Арсенал завод

Вул. Московська, 2 - 10

Уздовж вулиці. Комплекс споруд займає великий квартал між вулицями Московською, М. Грушевського і Кловським узвозом, обнесений огорожею. На поч. 18 ст. у Києві, який був на той час форпостом російської держави на південному заході і відігравав важливу військово-стратегічну роль, на території Печерська на подвір’ях Печерського та Вознесенського жіночого монастирів засновано військову фортецю. У дерев'яних сараях, що звалися Печерськими артилерійськими цейхгаузами, зберігалися зброя тсі боєприпаси. У ті часи монастирі одер­жували також термінові наряди на виготовлення артилерійського споряд­ження для постачання російській армії. Вже 1706-07 сюди з Сибіру і Гули надіслано мідь, олово, залізо та інші метали для відливки гармат і гаубиць, а також снарядів, деревину з Київщини, Чернігівщини, Волині для виготовлення станків і коліс до гармат. Відомо, що 1719 (під час Північної війни 1700     21) з Києва до Москви відправлено 140 гармат і одну мортиру. Під час російсько-турецької війни 1735 -39 до театру воєнних дій (Переволочіте) надходили гармати з Києва і Брянська. Транспортували їх на суднах по Дніпру. Із донесення генерал-фельдцейхмейстера Гессен-Гомбурзького імператриці Анні від 5 грудня 1737 видно, що з Києва було відправлено три гармати та шість п'ятипудових мортир. Польові та осадні гармати, відлиті в Києві, використовувалися також 1737 у битві під Очаковом.

1750 імператриця Єлизавета Петрівна видала спеціальний указ про вивіз артилерії та боєприпасів з території Вознесенського жіночого монастиря та про спорудження у Києві «магазейна» (арсеналу) для зберігання артилерії та боєприпасів Києво-Печерської форте­ці. 1763 було споруджено першу тим­часову дерев'яну будівлю київського «Арсеналу», а як промислове підпри ємство він почав діяти з 1764 після видання «Положення об арсенальной команде», згідно з яким вона склада­лася з майстрових (170 осіб) під коман­дою поручика. 1784-1803     на місці Вознесенського монастиря зведено великий цегляний будинок «Арсеналу» (нині вул. Січневого повстання, 30). Тут виготовлялися і ремонтувалися гармати, артилерійське спорядження — зарядні ящики, лафети, колеса і снаряди. Під час війни 1812 року «Арсенал» виконував роботи для озброєння регулярних військ та ополченців Українського козацького війська. Так, 1812 було виготовлено 20 гармат з новим спорядженням.

З часу заснування і до 1854 більшість будівель «Арсеналу» були дерев'яними і містилися спочатку на Печерську, згодом у Либідській частині міста — на вулицях Діловій та Лабораторній. Сам «Арсенал» поділявся па «діловий двір» - підприємство, де виготовляли та ремонтували артилерійське спорядження (тут же були складські приміщення і житлові казарми для майстрових), і «фурштадський двір», де містилися обоз і стайні. 1854 «Арсенал» переведено у нове приміщення на територію Нової Печерської фортеці, в спеціально збудований головний корпус виробничих майстерень (сучасна вул. Московська, 2). «Арсеналу» відвели також Прозорівську вежу (№ 3) Васильківського укріплення. У 2-й пол. 19 ст. основне виробництво «Арсеналу» містилося у ковальській, ливарній, складальній, слюсарній, механічній, токарній, деревообробній і шорній майстернях, які були у головному корпусі, та клепальній і малярній майстернях — у прибудові. Маючи таке виробництво, київський «Арсенал» вважався одним з найбільших військових підприємств царської Росії, вартість його річної продукції досягала 300 тис. крб. З розвитком капіталізму у російській державі «Арсенал» поступово перетворювався па велике підприємство, устатковане сучасного технікою. Так, першу парову машину встановлено на заводі 1864, згодом кількість двигунів збільшилася до чотирьох. У 1865, коли зі складу «Арсеналу» виділився арти-лерійський склад, він остаточно перетворився на промислове підприємство з виробництва та ремонту артилерійського спорядження, почалася його технічна перебудова для виробництва новітньої зброї.

У 1870—80-х рр. впроваджено парові й механічні молоти, ковальські горна з механічним дуттям, зварювальну піч. Але значна частина устаткування не модернізувалася, багато робіт виконувалося вручну. Приміщення майстерень освітлювалися свічками і гасовими лампами, тільки з 1884 па заводі застосовується електрика. Адміністративне управління заводу, як і раніше, було організовано по-військовому. В 1871 військовозобов’язаних робітників остаточно замінено вільнонайманими. Основне джерело робочої сили на «Арсеналі» становило пореформене українське село (з 377 кваліфікованих робітників— 280 осіб селяни і козаки). Вироби арсенальців були відзначені високими нагородами на промислових виставках: 1882 - у Москві, 1896 — у Нижньому Новгороді, 1900 — на Всесвітній виставці у Парижі. На поч. 20 ст. у зв'язку з проведеним у російській армії переозброєнням польової артилерії на «Арсеналі» почали виробляти та ремонтувати артилерійські гармати, лафети тощо. На 1 січня 1904 на заводі працювало 758 осіб, з них 500 кваліфікованих металістів. У ці роки на «Арсеналі» тривало технічне переоснащення: старі верстати замінювалися новими, застосовувалися електричні двигуни.

