Поховання Путятіна Є. В. 1883, надгробок, бл. 1900
Путятін Євфимій Васильович (8.11.1803, Санкт-Петербург — 16.10.1883, Париж, похований у Києві 31.10.1883) — військовий, державний діяч, дипломат. Походив із старовинного дворянського роду, відомого з 16 ст. Був одружений з дочкою начальника департаменту Англійського морського управління Ноульс Марією Василівною, мав три сини і три дочки.
1822 закінчив Морський корпус. 1823— 25 здійснив мандрівку навколо світу до південно-західних берегів Америки на фрегаті «Крейсер» під командуванням М. Лазарєва. Належав до числа небагатьох моряків т. зв. Лазаревської школи. Служив на Балтиці і на кораблях Середземноморської ескадри. 8 жовтня 1826 на кораблі «Азов» брав участь у Наваринській битві в Південній Греції, в якій російсько-англо-французький флот розгромив турецько-єгипетський флот, що сприяло перемозі Грецької революції 1821—29. З 1828 — лейтенант. З 1832 — на Чорноморському флоті, офіцер для особливих доручень при віце-адміралі М. Лазарєві. Брав участь у гідрографічних роботах і описуванні протоки Дарданелли. З 1834 — капітан-лейтенант, з 1838 — капітан 2-го рангу, з 1839 — капітан 1-го рангу. 1838—39 командував фрегатом, пізніше — зведеним загоном моряків, що був висаджений у гирлі р. Субаші (Абхазія) і з боями захопив значну частину узбережжя, був поранений. Призначений капітаном корвета «Іфігенія», плавав у Чорному і Середземному морях. 1841—42 перебував в Англії з метою замовлення пароплавів для Чорноморського флоту. З серпня 1842 — контр-адмірал. 1842 направлений в Персію з дипломатичною місією, домігся відміни обмежень російської торгівлі та відновлення рибних промислів на Каспії. Брав участь у здійсненні колонізаторської політики Росії на узбережжі Каспійського моря, керував карними акціями проти загонів туркменів, які становили загрозу російському мореплавству, звільнив полонених, влаштував в Астрабадській затоці постійну військову станцію. 1842—44 — голова комітету зі складання положення про суднобудування. У квітні 1846 зарахований до імператорського почту. 1847—49 служив на Каспійському та Чорному морях, на Кавказі, в Англії, Туреччині, Єгипті. З квітня 1849 — генерал-ад'ютант, з квітня 1851 — віце-адмірал. 1852—55 — голова російської експедиції на фрегаті «Паллада» в Японію, що мала на меті налагодити дипломатичні й торговельні зв'язки з країною, яка ще у 17 ст. закрила порти для іноземних кораблів. Встановив контакти з урядом країни, наслідком чого стало підписання ним 26 січня 1852 вигідного для Росії першого договору з Японією. Росії було відкрито три порти з правом мати в одному з них консула, що мало велике значення для російської політики на Далекому Сході та міжнародних стосунків в цілому. Під час цієї експедиції було проведено опис східного узбережжя Кореї і відкрито острови Римського-Корсакова (1854). Секретарем Є. Путятіна в цій подорожі був письменник І. Гончаров, який відобразив її у циклі нарисів «Фрегат "Паллада"» (1857).
З 1855 — граф, начальник штабу Кронштадського військового губернатора. 1856—57 — російський військово-морський аташе у Лондоні та Парижі, доставляв Морському міністерству відомості про новітні винаходи у морській справі. Під час англо-франко-китайської війни 1856—60 за перерозподіл сфер впливу європейських держав на Сході отримав 1857 дипломатичне доручення залагодити мирним шляхом відносини між Росією та Китаєм, очолював дипломатичну місію на Далекому Сході. Першим з представників європейських держав, які перебували у Пекіні, уклав і підписав 1 червня 1858 Тяньцзінський трактат, за яким розширювалися права російських купців у Китаї, Росія отримувала право призначати консулів у відкриті для її кораблів порти, місіонери — право вільного доступу в усі внутрішні провінції країни. Одночасно проводив роботи з дослідження затоки Ольги в Японському морі, брав участь у відкритті затоки Володимира.
З серпня 1858 — адмірал, 1858—61 — військово-морський аташе у Лондоні. З червня 1861 — міністр народної освіти Російської імперії. Його спроби жорсткими методами придушити студентські заворушення викликали демонстрації у Санкт-Петербурзі, Москві та інших містах. 25 грудня 1861 звільнений у відставку з призначенням членом Державної ради.
Відзначений багатьма нагородами Російської імперії, а також Греції, Персії. Ім'ям Є. Путятіна названо мис і острів в Японському морі, мис у бухті Провидіння (Анадирська затока Берінгового моря), острів у Тихому океані. В Японії створено меморіальний музей адмірала. Автор праць: «Всепідданіший звіт про плавання загону воєнних наших суден в Японії та Китаї за 1852—1855 рр.» (1856, 1857), «Міркування про влаштування морської освіти в Росії на нових началах» (1859—60), «Проект перетворень морських навчальних закладів із заснуванням нової гімназії» (1860).
В одній могилі з ним поховано його дружину Путятіну Марію Василівну (19.05.1822, Лондон — 18.12.1879, Санкт-Петербург). Поряд (праворуч) поховані їхні діти: Путятін Василь Євфимійович (1.04.1846 — 28.05.1872) і Путятіна Ольга Євфиміївна (8.03.1848 — 21.09.1890). Бл. 1900 на могилі Путятіних споруджено надгробок. 1923—24 полагоджено огорожу, встановлено новий мармуровий хрест (пізніше знищений). 1991 монастир поставив новий хрест. Надгробок являє собою стелу з темно-сірого граніту з хрестом із чорного граніту. Розміри: вис. п'єдесталу — 1,44 м, стела — 0,53 х 0,44 м, база — 0,66 х 0,52 м.
