Пам'ятник Гончару О.Т. 2001
Гончар Олесь (Олександр Терентійович; 1918—95) — письменник, літературознавець, сценарист, громадсько-політичний діяч, акад. АН УРСР (з 1978), Герой Соціалістичної Праці (1978). Голова правління Спілки письменників України (1959—71), секретар Спілки письменників СРСР (1959—86), Голова Українського республіканського комітету Захисту Миру, член Всесвітньої Ради Миру (1973). Відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1962), Ленінською премією (1964), Державною премією СРСР (1948, 1949, 1982). Співпрацював із Товариством української мови ім. Т. Шевченка, Народним Рухом України, виступав на захист української мови, повернення і відновлення видатних пам'яток української культури. Почесний доктор Альбертського університету (Канада). Визнаний «Всесвітнім інтелектуалом 1992—93 років». Автор романів: «Прапороносці», «Таврія», «Перекоп», «Людина і зброя», «Тронка», «Собор» та інших, що стали етапними для української літератури 2-ї пол. 20 ст. Ім'ям О. Гончара названо Всеукраїнський фонд відтворення визначних пам'яток України, вулицю в Києві.
Бронзову постать О. Гончара, вирішену на повний зріст, встановлено на сіру гранітну брилу неправильної природної форми. Реалістична пластика скульптури з детальним відтворенням рис зовнішності та одягу підкріплена сюжетністю композиційно-образного вирішення: письменник зображений під час відпочинку. Він сидить у вільній позі, заклавши ногу за ногу, права рука лежить на коліні, ліва спирається на камінь. Довге пальто спадає м'якими складками, на шиї портретованого — довгий вузький шарф, один кінець якого звисає на груди, другий перекинутий на спину. Поряд на камені праворуч — виконані з бронзи капелюх, книжка та листя каштана. Один листок, що наче впав з дерева, лежить біля ніг. На передньому боці каменя, праворуч від постаті викарбувано напис: «З любові — творчість, з любові — щастя людське» та підпис О. Гончара, стилізований під факсиміле, на правому — дати життя.
Скульптуру встановлено на рівні землі, на сірій гранітній бруківці, якою також вкритий невеликий майданчик перед нею. Природний нахил скверу, де стоїть пам'ятник, підкреслений трьома низькими гранітними сходинками. Жанрове трактування образу, його наближеність до глядача, реалістичність пластики надають пам'ятнику художньої переконливості, органічно вводять його в навколишнє архітектурно-природне середовище [1003].
Також на цій вулиці
-
Житловий будинок 1900—01, в якому проживав Паустовський К. Г.
Чапаева, 9
-
Житловий будинок, 1900—01 (архіт.). Вул. Чапаева, 11. На червоній лінії забудови останніх років 19 — поч. 20 ст. Садиба належала М. Смульському. Протягом усього часу існування будинок використовувався як житловий. 1995—96 проведено капітальний ремонт, під час якого втрачено всі конструктивні та декоративні елементи інтер'єра.
Чапаева, 11
-
Житловий будинок поч. 20 ст., в якому проживали відомі актори
Чапаева, 13
-
Житловий будинок 1902, в якому бував Паустовський К. Г.
Чапаева, 2/16
-
Житловий будинок 1902, в якому проживав Косинка Г. М.
Чапаєва, 12
-
Житловий будинок працівників Інституту «Київміськпроект», 1939
Чапаєва, 16
-
Житловий будинок, 1945
Чапаєва, 3
-
Садиба, 1899
Чапаєва, 4
-
Садиба, 1899
Чапаєва, 4
-
Садиба, 1899
Чапаєва, 4
-
Садиба, 1899
Чапаєва, 4
-
Житловий будинок, 1908
Чапаєва, 5
-
Житловий будинок, 1899—1902
Чапаєва, 6
-
Житловий будинок кін. 19 — поч. 20 ст., в якому проживало подружжя Савенків
Чапаєва, 7
-
Житловий будинок 1900, в якому проживав Колкунов В. В.
Чапаєва, 8