До центрального входу з хідника влаштовано сходи. Збудовано у садибі, яка належала з 1833 У. Сулимі — дружині поміщика Я. Сулими з відомого українського роду, нащадка гетьмана І. Сулими. Вірогідно, що ескізний проект головного будинку і флігелів (не збереглися) розроблений Я. Судимою, який брав уроки у арх. В. Стасова. Проект садиби доопрацьовувався і доповнювався арх. А. Станзані. Після смерті чоловіка У. Сулима вийшла заміж за генерала Ловцова. У відповідності з її заповітом садиба перейшла у власність Київського доброчинного товариства, яке з ініціативи його голови, дружини київського генерал-губернатора княгині К. Васильчикової 22 вересня 1859 відкрило тут доброчинний заклад. Він мав госпіталь, майстерні, рукодільню, пансіон для бідних привілейованого стану, вихованок Фундуклеївської гімназії тощо. Неодноразово перебудовувався, 1866 зі східного боку влаштовано церкву св. Олександра Невського. Після пожежі 1868 споруду перебудовано за проектом арх. М. Іконникова. У 1885 коштом філантропа М. Дегтерьова над церквою зведено баню на гранчастому підбаннику. 1896 церкву розширено, завершення модернізовано у стилізованих формах російської архітектури 17 ст. 1919 благодійне товариство припинило своє існування. Деякий час Сулимівський комплекс пустував, 1928 перетворений на житловий. Тоді ж головний будинок перебудовано, церкву розібрано.

Дво-, триповерховий, мішаної цегляно-дерев'яної конструкції, тинькований, складної в плані конфігурації, з численними прибудовами й надбудовами. Зберігає стилістичні особливості архітектури доби зрілого класицизму. Первісно у центрі композиції головного фасаду був ризаліт з шестиколонним іонічним портиком, піднятим на рівень третього поверху і поставленим на високий цоколь з аркадою. Парадні сходи двома симетричними маршами вели на терасу з металевою огорожею, влаштовану над цокольним поверхом обабіч ризаліту. Будинок мав ошатний, довершений класичний вигляд. Під час реконструкції 1868 портик розібрано, замість трикутного фронтону з'явився дерев'яний сегментоподібний, зникли аркади, рустування, сходи й огорожа. Аналогічне сучасному завершенню головного фасаду мав і дворовий фасад, де на такому самому дерев'яному фронтоні проступають сліди від декоративного кола в тимпані. Інтер'єри й планування будинку також зазнали змін. Центральні внутрішні сходи ос-вітлюються скляною стелею з великим ліхтарем. На подвір'ї збереглися рештки садочка з насадженнями декоративних і фруктових дерев та чагарників. На сусідній садибі № 14 містилися Сулимівські пансіон, пекарні, їдальня. Територія, що належала благодійному товариству, сягала Круглоуніверситетської вул. З комплексу доброчинних закладів зберігся кол. жіночий притулок (т. зв. будинок бідних; арх. М. Іконников, 1870—71) на вул. Круглоуніверситетській, 5. Будинок «Сулимівка» - найстаріший в цій частині Линок — нагадує характер забудови 1-ї пол. 19 ст.
На поч. 20 ст. до членів Ради товариства, яка містилася у цьому будинку, входили відомі київські діячі: начальник Південно-Західного краю, Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор Ф. Трепов (почесний голова) та його дружина Є. Трепова (голова), міський голова І. Дьяков, підприємець і меценат С. Могилевцев, архітектор Є. Єрмаков та ін.
Тепер споруда житлова, частину приміщень займають різні установи [728].  

• Васильчикова К.
,
• Дегтерьов М. П.
,
• Дьяков
,
• Єрмаков Є.
,
• Іконников М.
,
• Ловцова У.
,
• Стасова В.
,
• Судима Я.
,
• Сулима І.
,
• Сулима Я.
,
• Трепов Ф.
,
• Трепова Є.