Поховання Флавіана (Городецького) 1915

Січневого повстання

 Закінчив Орловську гімназію, вступив на юридичний факультет Московського університету, на останньому курсі покинув навчання, 1861 став послушником у песношському Свято-Миколаївському монастирі Московської єпархії, з грудня 1863 — послушник московського Симонового монастиря.
17 лютого 1866 прийняв чернечий постриг, невдовзі висвятився на ієродиякона. З квітня 1867 — ієромонах. 15 лютого 1868 переведений до братства архієрейського дому. У липні—вересні — пресвітер Феодоро-Стратилатівської церкви в м. Алушта; у жовтні—грудні — виконувач обов'язків економа архієрейського дому (у вересні 1872 — квітні 1873 — економ). З січня 1869 — духівник Таврійського єпархіального дому, у грудні 1868 — січні 1869 — виконувач обов'язків настоятеля Бахчисарайського скиту, у квітні—липні 1873 — настоятель. У грудні 1871 — серпні 1872 — інспектор класів і законовчитель Таврійського єпархіального училища. 6 червня 1873 призначений членом Російської православної духовної місії у Пекіні (священик при ній), з 2 січня 1879 — начальником місії в сані архімандрита. Займався місіонерською діяльністю, вивчив китайську мову, правив нею службу, перекладав книги релігійно-морального змісту, видав складене ним «Пояснення православного богослужіння», твори відомих богословів. Упорядкував залишені йому архімандритом Палладієм (Кафаровим) матеріали для китайсько-російського словника. По поверненні в Росію 1883 вступив у братство Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі. З 19 січня 1885 — єпископ Аксакайський, вікарій Донської єпархії, з 29 червня — вікарій Люблянський Холмсько-Варшавської єпархії. З 14 грудня 1891 — єпископ Холмський і Варшавський. Діяльність на цій посаді була спрямована на зміцнення позицій православ'я в краї з католицьким населенням. Розширив і прикрасив Свято-Преображенську церкву варшавського архієрейського дому, на що пожертвував власних 11 тис. крб. 15 травня 1892 висвячений у сан архієпископа. З 1892 запрошувався
на засідання Святійшого Синоду. З 21 лютого 1898 — архієпископ Карталінський і Кахетинський, екзарх Грузії і член Святійшого Синоду, з 10 листопада 1901 — архієпископ Харківський і Охтирський.
З 1 лютого 1903 — митрополит Київський і Галицький, священноархімандрит Києво-Печерської лаври. Жив у корпусі № 2. 1902 заснував у Києві особливий місіонерський комітет, перетворений 1908 на єпархіальну місіонерську раду. Забезпечив церковнопарафіяльні школи постійним утриманням за рахунок щорічних фіксованих відрахувань від прибутків церков єпархії. За дорученням Святійшого Синоду влітку 1908 керував 4-м Всеросійським місіонерським з'їздом у Києві (почесний голова); влітку 1909 правив урочисте богослужіння в присутності імператора в Полтаві з нагоди святкування 200-річчя Полтавської битви.
У лютому 1910 в Києві відбулися урочистості з нагоди 25-річчя архіпастирського служіння владики, Міська дума ухвалила рішення заснувати чоловічу школу його імені. Приділяв значну увагу справам Києво-Печерської лаври. Спорудив митрополичу церкву в ім'я Благовіщення Пресвятій Богородиці (корпус № 86), будинок для своєї бібліотеки у 20 тис. томів (корпус № 5), яку заповів монастирю і залишив капітал для її поповнення, готельний корпус (№ 19), лікарню (корпус № 111), аптеку (корпус № 24) та ін. Збудував також малий храм св. Серафима Саровського в Китаївській пустині. Був почесним членом Казанської (з 1898), Санкт-Петербурзької (з 1899) і Київської (з 1902) духовних академій. Похований 9 листопада у склепі, який збудував для себе за три роки до смерті. В середній частині храму праворуч встановлено різьблений кіот з білого мармуру з дев'ятьма іконами у центральній його частині, однією — у фронтоні. Внизу викарбувано позолочений меморіальний напис [1496].

 

  • Автор: Лариса Федорова, Кирило Хоменко

Також на цій вулиці