Проект головного монастирського корпусу, що складався з соборної і трапезної церков, покоїв великої княгині Олександри Петрівни (у чернецтві — Анастасія) і монастирських келій, розроблено арх. В. Ніколаєвим, затверджено 19 грудня 1888 митрополитом Київським і Галицьким Платоном. Освячення місця, вибраного для спорудження першої монастирської будівлі, відбулося 11 січня 1889. Вже 1 червня в середню частину з трапезною і церквою в ім'я покровителя Києва архістратига Михаїла переїхала засновниця монастиря. 17 грудня 1890 освячено Покровську церкву, в якій, окрім головного, було ще два престоли — пророка Іллі (південний) і Всіх святих (північний), у підвальному приміщенні — копія печери Гроба Господнього. У будівлі на першому поверсі містилися келії ігумені й черниць, канцелярія, приймальня, бібліотека, ризниця, малярна, золотошвейна та білошвейна майстерні, майстерня риз, трапезна з домовою церквою; на другому — покої для прийому високопоставлених осіб та ін.

Після закриття монастиря 1923 бані церкви розібрано. У березні 1934 її приміщення, зайняте на той час громадою «української орієнтації», було передано для використання під клуб залізничної лікарні. У жовтні 1941 в корпусі знову оселилися черниці. Після капітального ремонту, проведеного за настоятельства Архелаї (в миру О. Савельєва), наново освячено церковні престоли: головний — у червні 1943, північний — в ім'я преподобного Агапіта — в 1951, південний — в ім'я пророка Іллі — в 1952.
У 1989—93 здійснено ремонт із заміною дерев'яних стін на цегляні та відбудовою бань і вхідних ґанків (автори проекту реставрації архітектори Я. Діхтяр, Ю. Лосицький — керівник, інж. Л. Шевчук).
Видовжена у плані, мальовнича різноповерхова будівля складається з трьох частин: зі сходу — Покровська церква, середня частина — одноповерхові келії (з колишніми покоями великої княгині), із заходу — двоповерхові келії (з колишніми покоями ігумені). Через схил рельєфу під тильним (північним) боком споруди влаштовано цегляний цокольний поверх. Стіни цегляні, тиньковані, конструкції дахів, бань, церкви й перекриттів — дерев'яні, покрівлі бляшані.
Домінантною частиною споруди є багатоверха церква Покрови Пресвятої Богородиці, повернута у бік Святої брами. Однозальна, у плані наближена до прямокутника, з центральною, майже кубічною навою і зниженими прямокутними об'ємами вівтарної та бічних прибудов. Головний вхід на південному фасаді підкреслено чотириколонним ґанком, відновленим у вигляді тамбура. Пірамідальну композицію храму визначають найвища центральна цибуляста баня на оздобленому аркатурою підбаннику та підпорядковані їй бічні верхи: восьмигранний шатровий верх зі шпилястим завершенням над головним вівтарем і дев'ять цибулястих маківок, встановлених на наріжжях нави, над жертовником, ризницею, двома гранчастими бічними апсидами, шатровим дахом тамбура.
Фасади вирішені у формах московсько-ярославського будівництва 16—17 ст. Характерні архітектурні деталі — різноманітні віконні лиштви, напівциркульні й кілеподібні арки, кокошники, бочкоподібні колони, колонки з перехватами й крученим стовбуром тощо — контрастно виділені на тлі стіни білим кольором. Підбанники бань і надвівтарне шатро спираються на пояси кокошників. Трикутним фронтоном-кокошником підкреслено вісь входу на пів денному фасаді. Чотири бочкоподібні колони вхідного тамбура несуть широкі кілеподібні арки, в які вписані три напівциркульні арочки з вежками. Заповнення вікон з арковими й прямим! перемичками нагадують давнє засклення з круглих шибок.
