Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра. Лікарня братська 1841-42, 61, де містився відділ нумізматики Лаврського музею культів та побуту

Січневого повстання

На верхній території Лаври, вздовж монастирського муру кінця 17-18 століття. Входить до комплексу споруд Свято-Троїцького (Микільського) лікарняного монастиря, що існував з 12 століття. Зведено за проектом архітектора П. Спарро. 1845 фасади тиньковано й побілено. 

1859-61 під керівництвом ієромонаха Євкарпія (до постригу – цивільний інженер Г. Наумов) споруду розширено цегляною добудовою (замість старої дерев'яної) до стіни церкви св. Миколи. Одночасно на другому поверсі влаштовано теплу церкву в ім'я ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість». Над храмом встановлено невеличку позолочену баньку з хрестом (не збереглися). Одноярусний різьблений позолочений іконостас, розпис плафона та ікони (все втрачено) виконали лаврські майстри.
1897 на подвір'ї перед головним фасадом за проектом архітектора В. Ніколаєва влаштовано металеву водосвятну чашу з питними кранами (не збереглася). 1888 проведено ремонт приміщень.
1918-19 будинок пошкоджено під час обстрілів. 1919 відремонтовано церкву й оновлено її розписи.
1942-43 лікарня зазнала значних пошкоджень внаслідок розбирання будівельних конструкцій (лишилися тільки зовнішні стіни без перекриттів).
1948 законсервована, в 1950-х роках відбудована трестом «Укрлегбудмонтаж».
У 1970-х роках, у зв'язку з пристосуванням під експозицію музею, зроблено капітальний ремонт, згодом переобладнано вхід у будинок.
Будівля двоповерхова, цегляна, тинькована, побілена, у плані прямокутна, завершена вальмовим дахом з бляшаною покрівлею. Планування двосекційне, коридорне з однобічним розташуванням приміщень. Підмурки стрічкові, перекриття пласкі.
Оформлена у стилі пізнього класицизму. Композиція чолового (східного) фасаду, розчленованого міжповерховим і підвіконним гуртами, ритмічна, горизонтальна. Прямокутні віконні прорізи оздоблено замковими каменями — на першому поверсі, пласкими, розірваними у середній третині П-подібними лиштвами – на другому.
Одна з небагатьох класицистичних споруд на верхній території Лаври.
1822 у монастирі введено посаду лікаря, яку зайняв доктор медицини, хірург С. Баранович. Помічником до 1830-х років, згодом – «підлікарем» працював лаврський послушник С. Мужаловський. 1830 на посаду лікаря запросили ординатора Київського військового шпиталю М. Велланського, на вимогу якого для прийому хворих у будинку виділили окреме приміщення. З 1844 у 20 келіях новозбудованої лікарні розміщувалося 32 ліжка. Працювали лікар, 15 осіб обслуговуючого персоналу, наглядач. З 1848 лікарнею завідував лікар П. Пелехін.
Після переведення 1912 братської лікарні до новозбудованого приміщення і проведення 1913 ремонтних робіт тут розмістили богадільню для звільнених за віком архієреїв і старців з лаврської братії. На першому поверсі освячено церкву в ім'я ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі». Восени 1918 сюди повернули братську лікарню, яка про-існувала до середини 1923.
З квітня 1918 лікарем працював Ткаченко Михайло Прокопович (1874 – 1919) – доктор медицини (з 1902). Випускник Київського університету (1898). 1900-02 удосконалював знання у клініці при Військово-медичній академії в Санкт-Петербурзі. До 1 вересня 1913 – ординатор Санкт-Петербурзької міської лікарні, 1914-17 працював у військових шпиталях Києва. Одночасно навчався в Київській духовній академії, яку закінчив 1918 зі ступенем кандидата богослов'я. Був на послуху в Лаврі. Помер від тифу. Похований на Спасо-Преображенському лаврському цвинтарі (могила не збереглася).
У лікарні в ніч з 10 на 11 квітня 1923 було заарештовано й ув'язнено тимчасово виконуючого обов'язки настоятеля монастиря архімандрита Климента (Жеретієнка).
У 1920-х роках в будинку містився відділ (секція) нумізматики Лаврського музею культів та побуту, заснований 1923. До 1928 відділ очолював Ляскоронський Василь Григорович (1859 – 1928) – історик, археолог, нумізмат, етнограф, краєзнавець. Комплектував і систематизував збірки відділу, складав каталог колекцій та описував їх. З його ініціативи Лаврському музею було передано мюнц-кабінет Київського університету, колекції якого він особисто приймав (перевезені до Лаври після смерті вченого). Був також штатним помічником директора Лаврського музею і заповідника П. Курінного, за відсутності якого виконував його обов'язки.
Одночасно – професор Київського археологічного інституту (1922-24), постійний позаштатний науковий співробітник етнографічних кабінету і комісії ВУАН (з 1923), член ВУАКу (з 1924), Комісії Києва і Правобережжя Історичної секції ВУАН. Брав участь у діяльності Українського науково-дослідного інституту книгознавства, Софійської комісії, академічних комісій краєзнавства, сходознавства, зі складання науково-термінологічного словника.
Здійснив кілька наукових експедицій по Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, під час яких збирав оповіді про свято-цілющі криниці, Русалчин великдень, легенди про князів Бориса і Гліба, розробив програму для збирання відомостей про чумаків і чумацтво, брав участь у дослідженні київських некрополів. 1925 керував розкопками на цвинтарі Софії Київської.
Восени 1927 власними силами провів археологічні дослідження підмурків Золотих воріт, відкрив їх первісні дерев'яні субструкції, котрі пізніше спалили безпритульні. Під час роботи застудився, захворів на запалення легенів, від якого помер у січні 1928. Похований на Лук'янівському цвинтарі. Досліджував археологічні пам'ятки, грошовий обіг в Україні, питання історичної географії, топоніміки Києва та околиць, опублікував низку етногра-фічних розвідок, статей про життя і творчість відомих вчених тощо. Співредактор збірника «Український музей» (1927). Мешкав на вул. Великій Житомирській, 38.
З 1 вересня 1926 у відділі працював Шугаєвський Валентин Андрійович (1884–1966) – історик, нумізмат, археолог, краєзнавець. З 1928, після смерті В. Ляскоронського – завідувач відділу. Комплектував музейні колекції, займався їх науковим описом, систематизацією та вивченням. Досліджував питання грошового обігу в Україні від найдавніших часів. Жив у корпусі № 1.
У кінці 1920-х років музей переміщено в корпус № 4.
Тепер у будинку міститься Музей театрального, музичного та кіномистецтва України.

 

  • Автор: Людмила Рилкова, Лариса Федорова

Також на цій вулиці