Церква преподобного Феодосія Печерського, 17—19 ст.

Січневого повстання

На плані Дальніх печер у «Тератургімі» (1638) храм має вигляд склепінчастого прямокутного приміщення, витягнутого по осі північ—південь, з довгим коридором-входом, що вів до яру. У східній стіні було влаштовано півкруглу нішу, в якій міг бути вівтар, подібно до афонських підземних церков 12 ст. Однак схематично показаний на гравюрі триярусний іконостас було встановлено з південного боку. Плани 1661, 1674 і 1703 дають картину поступового розширення підземного храму. Після землетрусу 1620 під час ремонтних робіт печерні церкви значно розширено. Як свідчить план, гравірований Іллею до «Києво-Печерського патерика» (1661), навколо церкви виникла система зімкнутих ходів, які сполучаються з її приміщенням з боків по осі захід—схід, та ще один хід північно-західного напрямку. Півкругла ніша зникла, замість неї утворився діагональний коридор, що з'єднав церкву з великою круглою криптою і сусідніми галереями. У північно-західній частині позначено поховання Ахілли диякона та Зинона постника в локулі. Досить детально на гравюрі зображено іконостас церкви з півкруглим верхом та однією храмовою іконою преп. Феодосія Печерського. На плані 1674 вже помітний поділ на вівтарну частину і наву. Така структура набула цілком визначених форм на плані Л. Тарасевича 1703. Мідьорит детально передає не тільки зміни в абрисах приміщення, а й храмову ікону в бароковому обрамленні. На поч. 18 ст. відбулася чергова ґрунтовна реконструкція печерних церков. Феодосієва церква стала найбільшою з них із склепінням заввишки 3,0 м, в ній встановлений мідний позолочений іконостас.
1826 підлогу храму вимощено чавунними плитами, виготовленими у м. Брянськ (тепер РФ). 1975—76 в Дальніх печерах і церкві преподобного Феодосія Печерського проведено історико-архітектурні дослідження і ремонтно-реставраційні роботи. Виконавець УСНРВУ при Держбуді УРСР. Керівник — арх. І. Малакова.
Церква являє собою складний просторовий об'єм, загалом зорієнтований у північно-східному напрямку. Поділяється на дві незвично просторі для печерних храмів частини — північносхідну (вівтар) та південно-західну (нава), які формувалися як окремі приміщення й об'єднані в єдине ціле у 17 — на поч. 19 ст. Планувальні осі вівтаря і нави перетинаються під прямим кутом. Спочатку вони були більш чітко зорієнтовані за напрямком схід— захід, але в процесі злиття композицію переосмислено як єдине ціле. Об'єми перекрито коробовим та півциркульним циліндричними склепіннями, кожен окремо. Ліворуч від вівтаря влаштовано галерею, яка посилює асиметрію плану і дає змогу підійти до вівтарної частини збоку. На внутрішніх поверхнях аркових отворів, що з'єднують галерею і наву з іконостасом, збереглися залишки олійного розпису із зображенням преподобних Печерських, похованих у Дальніх печерах: Єфросинії Полоцької та Геронтія, канонарха Печерського. До храму з навколишніх галерей ведуть п'ять входів (два — до вівтаря із заходу і сходу, три — до нави — два східні і західний). На відміну від прямокутної у плані нави вівтар має уступчасті абриси, які практично не сприймаються, оскільки перекриті іконостасом. Підлогу вимощено чавунними плитами.
Побудова триярусного іконостаса позначена повною центрально-осьовою симетрією. В його композиції поєднано складність ритмічної характеристики з переважанням урочистого ритму великих криволінійних і дрібних прямокутних обрамлень та пишноту й багатство орнаментики з насиченими формами карбованого декору. Високий (в одну третину висоти яруса) півциркульний аттик завершує композицію та домінує у ній, вміщуючи ключовий сюжет адорації Феодосія Печерського разом із Пресвятою Богородицею перед Христом, зображеним за іконографічним типом Великого Архієрея. Таким чином, в композиційних формах іконостаса розгорнуто тему небесного апофеозу преп. Феодосія, який, пройшовши щаблі земного служіння, досягає найвищої благодаті. Характером оздоблення, уподібненого підоправному іконопису, центральний чотирилопатевий медальйон аттика поєднано з намісними іконами Христа і Богоматері у другому ярусі, що разом утворюють найбільш насичений сакральним змістом композиційний трикутник. Обабіч центрального розташовано подібні за абрисами два бічні медальйони з ликами святих апостолів та пророків, виконані у тонкій живописній манері, притаманній майстрам Лаврської живописної школи 18 ст. Зображення апостолів більш колористично насичене і побудоване на зіставленні брунатно-червоних та синьо-лілових відтінків. Привертає увагу й різноманітність ракурсів, окресленість індивідуальних рис і характерів, особливо виразних у зображеннях замисленого Петра та сповненого внутрішньої сили Павла, який енергійно стискає свій атрибут — меч. Образи пророків вирішено більш узагальнено та стримано-ієратично. Глибокі зеленкувато-брунатні тіні огортають постаті й обличчя, посилюючи настрій самозаглибленої задуми. Крізь серпанок тіней сяють пишні орнаменти долматик та митр, перегукуючись із золотом німбів і тла. У півколі аттика медальйони підгримують карбовані зображення ангелів, що ще більше посилює враження динаміки й руху.
Нижня частина іконостаса відділена орнаментованим карнизом, під яким розташовано 12 дрібноформатних (15,5 х 18,5 см) ікон святкового ряду, писаних на міді у 19 ст. Створені за усталеними схемами, вони мають допоміжне значення й покликані, насамперед, нагадати ключові моменти євангельської оповіді. 

 

Також на цій вулиці