Із західного боку до храму прилягають Г-подібні в плані одноповерхові келії та прямокутні двоповерхові келії, що разом утворюють лінію чолового фасаду їхнє внутрішнє планування коридорне У тильному (північному) крилі одноповерхових келій містилася трапезна ; церквою в ім'я архістратига Михаїла первісно відмічена цибулястою бань кою (не відновлена). Архітектура фа садів гранично стримана: гладенько тиньковані стіни прорізані прямокутними вікнами з підвіконними поличка ми та завершені карнизним гуртом. Акцентним елементом виступає ошатний ґанок головного входу, спільного для двох келійних частин. Він складається
з чотирьох масивних бочкоподібних колон з перехватами, об'єднаних коробовими арками, в які вписані кілеподібна й дві напівциркульні арочки з важками. Ґанок завершує шоломоподібна баня з маківкою, що спирається на два пояси з кілеподібних і напівциркульних арочок.
Інтер'єри Покровської церкви є важливим чинником у створенні синтетичного образу пам'ятки.
Центральна, квадратна в плані нава домінує над зниженими бічними галереями, що з'єднуються з нею двома арковими отворами з кожного боку. Незважаючи на цей висотний контраст, храмовий простір сприймається дуже врівноваженим, що досягається продуманими пропорціями композиційного ладу, ясним і чітким членуванням, характером перекриттів, рівномірним та сильним освітленням всіх частин інтер'єра. Бічні нави мають прості циліндричні склепіння, що є широкою і зручною поверхнею для розписів. Центральний, майже кубічний об'єм має досить рідкісну для храму пласку стелю з заокругленими падугами, в центрі якої встановлено восьмигранний світловий підбанник, що спирається на поздовжні й поперечні балки без будь-яких додаткових опор. Візуально цей восьмигранник, завдяки лініям живописного декору, сприймається як квадратний і таким чином узгоджується з загальними абрисами приміщення.
Традиційно зорієнтований вівтарною частиною на схід, із заходу храм з'єднаний з келіями. Вхід до них з храму влаштовано у північно-західному наріжжі центральної нави. Із заходу до храму прилягає приміщення теплої церкви, яке має вигляд звичайної кімнати на чотири вікна з дерев'яними лавами та аналоєм. З півночі встановлено дві білі кахляні груби. Стіни в три ряди прикрашені іконами, серед яких найбільшу увагу привертають «Св. Микола Мірлікійський», «Богоматір Одигітрія» (вірогідно, 2-а пол. 20 ст.), «Богоматір Несподівана Радість», виконана у стилі лубкової картини 1-ї пол. 19 ст., «Собор святих отців Печерських», для якої взірцем була ксилографія худ. Л. Сєрякова. З храмом тепла церква з'єднана арковим отвором, грані якого розписані ретельно виконаними зображеннями херувимів та орнаментальними композиціями у техніці олійного живопису по тиньку. Максимально наближені до глядача, вони виконані чи не найпрофесійніше серед усіх настінних розписів.
Розписи храму 1997—98 стилізовані в дусі пізнього академізму поч. 20 ст., проте виконані в різних стилістичних манерах, що сприймається еклектично, особливо в орнаментиці. Насамперед впадає в очі тональна й колористична неузгодженість композицій. Використання відкритих локальних кольорів призвело до строкатості й дисонансу. Розписами вкрито всі придатні для цього поверхні, широкі смуги геометричного й рослинного орнаментів членують стіни центральної нави як обрамлення для сюжетних композицій та образів святих. У рослинних орнаментах переважають мотиви модерну, геометричні рясніють золотом, застосованим подекуди надмірно.
Західну стіну центральної нави займає сюжет «Страшний суд», що є довільним повторенням композиції В. Васнецова у Володимирському соборі. Обабіч — зображення «Сходження в пекло» та «Воскресіння Лазаря». Вище над «Страшним судом», у простінках вікон — святі княгиня Ольга і рівноапостольний князь Володимир. Композиції на західній стіні виконані досить ретельно, проте прагнення авторів до суто зовнішніх декоративних ефектів позбавило їх драматизму, передбаченого в цих образах і сценах сюжетом.
Далі на стінах з північного боку — сцени «Увірування Фоми», «Воскресіння» і «Преображення», серед яких найбільшої уваги заслуговує «Воскресіння»: ангел зустрічає Жон-мироносиць біля відкритого склепу й сповіщає їм звістку про воскресіння Христа. Композиція наслідує твори майстрів кола прерафаелітів з типовим для них тяжінням до вишуканості й символічного осмислення образів, прагненням надати багатозначності та емоційної виразності пейзажним деталям.
