Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра. Набиральня та коректорська, 1897-98

Січневого повстання

Споруджено за проектом архітектора В. Ніколаєва на місці одноповерхового цегляного будинку зі службовими й житловими приміщеннями друкарського та келарського відомств монастиря. В новозбудованому корпусі розмістилися набиральня та коректорська, келії ченців і послушників, в одній із кімнат – шевська майстерня, яку в 1920-х роках орендував монастир. 

У липні 1921 набиральню передано друкарні ВУАН, згодом переведено в будинок друкарні (корпус № 9). З 1920-х років до 1941 – житлові приміщення музейних працівників. 1942-43 будинок значно пошкоджено. 1948 проектною конторою Міністерства внутрішніх справ УРСР (автори Буслович і Солнцев) розроблено проект його відбудови як лабораторного корпусу Інституту чорної металургії АН УРСР. Згодом проведено капітальний ремонт з підсиленням фундаментів і стін, заміною дерев'яних перекриттів на залізобетонні тощо.
Будинок двоповерховий, цегляний, пофарбований, у плані трапецієподібний, завершений низьким двосхилим дахом з бляшаною покрівлею. Планування односекційне зі сходовою кліткою на центральній поперечній осі, коридорне з однобічним розташуванням приміщень. Перекриття пласкі залізобетонні.
Вирішений еклектично з елементами класицизму. Композиція видовженого південно-західного фасаду симетрична відносно центральної осі, ґрунтується на поєднанні вертикальних і горизонтальних членувань. Бічні двоосьові частини підкреслено розкріповками, фланковано пласкими лопатками, рустованими на першому та фільончастими на другому поверсі, увінчано прямокутними дводільними аттиками. Такими самими лопатками й аттиком виділено центральну частину фасаду з широким вхідним отвором і вікном над ним. Вінцевий і міжповерховий карнизи оздоблено сухариками. Горизонтальні членування доповнюють підвіконні та фризовий гурти простого профілю. Лучкові клинчасті перемички віконних прорізів акцентовано пофарбуванням.
Будинок входить до комплексу споруд друкарні і є складовою частиною історичної забудови монастиря. З 1970 використовується як службовий корпус Інституту підвищення кваліфікації працівників культури (тепер Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України).

  • Автор: Людмила Рилкова

Також на цій вулиці