Житловий будинок 1881, 1949—52, в якому проживав Семадені Б.-О. А.

ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКА, 12

 У 1840-х рр. майном володів іноземний підданий І. Румтер, який придбав ділянку у міщан Карпенкових. Забудова в цей час була представлена кількома житловими і господарськими дерев'яними будинками, зведеними за «зразковими проектами». До кін. 1870-х рр. власники проводили в садибі незначні ремонтно-будівельні роботи. Докорінно змінив розріджену малоповерхову забудову власник садиби з 1881 — лікар І.Шостаковський. На його замовлення арх. В. Ніколаєв виконав проект триповерхового, Т-подібного в плані будинку в стилістиці історизму. Архітектор застосував симетрично-осьову композицію головного фасаду, яка підкреслювалася двома бічними ризалітами, фланкованими пілястрами. Ризаліти завершувалися тридільними фронтонами з підвищеною центральною частиною, в яких містилися горищні вікна. В оздобленні будинку були використані традиційні для Києва цього періоду ренесансно-барокові елементи — розвинені криволінійні сандрики над віконними прорізами другого поверху. Під час реалізації проекту їх поле доповнили виразні скульптурні зображення чоловічих і жіночих голівок. Головний фасад будинку був нетинькований, з розшивкою швів. На першому поверсі містилися три дорогі магазини з прикрасами в інтер'єрі, дзеркальними подвійними вікнами. На другому—третьому поверхах розташовувалися по дві комфортабельні багатокімнатні квартири. Квартиру з десяти кімнат на другому поверсі займала родина домовласника.
1885 садибу з будинком придбав відомий київський кондитер Б.-О. Семадені. В цей час велика ділянка вже була розділена на дві окремі, майже однакові за розмірами домоволодіння. 1887 Б.-О. Семадені докупив сусідню садибу купця Л. Прейса (праворуч, між будинками № 12 та 10). На цій ділянці 1888 технік А.-Ф. Краусс прибудував до будинку одноповерхову цегляну крамницю (магазин посуду; не збереглася). 1903 до основного об'єму крамниць зроблено одноповерхову кам'яну прибудову для розміщення зимового саду.
1910 майно перейшло до Е. Семадені та дітей. 1913 у садибі з'явилися нові споруди; кондитерська фабрика, що містилася тут, була розширена. 1914 садиба була продана. її останнім власником став А. Мень. Після революції націоналізований триповерховий будинок залишався житловим, квартири перетворили на комунальні. 1938—41 планувалася надбудова двох поверхів, якій завадила Велика Вітчизняна війна.
Реконструкцію будинку з надбудовою здійснено 1949—52 за проектом, що розроблявся в архітектурній майстерні «Київпроекту», очолюваній арх. А. Добровольським (автори — архітектори Ю. Москальцов, С. Павловський, за участю Гюбнера). Автори частково повернулися до варіанту надбудови 1938. Вони запропонували обробити перший нежитловий поверх цементним тиньком з гранітною крихтою, яка імітувала граніт під бучарду. Елементи архітектурного оздоблення другого — третього поверхів залишалися без змін. Одночасно з надбудовою в квартирах провели ремонт, реконструювали приміщення магазину на першому поверсі. В будинку залишили дерев'яні перекриття. Покрівлю зробили бляшаною (замість запланованої черепичної).
1954 на місці одноповерхової крамниці зведено восьмиповерховий житловий будинок художників (№ 12-б). П'ятиповерховий, цегляний, тинькований, пофарбований, в плані Т-подібний, односекційний. Первісне планування квартир (по дві квартири на поверсі) частково змінено. Дах двосхилий. Первісний триповерховий об'єм вирішено в стилістиці історизму, два надбудовані поверхи мають стриманіше оформлення. Композиція головного фасаду симетрична, підкреслена двома бічними розкріповками, які первісно завершувалися тридільними аттиками з прорізами горищних вікон. Розкріповки фланковано рустованими лопатками (другий—третій поверхи) та модифікованими доричними пілястрами (четвертий—п'ятий поверхи). У сандрики барокових абрисів вікон другого поверху вписано скульптурні голівки. Вікна третього поверху мають лиштви, що складаються з бічних пілястрів та сандриків у формі трикутників з плечиками. Подібну форму повторюють сандрики на четвертому поверсі. Над третім поверхом зберігся колишній вінцевий фриз, оздоблений аркатурою. Сучасне завершення складається з профільованого карниза на модифікованих модульйонах та неширокого фриза з орнаментальним мотивом плетінки. Первісні вітринні прорізи першого поверху змінено. Прямокутний отвір парадного входу фланковано рустованими лопатками й завершено сандриком з триклинчастим замковим каменем. Над входом — балкон (не автентичний). На другому поверсі розкріповок містяться балкони, що спираються на масивні, півкруглі у плані кронштейни. Первісні ажурні огорожі балконів не збереглися. Дворові фасади мають стриманий вигляд, без декоративного оформлення. Будинок — характерний зразок кількох історичних етапів у розвитку київської архітектури.
1885—1907 на другому поверсі будинку проживав Семадені Бернард-Оттон Андрійович (1845—1907) — один з найвідоміших київських кондитерів, засновник цукеркової фабрики, хазяїн знаменитої кондитерської на Хрещатику. Був швейцарським підданим, відкрив свою справу в Києві в 1880-х рр., після чого одержав звання тимчасового київського купця. Спочатку його кондитерська містилася в будинку М. Штіфлера на вул. Хрещатик, 15 (на місці сучасного пасажу), де до придбання власного будинку мав помешкання. Пізніше відкрив заклад у будинку навпроти Міської думи, на вул. Хрещатик, 9 (не зберігся), де кондитер орендував перший поверх. Це кафе користувалося особливою популярністю в Києві, вдень його зазвичай відвідували підприємці, комерсанти, біржовики, де вирішували ділові питання. Кондитерську Б.-О. Семадені називали неофіційною київською біржею.
У будинку на вул. Хрещатик, 39 (не зберігся) було відкрито нове відділення родинної кондитерської. Оборот підприємства Б.-О. Семадені становив до 100 тис. крб. на рік. Фірмовим виробом довгий час вважалася карамель від кашлю «Кеті-Босс», затверджена як лікувальний засіб медичним департаментом. Підприємство займалося також «артистичним виконанням тортів, пірамід, морозива, кремів», у т. ч. за описом або малюнком замовника. Нащадки кондитера проживали в Києві ще в 1930-х рр. Його син А. Семадені орендував приміщення під цукерню на вул. Червоноармійській, 12. У ці роки жив у будинку на сучасній вул. Горького, 70
[1980]. 

 

  • Автор: Олена Мокроусова

Також на цій вулиці