Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра. Келії полатного та шафаря (будинок келаря), 1759—61

Січневого повстання

Під час післяпожежної відбудови монастиря у 1727 було зведено «полату» з льохами та келіями (вірогідно, дерев'яними) полатного та шафаря.

1759-61 замість келій над полатним льохом споруджено цегляний будинок. 1760 змуровано новий вхід у підвальне приміщення. 1761 жителі Печерського містечка Г. і П. Гончарі виготовили кахлі й обклали ними печі. За описом 1761, на одній половині будинку розміщувалися дві келії та одна комірка, на другій половині – три келії та дві комірки. В останній чверті 18 століття полату – комору лаврських продовольчих припасів було переведено в Онуфріївську вежу. За описом 1788 «всіх келій у Києво-Печерській Лаврі», кількість основних помешкань тут лишалася незмінною – п'ять келій, проте кількість допоміжних приміщень змінилася на шість комірок та одну комору. В цей період у споруді мешкав лаврський «рухлядний» та економ колишнього Межигірського монастиря. З 18 століття чотири вікна однієї з келій мали дерев'яні пофарбовані віконниці. На західному та східному фасадах було два ґанки, які 1790 замінено новими.
З 1822 до початку 1920-х років у будинку проживав лаврський келар з прислужниками та помічниками. До 1823 приміщення дещо переплановано – влаштовано «прихожі з дерев'яними перегородками». З 1822 одна з печей будинку використовувалася для пересушування продовольчих припасів. У 1830-х роках три кімнати деякий час використовувались як житлові та під майстерні для виконання робіт фініфтевим закладом Лаври. У 1830-ті роки споруду відремонтовано.
9-11 червня 1920 під час боїв за Київ між польськими військами і Червоною армією у неї влучило три снаряди.
Станом на 1927 більшість мешканців будинку становили ченці та послушники, у під-вальному приміщенні зберігався інвентар садово-городньої лаврської артілі. До 1941 – житловий будинок, підвальне приміщення якого використовувалося винно-коньячним трестом «Арарат».
1942-43 зазнав пошкоджень.
За проектом відбудови 1953 (архітектори Є. Лопушинська, І. Шмульсон) корпус пристосовано для потреб лабораторії спецсплавів Інституту чорної металургії АН УРСР. Під час відбудови спрощено форму даху, до головного (західного) фасаду прибудовано парадні сходи.
З 1970-х років тут містилися реставраційні майстерні заповідника.
Будинок одноповерховий з напівпідвалом, цегляний, тинькований, побілений, у плані прямокутний. Дах вальмовий з горищними віконцями, критий покрівельною бляхою. В основу симетричної композиції архітектурного об'єму покладено план української кам'яниці, де кімнати розташовано обабіч наскрізних сіней. Перекриття пласкі балкові, у напівпідвалі – цегляні коробові склепіння.
Вирішений у формах українського бароко. Чоловий (західний) і східний (тильний) фасади мають виділені виступами одновіконні фланги, розкріповані по боках лопатками. Аналогічними лопатками фланковано ризаліт тамбура на східному фасаді, оздобленого ідентично до основного об'єму. Лучкові віконні прорізи з замковими каменями оформлено фігурними лиштвами з підвіконними «фартушками» та лучковими сандриками. Прямокутний отвір входу на західному фасаді, до якого ведуть криволінійні у плані сходи, акцентовано трикутним сандриком. На пофарбованій у темний колір площині цокольної частини виділяються глибокі ніші вікон напівпідвальних приміщень з коробовими перемичками. Стіни завершено розвиненим карнизом складного профілю, розкріпованим над лопатками.
Споруда – цінний зразок цивільної архітектури доби бароко. Тепер тут міститься Центр реставрації та експертизи заповідника.

 

Також на цій вулиці