Будинок факультетів КСГІ, 1929

Героїв оборони, 13. Корпус № 4

Дво-, триповерховий з підвалами та цокольним поверхом (з півдня), цегляний, тинькований, пофарбований, у плані П-подібний. Загальний об'єм споруди
— 26 тис. куб. м. Її ускладнена симетрична композиція сформована північним триповерховим корпусом з чітко виділеною центральною частиною та двоповерховими Г-подібними у плані східним і західним крилами з цокольним і мансардним поверхами, що утворюють з боку вулиці великий курдонер. Цокольний поверх бічних крил з боку вулиці початково мав відкриті аркові лоджії (замуровані). Перекриття пласкі залізобетонні, у вестибулі та коридорах спираються на підпружні арки. Дахи бляшані, вальмові — над триповерховим корпусом та мансардами, вальмові із заломом й ошатними люкарнами над бічними крилами. Внутрішнє планування однобічне кори-дорне, пов'язане з парадними тримаршовими сходами по осі головного входу та чотирма двомаршовими сходами з окремими входами у крилах. Оформлений у формах українського бароко з характерним для архітектури усього комплексу членуванням фасадів на одновіконні прясла.
Особливістю споруди є розташування чолового фасаду та головного входу не з боку вулиці, а з протилежного, зверненого до лісу, північного боку. Триосьову композицію фасаду визначають центральний та флангові ризаліти. Найбільший центральний оформлено на всю висоту розкріпованими пілястрами та акцентовано трикутним фронтоном, оздобленим по краях ліпленим рослинним орнаментом. У найширше середнє прясло на рівні третього поверху вписано ампірне півкругле тридільне вікно. Фланги фасаду разом із ризалітами розділено проміжним карнизом на два яруси, нижній з яких охоплює перший та другий поверхи. Нижній ярус між ризалітами оздоблено пристінною декоративною аркадою з прогоном на одне вікно. На першому та другому поверхах вікна прямокутні, на третьому — аркові. Головний вхід з півкруглою перемичкою підкреслено сандриком із зустрічних волют, що спираються на карнизні п'яти та замковий камінь. Аркові вікна у фронтоні завершено трикутними сандриками.
Аналогічні засоби архітектурного оздоблення застосовано на складних за конфігурацією бічних фасадах. Карнизи під мансардним поверхом відповідають рівню проміжного карниза. Площини між ризалітами оформлено двоповерховою декоративною аркадою. Вікна прямокутні та лучкові (в об'ємах, наближених до вулиці). Арковим вікнам третього поверху відповідають такі самі за формою ритмічно розміщені люкарни. Отвори входів за-вершено півкруглою перемичкою, з них найближчий до вулиці має схожий з головним входом вінцевий сандрик. Скромніший вигляд має звернений до вулиці південний фасад. Лише його бічні крила під мансардою розкреслено міжвіконними пілястрами, в той час як триповерхова площина в глибині курдонеру гладенька. Западина в її центрі увінчана бароковим за абрисом чотиривіконним фронтоном, перед нею виступає одноповерхове, гранчасте у плані приміщення з арковими отворами (зала чи велика аудиторія). У від-повідності з чоловим фасадом вікна третього поверху аркові.
Оформлення інтер'єрів раціональне.

