Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра. Келії, 18 ст.

Січневого повстання

 Г-подібний у плані сукупний об'єм сформовано у 18 столітті із споруд на задвірках «першого соборного ряду» (корпус № 4). У 18-19 століттях називалися «задвірками». За описом 1788, тут розміщувалися де-рев'яні та кам'яні споруди житлового та господарського призначення, зокрема свічарня (містилася до 1833). За час існування будівлі неодноразово перебудовувалися (закладалися і прорізувалися отвори, влаштовувалися перегородки). 

На початку 20 століття називалися «ключарня з галереєю». У 1930-41 використовувались як житлові приміщення для працівників заповідника. Значно пошкоджені 1942-43: зруйновано дах, частково – перекриття, мурування стін. 2004 будинок реставровано за проектом архітекторів В. Касьяненка та В. Корнєєвої.
Корпус складається з двох об'ємів, прибудованих один до одного: північного крила – келій; східного крила – паламарні.

Келії ключників, записувачів та гробових собору Успіння Пресвятої Богородиці, 18 ст. Корпус № 21.
На південь від келій «майстрових» (корпус № 20), паралельно їм видовжені у широтному напрямку, обмежують «вуличний простір», східним торцем прилягають до корпусу № 21-а. На плані Києво-Печерського монастиря 1744 на цьому місці позначено дві невеликі муровані будівлі, решта сучасної його площі лишалася незабудованою. У кінці 1770-х років будівлі «задвірків» підведено під спільний дах, 1794 за планом та під керівництвом мурмайстра І. Володимирова їх обкладено цегляною стіною. За описом Лаври митрополита Євгенія (Болховітінова) 1-ї третини 19 століття, це були «муровані одноповерхові келії з коморами, льохами, в деяких місцях льодовнями».
Протягом кінця 19 століття – почтаку 1920-х років у келіях розміщувалися ключники, записувачі та гробові (наглядачі за святими мощами) церкви Успіння Пресвятої Богородиці, а також дзвонарі.
1951 келії передано Державному видавництву художньої літератури, яке пристосувало частину приміщень під склад паперу. Відремонтовані у середині 1950-х років за проектом 1948 архітектора Л. Граужис. Реставровані у кінці 1990-х років – 2004.
Будинок одноповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, побілений, у плані складається з трьох прямокутників різної ширини, видовжених по одній прямій. Дах високий двосхилий з півциркульними слуховими віконцями та бляшаною покрівлею. Планування восьмисекційне з наскрізними сіньми. Стіни вимуровано з жовтої цегли на вапняному розчині, перекриття – хрещаті склепіння.
Збудований у стилі бароко, з рідко розташованими прямокутними вхідними та віконними прорізами, стримано оформлений північний фасад ритмічно розчленовано пласкими лопатками та завершено широким дрібнопрофільованим карнизом. Тильний (південний) фасад має триуступчасту побудову.
Цікавий зразок другорядної споруди 18 століття, що позначає певний етап у розвитку об'ємно-просторової організації монастиря.

Паламарня, 18 ст. Корпус № 21-а.
Вздовж проїзду від Економічної брами до соборної площі, північним боком прибудована до корпусу № 21, південним торцем – до корпусу № 4. Первісний малий об'єм будівлі з двома приміщеннями позначено на плані Києво-Печерського монастиря 1744. За описом монастирських келій 1780-х років, на східному фланзі соборного ряду (корпус № 4) містилися келії еклезіарха із «задвірками».
До листопада 1785 затверджено положення про утримання еклезіаршої келії, опис якої зберігався в канцелярії Духовного собору Лаври (назва походить від еклезіарха – монастирської посадової особи, члена Духовного собору, який завідував церквами, церковним майном тощо). Згодом келії відведено для паламаря. Приміщення на «задвірках» також використовувалися для паламарських потреб.
За переліком кам'яних споруд монастиря 1826, корпус вже існував у сучасних розмірах і складався з чотирьох приміщень, розташованих уздовж східного фасаду, та галереї на західному дворовому фасаді. 1906 на галереї влаштовано нові кам'яні стовпи. На початку 20 століття споруда мала назву «галерея позаду келій великоцерковних записувачів» (тепер корпус № 21). Вірогідно, після націоналізації та зміни функціонального призначення споруди аркаду галереї закладено (існування галереї підтверджено обстеженням 1947).
У будинку тривалий час розміщувалися комори, де (окрім ризниць) зберігалося церковне майно та начиння, яким відав еклезіарх. Після націоналізації, 9 червня 1923 комори було розкрито. Відбудовано в середині 1950-х років, тоді ж засипано льох завглибшки 6,0 м у підвальному приміщенні. В останній чверті 20 століття споруду було законсервовано. У кінці 1990-х років – 2003 відремонтовано (відновлено галерею на західному фасаді, закладено та зроблено ряд віконних і дверних прорізів).
Будинок одноповерховий з підвальним приміщенням у південній частині, цегляний, тинькований, побілений, у плані прямокутний, вкритий двосхилим дахом з бляшаною покрівлею. Планування змішане з переважанням галерейного типу. Стіни завтовшки від 0,6 до 1,18 м. змуровано з жовтої цегли на вапняному розчині; перекриття – цегляні хрещаті склепіння; підлога дерев'яна, у підвальному приміщенні – цегляна.
Зведений у стилі бароко. Стримано оформлений глухий східний фасад метрично розчленовано десятьма рядовими та двома наріжними пласкими лопатками, на яких розкріповується розвинений дрібнопрофільований вінцевий карниз. Під карнизом розкріпований лопатками простий гурт позначає стрічку гладенького фриза. На західному фасаді влаштовано галерею з п'ятипрогінною аркадою. Належить до типологічно рідкісних споруд 18 століття.

 

Також на цій вулиці