Історія «Арсеналу» неподільно пов'язана з важливими подіями революційного руху в Україні: тут працювали декабрист Я. Андрієвич, народник І. Зубжицький. У 80-х рр. 19 ст. на заводі виникли перші робітничі, 1894 марксистські гуртки. Арсенальці були членами київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» (1897   98), учасниками загального страйку на Півдні Росії 1903. Під час революції 1905—07 робітники заводу, керовані соціал-демократичним осередком, брали участь у роботі київської групи «Вперед», у Жовтневому всеросійському політичному страйку 1905. Понад 100 арсенальців приєдналися до повстання саперів 1905, брали активну участь у жовтневому 1917 і січневому 1918 збройних повстаннях. У роки громадянської війни «Арсенал» виконував ремонт військової техніки, панцерників, кулеметів для Червоної армії, брав участь у формуванні та оснащенні Дніпровської військової флотилії. Всі робітники заводу вважалися мобілізованими, було встановлено тризмінну роботу. Після війни з переходом країни до нової економічної політики «Арсенал» почав випускати продукцію для народного господарства: культиватори, брички, ваги, збрую для коней, сільськогосподарський реманент тощо. 1921 завод одержав 100 десятин землі, на якій вирощував колоскові культури та овочі, зібраний урожай розподілявся серед робітників. З 1923 і до 22 червня 1941 «Арсенал» мав назву Червонопрапорного заводу, 1959 йому присвоєно ім'я В. Леніна. У цей час тут виготовляли прогони для відбудови мосту через Дніпро, трактори, бензомотори, млинові й текстильні машини, верстати тощо.

З початком Великої Вітчизняної війни «Арсенал» забезпечував потреби Південно-Західного фронту та оборони Києва. У липні - серпні 1941 його робітники й устаткування були евакуйовані до Удмуртії, у м. Воткінськ. Механічний завод, де працювали арсенальці, за виконання завдань Державного комітету оборони щодо забезпечення Червоної армії 1945 нагороджено орденом Леніна. Під час війни на зібрані арсенальцями кошти побудовано танкову колону «За Радянську Україну», ескадрилью бойових літаків «Удмуртський комсомолець». Споруджений коштом робітників літак «Київський арсеналець» передано колишньому робітникові заводу Б. Хлуду, котрий на ньому долетів до Берліна. Чимало арсенальців удостоєні звання Героя Радянського Союзу: льотчик-штурмовик М. Бондаренко (двічі), снайпер А. Павличенко, льотчик-бомбардир дальньої дії М. Кондратович, артилерист В. Ульянов, піхотинці М. Внуков, М. Целяк, льотчик- винищувач Б. Хлуд.

Під час німецько-фашистської окупації Києва на «Арсеналі» працювали тільки невеликі авторемонтні майстерні, де під керівництвом Д. Нестеровського і М. Гайцана діяла підпільна організація «Арсеналець» (на січень 1943 налічувала 28 осіб). Підпільники випускали листівки «Радянський голос», рятували людей від вивезення їх до Німеччини, зривали господарські заходи німецької влади. Корпуси заводу під час війни були напівзруйновані чи дуже пошкоджені. Після визволення міста восени 1943 тут ремонтували танки; у першій половині 1944, одночасно з роботами з відновлення виробництва, почався випуск продукції для фронту.

У радянський період територію заводу було значно розширено, споруджено нові виробничі, науково-конструкторські, службові корпуси, стадіон тощо.

У повоєнний період було опановано виробництво фотоапаратів, об’єктивів, експонометрів та інших точних оптичних приладів. На заводі виготовлено фотоапарат спеціальної конструкції «Салют-В», з яким 1969 під час польоту на космічному кораблі «Союз-5» працював космонавт Б. Волинов (знімання у відкритому космосі). За створення оптичної апаратури для автоматичної станції «Луна-16» колектив заводу 1971  удостоєний диплома Міжнародної авіаційної федерації.

На пошанування арсенальців, загиблих під час 2-ї світової війни, 1965 на території заводу споруджено обеліск Вічної Слави з чорного граніту у формі зрізаного пілона; обабіч — чавунні плити з прізвищами полеглих (арх. М. Свинар); 1970 — бетонний знак (ск. А. Білостоцький, арх. П. Довженко).

Частина споруд, пов'язаних з історією заводу, входила до складу Київської фортеці і включена тепер до реєстру пам'яток однойменного заповідника. Серед них — старий будинок «Арсеналу» 18 ст. на вул. Січневого повстання, ЗО, арсенальні виробничі майстерні 19 ст. на вул. Московській, 2 тощо.

Тепер — Київське акціонерне товариство «Завод «Арсенал » [5011]

  • Автор: Лариса Гаврилюк, Світлана Дмитрук

Також на цій вулиці