Станція водогінна насосна (бульварна), 1908
В цей період розпочався другий етап у розвитку водогінної системи Києва, який обумовила поява міської централізованої каналізаційної мережі. Починаючи з 1895 центральні райони Києва було поступово каналізовано. До цього часу водогінна система будувалася на використанні тільки дніпровської води і після запровадження каналізації виявилася нездатною задовольнити нові потреби міста як за кількісними, так і за якісними характеристиками. Київське товариство водопостачання вирішило до наявного водогону з використанням дніпровської води приєднати систему додаткових мереж, джерелом яких стала артезіанська вода. З цією метою в місті за 1896–1909 було пробурено 37 артезіанських свердловин (не враховуючи тих, що були приватною власністю промислових підприємств). Свердловини пробурили на найнижчих ділянках, в заплавах річок Дніпра та Либіді, використовуючи воду двох потужних водоносних горизонтів – під'юрського та підкрейдяного. Враховуючи складний рельєф Києва, його було поділено на чотири райони, які визначалися за рівнем тиску в водогінних мережах. Кожен такий район мав свій незалежний водогін, який міг працювати автономно. Для підтримання постійного тиску в водогінних мережах було запроваджено систему насосних станцій.
Бульварна насосна станція була однією з двох, що обслуговували другий район водопостачання (т. зв. район середнього тиску), підключений до двох підземних резервуарів, розміщених у Царському саду. Водопостачання району охоплювало Хрещатик з прилеглими до нього вулицями, «Новоє Строєніє», бульв. Бібіковський (тепер бульв. Т. Шевченка), товарну станцію й Кадетський корпус. Безпосередньо станція обслуговувала основні водогінні магістралі району – бульв. Бібіковський і вул. Маріїнсько-Благовіщенську (тепер вул. Саксаганського). Станція була призначена для експлуатації трьох артезіанських свердловин – під'юрської № 13 та двох підкрейдяних № 19 і 20. На час зведення станції на цій території вже існувала під'юрська свердловина (№ 13), пробурена 1902 фірмою «Артензія», що обслуговувалася компресорним насосом.
Садибу Бульварної насосної станції запроектовано з урахуванням вже наявної свердловини. Станцію розмістили на території колишніх арештантських городів. Одночасно під керівництвом інж. С. Коклика пробурили нову, підкрейдяну свердловину (№ 19); 1909, неподалік від станції, на вул. Жилянській – ще одну підкрейдяну свердловину (№ 20). До нашого часу збереглися типові цегляні споруди («будки») над свердловинами № 19 і 20. Дерев'яну «будку» над свердловиною № 13 перебудовано.
До Бульварної насосної станції належали будинок станції, дві цегляні споруди над артезіанськими свердловинами (№ 13 і 19) і одноповерховий дерев'яний житловий будинок наглядача станції, виконані за типовими проектами. Будинок станції зазнав змін: первісні фасадні цегляні стіни облицьовано керамічною плиткою, ліквідовано ліхтар денного освітлення над магнітною залою.
Будинок станції (машинне відділення) одноповерховий з підвалом (використовувався під резервуар), цегляний. У плані Т-подібний, складається з двох окремих об'ємів різної висоти (у вищому було встановлено генератори). Дах двосхилий (без горищного приміщення), в конструкції покрівлі використано висячі крокви. Мав два входи на західному фасаді.
Наземний поверх складався з трьох приміщень: перше для сітчастого відділення (тут були сходи до резервуара), друге використовувалося під відцентровий насос та трансформаторну; третє – під магнітну залу, де містилися два дизель-генератори і два відцентрові насоси.
Архітектурно-стильове вирішення має ознаки як цегляного стилю, так і модерну (для останнього характерні пропорції та форма вікон, форма вінцевих щипців торцевих стін, первісний ліхтар денного освітлення та ін.).
Фасади мінімально декоровано рустованими лопатками, поясом з сухариків у нижньому ярусі карниза з зубчастим орнаментом. Середні пілястри на довгих фасадах підтримують акцентовано прямокутні аттики. Вінцеві стіни завершено трикутними щипцями.
Споруда – типологічно рідкісний зразок промислової архітектури Києва поч. 20 ст.
Використовується за призначенням [1690].
Також на цій вулиці
-
Павільйон всеросійської промислової виставки, 1913
Жилянська, 1
-
Південноросійський Машинобудівний Завод, кін. 19—20
Жилянська, 107
-
Житловий будинок, поч. 20 ст.
Жилянська, 108
-
Житловий будинок, 1900
Жилянська, 120-а
-
Садиба Голомбека Ф. Ф., 1913—14
Жилянська, 23.
-
Садиба Міллера Б. С., 1893—94
Жилянська, 38
-
Житловий будинок, 1908
Жилянська, 39/92
-
Житловий будинок, 1912-13
Жилянська, 41
-
Будинок школи 1936, в якій навчалася Маркус Т. И.
Жилянська, 46
-
Садиба, поч. 20 ст.
Жилянська, 7, 7-а, 7-б, 7-в
-
Теплоелектроцентраль № 3 (ТЕЦ-3), 1931–40, 1951–53
Жилянська, 85
-
Будинок 1908, в якому проживав Саксаганський П. К.
Жилянська, 96
-
Синагога Галицького Єврейського Товариства, 1909—10
Жилянська, 97
-
Митниця 1911—14
Жилянська, 97, вул. Пестеля, 4.