрілки, гідравлічні крани тощо. Завод став першим у Києві підприємством, що почало випускати сталеве литво. Річний обсяг виробництва на поч. 20 ст. перевищував 2 млн. крб.

1910 підприємство перейшло під контроль Російсько-Азіатського банку, 1912 — у його власність. 1915 завод придбав І. Ярошинський для створення на його базі заводу Гретера і Криванека та ремонтних майстерень пароплавства об'єднаного судно-вагоно-машинобудівного заводу. Напередодні 1-ї світової війни тут виготовляли товарні вагони, залізничне обладнання, машини й обладнання для пароплавів, почали будувати серію буксирних пароплавів.
З 1890-х рр. робітники заводу брали участь у соціал-демократичному русі, революційних подіях 1905, зокрема у повстанні під керівництвом підпоручика Б. Жаданівського, в якому загинуло кілька робітників. 1955 на Байковому цвинтарі колектив заводу встановив їм пам'ятник.
1908 — 13 на заводі працював слюсарем Горбачов Омелян Григорович (1892— 1965) — політичний, державний діяч, у 1922 — 31 — заступник наркома, нарком праці УСРР. Створив на підприємстві соціал-демократичний осередок, у лютому 1911 очолив Шулявський комітет РСДРП, 1912 — новостворену спілку металістів. 1913 ув'язнений, висланий під нагляд поліції в Одесу.
Під час 1-ї світової війни завод був під спеціальним наглядом поліції, оскільки одержав замовлення від військового відомства на виготовлення мін, тридюймових шрапнельних снарядів, чавунних фугасних гранат, деталей для паровозів і парових катерів, сталевих частин канонерних лафетів і гаубиць, залізничних вагонів, річкових буксирів, пароплавів тощо.
1917 на заводі встановили робітничий контроль, організували червоногвардійський загін. У жовтні 1917 і січні 1918 робітники підтримали повсталий «Арсенал».
1919, після націоналізації, отримав назву «2-й Київський машинобудівний завод», з 1924 — «Ленінська кузня». Виготовляв боєприпаси для Червоної армії, броню для панцерників, виконував інші воєнні замовлення, а також задовольняв потреби транспорту. Під час визвольних змагань споруди цехів було частково зруйновано. З листопада до липня 1922 завод не діяв, пізніше відбудований. Спеціалізувався на відновленні та будівництві мостів, зокрема моста ім. Є. Бош у Києві, моста через р. Сулу в Лубнах, мостів через р. Рось та інші, випускав обладнання для шкіряної промисловості та цукрозаводів, вагони, частини суден, парові котли, преси, проводив різні ремонтні роботи.
1927 для спорудження найбільшого в Європі знімального павільйону Київської кінофабрики ВУФКУ (тепер Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка) загальним об'ємом 86 тис. куб. м (довж. — 100 м, шир. — 36 м, вис. — до 24 м) конструктори заводу розробили проект, робітники виготовили за 8 місяців двошарнірні сталеві ферми з влаштуванням усіх підвісних містків, галерей та переходів загальною масою 800 т.
Того ж року винесено рішення про спеціалізацію заводу в галузі суднобудування. 1928 закладено суднобудівну верф на півострові Рибальському, з пуском якої 1929 завод почав виробляти тентові баржі та буксирні пароплави. Першим був пароплав «Казахстан» для р. Ілі. На поч. 1930-х рр. проведено реконструкцію промислових споруд, побудовано нові корпуси з боку вулиць Безаківської, Жилянської і Степанівської. Судноверф було відокремлено на певний час від заводу як самостійне підприємство.
У 1930-х рр. завод набув значення суднобудівної бази Дніпра та інших річок України, спеціалізувався на випуску річкових суден — барж, колісних пароплавів, парових котлів і машин. 1931 за участю вченого у галузі зварювання металів Є. Патона тут збудували перший у країні буксирний пароплав з суцільнозварним корпусом, пізніше вперше у світі налагоджено серійний випуск суцільнозварних суден. На підприємстві спроектовано першу вітчизняну клапанну парову похилу машину для річкових суден, вперше у світовій практиці розпочато будівництво зварних водотрубних котлів, з 1940 освоєно виробництво морських суден: самохідних ґрунтоводних шаланд для плавання в битій кризі і гвинтових буксирних пароплавів. Будували також дизельні землесоси, річкові дизельні танкери. Судна і механізми заводу у 1930-х рр. експлуатувалися на Дніпрі, Дону, Аму-Дар'ї, Єнісеї, Лені, Амурі та інших річках, на Чорному і Каспійському морях.
На початку Великої Вітчизняної війни 1941—45 на заводі виготовляли протитанкові загородження, ремонтували танки й різні види озброєння. Недобудовані судна відправили вниз по Дніпру, де їх довелося затопити (у Херсоні, Запоріжжі) і в р. Ушкальці (притока Дніпра). У липні — серпні 1941 завод евакуйовано у м. Зеленодольськ Татарської АРСР. Під час евакуації переобладнувалися буксирні судна на канонерські, розгорнуто серійний випуск бронекатерів та інших бойових кораблів, озброєння і боєприпасів.