Завдяки застосуванню аркади на квадратних пілонах інтер'єра головних вхідних приміщень надано урочистого характеру.
Будинок посідає істотне місце в містобудівному комплексі НАУ, є цінною пам'яткою архітектури радянського часу.
З 1929 у корпусі містилися факультети КСГІ, які з 1930 почали функціонувати як самостійні вищі навчальні заклади: Київський інститут механізації та електрифікації сільського господарства (КІМЕСГ), який 1935 увійшов до складу новоутвореного КСГІ на правах факультету, а також Київський агроінженерний інститут цукрової промисло-вості (1930—33), Київський агропедагогічний інститут (1930—32). У 1935—41 й 1944—54 у корпусі також розміщувалися ректорат й адміністративна частина КСГІ, з 1954 — факультет вузу.
У будинку працювали: 1929—30, 1944— 49 — Василенко Андрій Овер’янович (1891—1963) — вчений у галузі машинобудування та сільськогосподарської механіки, акад. АН УРСР (з 1948). Викладав у КСГІ 1924—49 (з перервою). У
1928 - 30 — завідувач, 1944—49 — професор кафедри сільськогосподарських машин. Одночасно працював у заснованих з його ініціативи Українському НДІ сільськогосподарського машинобудування та Українському НДІ механізації сільського господарства. З 1945 - директор Лабораторії машинобудування і проблем сільськогосподарської механіки при Відділі технічних наук АН УРСР, у 1950—58 — створеного на її основі Інституту машинознавства і сільськогосподарської механіки АН УРСР (тепер Фізико-технологічний інститут металів і сплавів НАН України). Наукові праці вченого присвячені питанням дослідження і конструювання сільськогосподарських машин, технології їх виробництва і ремонту. Розробив поліпшені моделі зернозбиральних машин, бурякозбиральних комбайнів, бурякопідіймачів та ін.
1944 - 49 працював на другому поверсі (тепер кімнати № 33—34).
1939—41 — Гришко Микола Миколайович (1901—64) — ботанік, акад. АН УРСР (з 1939), один із засновників і директор (1944—58) Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (тепер Національний ботанічний сад НАН України), що з 1991 носить ім’я вченого, голова Відділу сільськогосподарських наук АН УРСР (1945—48). Професор кафедри селекції КСГІ (1939—41). Одночасно — директор Інституту ботаніки АН УРСР (1939— 44), голова Українського відділення Всесоюзного сільськогосподарського товариства (1940—48). Досліджував питання генетики, селекції, інтродукції та акліматизації рослин. З його ім’ям пов’язані пріоритет у розв’язанні про-блем статі вищих рослин, розробка методів регулювання статі і виведення нових сортів конопель.
1944 - 58 — Демиденко Тит Трохимович (1891—1959) — вчений у галузі рослинництва, чл.-кор. АН УРСР (з 1951). У 1945—55 завідував кафедрою рослинництва КСГІ—УСГА, потім — професор, почесний член кафедри. Досліджував питання кореневого живлення сільськогосподарських рослин, нових ефективних методів підвищення їх врожайності. Встановив критичні періоди у використанні води для окремих сільськогосподарських культур, що дало змогу визначити оптимальні строки їх поливів.
Працював на третьому поверсі (тепер кімната № 64), у 1962—68 — в кабінеті ректора вузу у корпусі № 3.
1950-і рр. — Оканенко Аркадій Семенович (1894—1982) — фізіолог рослин, чл.-кор. УАСГН (з 1957) і АН УРСР (з
1966, заслужений діяч науки УРСР (з 1973). 1922—30 працював на кафедрі ботаніки, у 1950-і рр. — на кафедрі фізіології сільськогосподарських рослин КСГІ—УСГА. Одночасно очолював відділ Інституту фізіології рослин АН УРСР (з 1950). Наукові праці присвячені проблемам підвищення цукристості буряків та інтенсивності фотосинтезу. У 1920-і рр. досліджував газообмін у листі цукрових буряків безпосередньо у польових умовах, у
1950 і рр. — явища депресії фотосинтезу і його зв'язку з вологістю ґрунту. Розробив наукові основи застосування калійних добрив при різному вмісті цього елементу в рослинах і ґрунтах. Працював на третьому поверсі (тепер кімната № 58).
1963 - 88 — Лебедев Сергій Іванович (1902—89) — фізіолог рослин, акад. УАСГН (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1973), ректор Одеського університету (1953—59), віце-президент УАСГН і ректор її навчальної частини (1959—62). Під час роботи у цьому будинку — завідувач кафедри фізіології та біохімії рослин, керівник лабораторії фотосинтезу УСГА (до 1985). Голова секції біологічних наук при Президії правління Республіканського товариства «Знання» (з 1962). Основний напрям досліджень — питання фотосинтезу і пігментної системи рослин. Розробив спецкурс з цієї проблематики. Автор навчального посібника з фізіології рослин для сільськогосподарських вузів (1967).
Працював на третьому поверсі (тепер кімната № 58), а також в кабінетах ректора під час перебування на цій посаді 1959—61 (корпус № 1), у 1962 (корпус № 3).
2004 — Пересипкін Володимир Федорович (1914—2004) — вчений у галузі фітопатології та імунітету рослин, чл.-кор. ВАСГНІЛ (з 1966), акад. УААН (з 1990), заслужений діяч науки УРСР (з 1964), заступник міністра сільського господарства УРСР (1961—62). Директор КСГІ (1952—54), проректор з навчальної роботи (1957—59), ректор (1954, 1962—68) УСГА. Під час роботи в цьому будинку у 1952—87 — завідувач кафедри ентомології і фітопатології (згодом — захисту рослин, фітопатології) КСГІ, УСГА; потім — професор кафедри, консультант. Одночасно — головний вчений секретар ВАСГНІЛ (1968—69), голова її Південного відділення (1969—72). Відзначений Державною премією УРСР (1982). Досліджував проблеми імунітету сільськогосподарських рослин, хімічних засобів
боротьби з їх хворобами, селекції. Особисто і у співавторстві вивів низку сортів рапсу й озимої пшениці, зокрема сорт «Киянка», районований у восьми областях України. Ініціатор видання і відповідальний редактор «Української сільськогосподарської енциклопедії» (1970—72). Редактор тритомника «Хвороби сільськогосподарських культур» (1988).
Працював на другому поверсі, кімната № 52.
У 1930—41, 1944—64 на другому поверсі будинку в кімнатах № 33—34 також працював акад. УААН П. Василенко, з 1964 — у корпусі № 7, де встановлено меморіальну дошку вченому.
1973 ліворуч від головного входу у стіні фасаду будинку вмуровано урну з прахом Малюшицького Миколи Кириловича (1872—1929) — ботаніка, акад. АН БРСР (з 1928). У 1927 працював у складі комісії зі спорудження корпусів КСГІ, визначив місце для будівництва цього навчального корпусу. Народився 1872 в с. Білиничі (тепер Могильовська обл., Білорусь). Закінчив Московський сільськогосподарський інститут (1898). З 1912 — директор, згодом — керівник відділу Київської крайової сільськогосподарської дослідної станції. З 1920 — професор, з 1921 — завідувач кафедри часткового землеробства КПІ. З 1922 — завідувач кафедри рослинництва КСГІ, одночасно — дійсний член Наукового інституту селекції (тепер Інститут цукрових буряків НААНУ). Досліджував проблеми ґрунтового живлення сільськогосподарських рослин, селекції картоплі, пропагував необхідність використання мінеральних добрив у сільському господарстві. Після переїзду до Москви у своєму маєтку в Смоленській губ. вперше використав фосфоритне борошно для удобрення посівів жита. Помер 1929 у Москві. Нішу з урною закрито білою мармуровою дошкою з написом.
Тепер у будинку — Навчально-наукові інститути рослинництва і ґрунтознавства охорони природи і біотехнологій [1594].

  • Автор: Елла Піскова, Тетяна Трегубова.

Також на цій вулиці