На протилежній (південній) стіні відповідно зображені «Здвиження хреста Господнього», «Старозаповітна Трійця», «Вознесіння Христа». Всі композиції першого ярусу мають завершення у вигляді трисегментної арки.
Другий ярус розписів розділений з кожного боку трьома арковими вікнами, проміжки між якими та кути займають намальовані на північній стіні постаті св. Марії Магдалини та св. Маргарити, св. Макарія, митрополита Київського, св. Михайла, митрополита Київського; на вівтарній східній стіні — постаті святих Петра і Павла, обабіч них у кутах — святих великомучениць Варвари й Катерини (ліворуч) і святих Олександри та Анастасії (праворуч), імена яких носила засновниця обителі: в миру — велика княгиня Олександра Петрівна, у чернецтві — Анастасія. На південній стіні — образи св. Параскеви
і святої мучениці Фекли, св. Миколи Мірлікійського та св. Володимира, митрополита Київського.
Розпис стель так само, як і стін, вирішено у вигляді низки окремих картин, що займають усю його поверхню. В кутах, починаючи з північно-західного, містяться композиції «Зустріч Марії та Єлизавети», «Різдво Богородиці», «Поклоніння пастухів», «Стрітення Господнє». За типажем персонажів вони нагадують розписи І. Їжакевича у Трапезній церкві Києво-Печерської лаври. Між ними на вівтарній стіні — «Покрова Пресвятої Богородиці» — храмовий образ церкви. Написано його за пізньою іконографічною схемою, поширеною в 19 ст. (навколо Богоматері на хмарах стоять на колінах у молитві православні святі, попереду інших — св. Іоанн Предтеча, св. Андрій Юродивий, св. Роман та ін). Ліворуч — «Успіння Богоматері», стилізоване у класицистичному дусі; навпроти — «Входження Богоматері в Єрусалимський храм». Західну частину стелі вкриває композиція «Встановлення хреста святим апостолом Андрієм Первозванним».
На гранях нижньої частини підбанника — зображення старозаповітних пророків та царів Мойсея, Іллі, Давида і Соломона. Між вікнами підбанника — ангели, на склепінні бані — Христос Пантократор на хмарах.
Стеля й стіни бічних нав Покровської церкви також вкриті сюжетним та декоративно-орнаментальним розписом. Поверхню склепіння північної нави займає композиція із зображенням ангелів, що несуть з глибин блакитного неба чудотворну печерську ікону «Успіння Богоматері». Композиція виконана в дусі пізньоакадемічного плафонного живопису. Ілюзорність висоти візуально розширює простір нави, надає склепінню невагомості. Руку професіонала видно і в зображеннях на торцевих стінах нави. На західній міститься сцена з'явлення Богоматері апостолам в небесному образі вже після її успіння. Вгорі зображено постать Богоматері в оточенні ангелів, нижче — апостолів, що споглядають її. Особливо акцентовано постать апостола Фоми, який на власні очі переконується у духовному й тілесному вознесінні Богоматері. Привертає увагу вдале наслідування типажу апостолів з розписів В. Васнецова у Володимирському соборі.
На протилежній стіні зображено сходження св. Духа на Богоматір і апостолів у день п'ятидесятниці й введено відповідний текстовий уривок з «Діянь апостолів», що композиційно врівноважує асиметрично розташований у правій частині стіни арковий отвір до апсиди.
Між чотирма арковими вікнами північної стіни зображені святі Антоній та Феодосій Печерські, св. Георгій і св. Іоанн Воїн, св. Сергій Радонезький, пророк Ілля, св. Серафим Саровський, св. великомучениця Варвара та св. Микола Мірлікійський. Ці розписи виконані майстром, який орієнтувався не на розписи Володимирського собору, а на усталені в іконопису кін. 19 ст. норми та прийоми. На протилежній стіні композиція — «Св. Микола вгамовує море», зображення архангела Михаїла, св. Іоанна Предтечі, св. князя Олександра Невського. Вгорі на стіні в круглих медальйонах — погруддя св. Феофіла Печерського, св. Алексія, святих Парфенія та Досифея.