В окупованому Києві в цехах заводу проводили ремонтні роботи. Діяли кілька підпільних груп: на судноверфі — під керівництвом Г. Квачова, О. Свердличенка, О. Тельопіна, на заводі — М. Мостинця, В. Новикова. Підпільники поширювали листівки, виводили з ладу устаткування, допомагали утікати військовополоненим, які працювали тут. Напередодні приходу радянських військ за допомогою партизанів вони відвернули вибух, розмінувавши територію підприємства. Після визволення Києва в листопаді 1943 завод відразу розпочав ремонтні роботи для потреб фронту.
У повоєнний час випускав буксирні пароплави різної потужності, колісні пасажирські пароплави, суховантажні баржі, багатоковшові земснаряди. За розробку проекту та серійне будівництво річкових буксирних пароплавів потужністю 400 кінських сил група робітників була удостоєна Державної премії СРСР 1948 (О. Байбаков, І. Зейгермахер, М. Кальпетто, О. Остаф'єв, Г. Солдак).
У 1940-х рр. завод будував колісні річкові пароплави на базі розроблених на підприємстві парових машин, котлів, гребних коліс, серію металевих барж для спорудження Волго-Донського каналу, корпуси для землесосів, плавучі крани, частини сільськогосподарських машин, обладнання для цегельних заводів, у ливарному цеху відлито постамент для пам'ятника полководцю О. Суворову в Ізмаїлі. 1951 розроблено проект і збудовано головний річковий колісний двоповерховий пасажирський пароплав потужністю 400 кінських сил. Серії цих пароплавів було присвоєно імена відомих письменників — М. Гоголя, М. Чернишевського, Т. Шевченка та ін. Розпочалося будівництво великої серії буксирних пароплавів для роботи на основних вузьких і звивистих фарватерах річок, барж-майданчиків вантажопідйомністю 1400 т. Завдяки співробітництву з Інститутом електрозварювання ім. Є. Патона розроблено і впроваджено нові прогресивні методики електрозварювання. У серед. 1950-х рр. змінено суднобудівний профіль заводу: почалося будівництво перших у країні дизельних морських середньотоннажних рибопромислових суден. Першим серед них став споруджений 1954 середній риболовецький траулер «Горностай». Тут же було виготовлено художнє литво чавунної огорожі моста ім. Є. Патона (заг. довж. бл. 2 км). У наступні роки підприємство виготовляло морські риболовні траулери з морозильними установками, земснаряди, автоматизовані котлоагрегати для хімічної промисловості, механізми для китобійних флотилій «Радянська Росія» і «Радянська Україна», спорудило унікальне експедиційне судно-лабораторію АН СРСР «Верещагін». Налагоджено й випуск товарів народного споживання.
1971 — 74 завод споруджував тунцеловні судна для Республіки Сенегал. Заводчани виконували роботи з ліквідації аварії на ЧАЕС: виготовляли заізольований азотний трубопровід, унікальні осадні труби із спеціальною різьбою для бурових установок.
У нових економічних умовах завод налагодив виготовлення котлоагрегатів — парових та водогрійних, у т. ч. з використанням ротаційно-повітряного пальника — спільно з німецькою фірмою «ЗААКЕ»; литво з кольорових металів, ключів бурових гідравлічних КБГ-2, превенторів для герметизації гирла нафтових та газових свердловин, інсінераторів для спалювання сміття, морозильних плиточних апаратів тощо. Продовжується будівництво риболовних траулерів середнього класу різних модифікацій, корпусів транспортних суден, а також різноманітних суден на замовлення. Освоєно будівництво серії суден нової для заводу конструкції: танкерів-хімовозів типу «С» та річкових суховантажних суден.
На заводі працювали Герої Радянського Союзу С. Миронов, М. Печений, І. Третяк, В. Яковенко.
1955 на фасаді будинку заводоуправління встановлено бронзову меморіальну дошку з горельєфним зображенням учасників революції 1905—07 та рельєфним написом.
1967 у парку неподалік від верфі відкрито пам'ятник — монітор «Желєзняков». 1998 на його палубі та кормовій гарматі вмонтовано чавунні меморіальні дошки на пошанування моряків монітора.
1966 на фасаді будинку колишнього ливарного цеху встановлено меморіальну дошку, яку 1983 замінено на бронзову з горельєфним портретом В. Яковенка (ск. С. Катоні).
1946 на машинобудівному майданчику, в глибині території заводу, навпроти колишнього цеху № 4 споруджено бронзовий пам'ятник В. Леніну (вис. — 3,7 м) на гранітному п'єдесталі (вис. — 5,3 м). Автори — скульптори Ю. Білостоцький, Е. Фрідман.
З 1994 — Відкрите акціонерне товариство «Завод "Ленінська кузня"» [1105].

• Байбаков О.
,
• Білостоцький Ю.
,
• Гінзбург Л.
,
• Горбачов О. Г.
,
• Довженко О. П.
,
• Донат Ф.
,
• Жаданівський Б. П.
,
• Зейгермахер І.
,
• Кальпетто М.
,
• Катоні С.
,
• Квачов Г.
,
• Колонно-Чосновський А.
,
• Ленін В.
,
• Липківський І.
,
• Марголін Д.
,
• Миронов С.
,
• Мостинець М.
,
• Новиков В.
,
• Остаф'єв О.
,
• Печений М.
,
• Саханський М.
,
• Свердличенка О.
,
• Солдак Г.
,
• Суворов О. В.
,
• Тельопін О.
,
• Третяк І.
,
• Фрідман Е.
,
• Шалович З.
,
• Штейнгель М. В
,
• Яковенко В.
,
• Ярошинський І.