Вирішений у модернізованих формах. Нижня частина надгробка — прямокутник на цоколі. Завершення п'єдесталу у вигляді символічної Голгофи — пірамідальне, профільоване. Декоративна, банеподібна, з поличкою база хреста надає споруді схожості з меморіальною каплицею над похованням. На пам'ятнику вирізьблено меморіальний напис та епітафію. На північ від нього — стела з чорного граніту теж із новим хрестом на могилі В. Путятіна. Її верхня частина оформлена у вигляді півкруглого фронтону з поличками-виносами з боків. Праворуч від стели — надгробок на могилі О. Путятіної у вигляді прямокутної гранітної плити з підвищеною верхньою частиною. Її оздоблення виконано способом фактурного гравірування на полірованому граніті з чергуванням темних і світлих елементів. На ній зображено православний п'ятираменний хрест. Плиту декорує аркова рамка на світлому тлі з рослинним орнаментом. Обидва надгробки — з викарбуваними присвятними написами. Навколо родинного поховання — металева огорожа з гірлянд дубового листя та ланцюгів на якорях, закріплених на чорних лабра- доритових стовпчиках.
Також на цій вулиці
-
Верхня територія Лаври, 11–20 ст.
Січневого повстання
-
Ближні печери, 11—20 ст.
Січневого повстання
-
Гостиний двір, 19—20 ст.
Січневого повстання
-
Споруди за мурами монастиря
Січневого повстання
-
Дальні печери, 11—12 ст.
Січневого повстання
-
Галерея з входом у Дальні печери, 1898
Січневого повстання
-
Дзвіннця церкви Різдва Пресвятої Богороднці, 1761
Січневого повстання
-
Печери Феодосієві (Дальні), 11 ст.
Січневого повстання
-
Галерея з підпірним муром, 1744
Січневого повстання
-
Ківорій водосвятний, 1897
Січневого повстання
-
Поховання Арсенія (Москвіна) 1876
Січневого повстання
-
Келії схимників, 1824—25, 1894—96 (архіт.).
Січневого повстання
-
Могила преподобного Олексія
Січневого повстання
-
Поховання Красовського П. І. 1843, Красовської Д. А. 1855, надгробок, 1857
Січневого повстання
-
Будинок позолотної, фотографії, іконописної (живописної) школи та майстерні 1871—74
Січневого повстання
-
Будинок настоятеля Дальніх печер 1812—13, в якому проживав Арсеній (Якушкін)
Січневого повстання
-
Поховання Остен-Сакена фон-дер Ф. В. 1837
Січневого повстання
-
Ризниця Дальніх печер, 19 — поч. 20 ст.
Січневого повстання
-
Келії, 1850—80-х рр.
Січневого повстання
-
Могила преподобного Парфенія
Січневого повстання
-
Церква Зачаття св. Анни, 1809—11
Січневого повстання
-
Поховання Філарета (Амфітеатрова) 1857, 1994
Січневого повстання
-
Келії братські 1-ї пол. 19 ст. над льохом 18 ст.
Січневого повстання
-
Церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1696
Січневого повстання
-
Надгробок Палтової В. П., 1879
Січневого повстання
-
Огорожа монастирського саду, 1904
Січневого повстання
-
Поховання Ігнатія, архімандрита Печерського 15 ст.
Січневого повстання
-
Поховання Берникова П. С. 1845
Січневого повстання
-
Поховання Аксакової С. С. 1885
Січневого повстання
-
Поховання Бутовича В. І. 1871
Січневого повстання
-
Поховання Вассіана (Балановича) 1827
Січневого повстання
-
Поховання Амвросія (Булгакова) 1920
Січневого повстання
-
Поховання Димитріана (Щербака) 1921
Січневого повстання
-
Поховання Антонія (Петрушевського) 1912
Січневого повстання
-
Поховання Варлаама (Ліницького) 1741
Січневого повстання
-
Поховання Євгенія (Шерешилова) 1897
Січневого повстання
-
Поховання Голубцова П. І. 1840 та Голубцової К. Д. 1871
Січневого повстання
-
Поховання Іафєва (Новопольського) 1814
Січневого повстання
-
Поховання Єгорової М. О., 1878
Січневого повстання
-
Поховання Ієрона (Бойчевського) 1823
Січневого повстання
-
Поховання і надгробок Давида (Нащинського), 1793
Січневого повстання
-
Поховання Ілляшенка А. С. 1885, надгробок, бл. 1886
Січневого повстання
-
Поховання Іоанникія (Надеждіна) 1901
Січневого повстання
-
Поховання Іоїля (Воскобойникова) 1816
Січневого повстання
-
Поховання Іустина (Звіряки) 1790
Січневого повстання
-
Поховання Калліста (Стефанова) 1792
Січневого повстання
-
Поховання Кайсарова П. С. 1844
Січневого повстання
-
Поховання Леонова М. С. 1878, Леонова С. С. 1899, надгробок, 1884
Січневого повстання
-
Поховання Михайла 1832
Січневого повстання
-
Поховання Мусницького Й. Й. 1866
Січневого повстання
-
Поховання Олександра (Павловича) 1874
Січневого повстання
-
Поховання Олімпіади (Стригальової) 1828, надгробок, 1830
Січневого повстання
-
Поховання Феодора, князя Острозького 14—15 ст.
Січневого повстання
-
Поховання Потапова І. І. 1842
Січневого повстання
-
Поховання Тимофія 1768
Січневого повстання
-
Поховання Турчанінова П. П. 1839
Січневого повстання
-
Поховання Феодосія (Ааронського) 1825
Січневого повстання