У південній наві, що також виконує роль нартекса, розписи мають переважно орнаментально-декоративний характер. Склепіння розписане рослинними стилізованими пагонами й херувимами по сірувато-рожевому тлу. В центрі вирізняється «Новозаповітна Трійця».
У східній частині, в апсиді, приміщається іконна крамничка. Розписи на її стінах є переважно переробками біблійних гравюр Г. Доре, зокрема, «Лепта вдови», «Христос перед народом», «Розп'яття».
Новий триярусний іконостас встановлено 1997—98 замість старого, виготовленого в 1970-х рр. Він майже повністю займає отвір вівтарної арки, виконаний з дерева і пофарбований під білий мармур. Його прикрашають позолочені різьблені елементи й колони ускладненої форми з накладним візерунком і капітелями, створеними на основі коринфського ордера. В орнаменті варіюються мотиви виноградної лози та розквітлого хреста. Центральна, найвища частина іконостаса має потрійне завершення з ажурного різьблення й увінчана трьома хрестами. Вона трохи виступає вперед, надаючи всій споруді більшої пластичності. Двері дияконника і паламарні також прикрашають подібні орнаментальні завершення.
Царські врата іконостаса мають витончену візерунчасту конструкцію, в яку вписані медальйони з зображеннями «Благовіщення» (у центрі) та чотирьох євангелістів. Справжньою окрасою іконостаса є намісні ікони Богоматері Одигітрії та Ісуса Христа (орієнтовно кін. 19 ст.) з досконалим малюнком, тонким моделюванням облич, майстерним різьбленням по левкасу з позолотою та імітацією вставок кольорової емалі. Всі інші ікони, за винятком «Спаса Нерукотворного» (приблизно поч. 20 ст.), мають непрофесійний або напівпрофесійний характер.
Перед новим іконостасом обабіч симетрично встановлено чотири секції старого зі значно скромнішим оформленням. У лівій частині старого іконостаса міститься храмова ікона «Св. Микола Мірлікійський» (2-а пол. 19 ст.). Цей досить великий за розмірами образ вирізняється силою та яскравістю психологічної характеристики, водночас виразно індивідуальної та узагальнено-ідеалізованої, як це усталилося в православній іконографії цього святого. Пильний, владний і добрий погляд св. Миколи, виняткова майстерність іконописця у відтворенні конкретики деталей і моделюванні обличчя, стримана, але багата нюансами колірна гама, — все це справляє велике враження.
Пам'ятка є наймальовничішою спорудою монастиря, відіграє важливу містобудівну роль у формуванні всього ансамблю. 1889 -- 1900 в одноповерхових келіях споруди проживала засновниця монастиря — Романова Олександра Петрівна (1838—1900) — велика княгиня, дочка принца П. Ольденбурзького, дружина великого князя М. Романова (старшого) — брата російського імператора Олександра ІІ. 1879 внаслідок транспортної катастрофи отримала важку фізичну травму. Подорожуючи святими місцями, 1881 княгиня прибула до Києва вклонитися лаврським святиням і залишилася тут назавжди. Спочатку мешкала в Маріїнському палаці та одному з особняків у Липках. До монастиря переїхала ще під час будівельних робіт, по молінні перед образом Почаївської ікони Богоматері одужала і таємно прийняла постриг під ім'ям Анастасії. Вела все монастирське господарство власним коштом. Велику увагу приділяла лікарням, допомагала хірургам проводити операції, набувши досвіду ще асистенткою лікаря С. Боткіна в заснованій нею Покровській громаді сестер-жалібниць у Галерній гавані Санкт-Петербурга. Померла тут 13 квітня 1900. Була похована на монастирському цвинтарі (пізніше на місці могили встановлено кам'яний хрест), 1951 перепохована на Лук'янівському цвинтарі.
Тепер Покровська церква — діюча, у келіях — трапезна, приймальня, келії черниць [1130].

• Васнецов В. М.
,
• Діхтяр Я.
,
• Лосицький Ю.
,
• Ніколаєв В. М.
,
• Ольденбурзький П.
,
• Романова М.
,
• Романова О. П.
,
• Сєрякова Л.
,
• Шевчук Л.