Займав територію кількох приватних ділянок у розпланованому в 1780-х рр. кварталі в межах старої Києво-Печерської фортеці, навпроти дерев'яної Володимирської церкви (не збереглася).
Свято-Введенська релігійна жіноча громада заснована доброчинницею М.Єгоровою. Для її створення М.Єгорова придбала кілька суміжних садиб, в яких мали розміститися насельниці громади та допоміжні служби: 1860 – будинок на вул. Рибальській у вдови протоієрея О.Ремізової та дружини чиновника Г. Проценкової; 1869 – садибу з будинком і садом на вул. Рибальській (тепер № 4) у надвірного радника Я.Язєва; 1872 – садибу у купчихи С.Станкової та садибу на вул. Московській, 40 у московського купця М.Смирнова; 1876 – наріжний будинок на вул. Московській, 42 у поручика М. Голубовського.
Указом від 4 березня 1878, підписаним імператором Олександром ІІ, було засновано першу в Київській єпархії Свято-Введенську релігійну жіночу громаду, яка мала діяти на спільних засадах з іншими подібними релігійними закладами Російської імперії. Велику допомогу для її розбудови М.Єгорова отримала від митрополита Київського і Галицького Ісидора (Никольського) ще за часів його перебування на київській кафедрі (1858–60). Саме він був ініціатором створення громади. Після переведення на Санкт-Петербурзьку кафедру, яку митрополит посідав понад 30 років, він не тільки опікувався духовним станом обителі, а й матеріально підтримував її, надавав поради, дарував власні ікони (одна з них – Боголюбська ікона Божої Матері – тепер міститься у Покровському жіночому монастирі в Києві).
Засновниця громади мешкала в будинку на вул. Рибальській (номер не встановлений); похована у нижньому храмі на вул. Московській, 42.
Загальна площа території, що належала М.Єгоровій, становила 2388 кв. сажнів. Тут розташовувалися будинок з чотирма флігелями (вул. Московська) і будинок з двома флігелями (вул. Рибальська). У зв'язку з тим, що громада містилася неподалік від Києво-Печерської фортеці, виникли труднощі з побудовою власної церкви. Чиновники військового відомства висунули умову, за якою не допускалося спорудження нових капітальних будівель на відстані гарматного пострілу від фортеці. Тому храм влаштували в наріжній частині реконструйованого особняка війта Рибальського (вул. Московська, 42). Житлові будинки були пристосовані під келії для черниць, шпиталь, трапезну, швейну майстерню та господарські служби.
Після смерті М.Єгорової у 1878 начальницею Свято-Введенської релігійної жіночої громади було призначено ігуменю Євфалію (Лебедєву), яка приїхала до Києва з Десятинського Новгородського монастиря разом із 12 черницями.
Територія громади поступово впорядковувалась і забудовувалась. Період 1880–90-х рр. в історії монастиря відзначався стабільністю фінансового стану, що дало змогу керівництву обителі проводити масштабні будівельні роботи. Її матеріальне становище зміцнювали численні пожертви від заможних мешканців не тільки Києва, але й інших міст Російської імперії. Відомі імена доброчинців – П.Губонін, С.Дєвицька, П.Максимова, Т.Навроцька, B.Петров, О.Тимофєєва, а також засновниця Покровського жіночого монастиря у Києві велика княгиня Олександра Петрівна (Романова).
У 1880–81 зведено цегляний триповерховий будинок, в якому розмістилися проскурня, хлібня, комора, кухня, трапезна і 19 келій (сучасна східна частина будинку на вул. Рибальській, 2). 1887 до його західного об'єму прибудовано двоповерховий, цегляний, у плані Г-подібний корпус (пізніше надбудований до трьох поверхів). Тут містилися 11 келій, лазня, двірницька, фурманська і стайня. 1882 за проектом арх. В.Ніколаєва зведено триярусну надбрамну дзвіницю в неоросійському стилі, увінчану шатровою банею з маківкою та хрестом. Вона оформила в'їзд до садиби з боку вул. Рибальської (знесена в 1930-і рр.). У першому ярусі дзвіниці була в'їзна брама, обабіч – каплиця та хвіртка. Під час реставрації дзвіниці в 1892 майстри київської фірми братів Шатрових прикрасили бляшану, пофарбовану в зелений колір покрівлю бані з чотирьох боків золотими стрічками, маківку і хрест, а також п'ять малих хрестів на фронтонах позолотили. Дзвіниця разом із церквою Введення до храму Пресвятої Богородиці в головному будинку монастиря (вул. Московська, 42) формувала яскравий куточок забудови старого Печерська.
1882 коштом дворянки Полтавської губ. Дєвицької споруджено цегляний двоповерховий флігель (вул. Московська, 40), на першому поверсі якого було влаштовано лікарню для черниць, утримувану її коштом, аптеку, кімнату для обслуги; на другому мешкали начальниці громади та ігумені монастиря. 1885 військовий інж. О.Середа надбудував другий поверх над цегляним флігелем, де розмістився монастирський готель для прочан (вул. Московська, 40-в).
1891 громада придбала садибу у дворянки Т.Навроцької на вул. Різницькій, 3 (сучасний № 5) з двоповерховим цегляним будинком (не зберігся). За описом 1899, громаді належали п'ять цегляних і три дерев'яні будинки, один цегляний флігель, десять сараїв і стаєнь, великий фруктовий сад (вул. Рибальська, 4). Кількість черниць, послушниць і опікуваних становила 111 осіб.
Указом Святійшого Синоду від 30 квітня 1901 громаду було перетворено на Свято-Введенський жіночий монастир, який очолила ігуменя Клеопатра (Пономарьова). В цей час у монастирі було 118 осіб.
Того ж року при монастирі було відкрито однокласну церковнопарафіяльну школу, в якій безкоштовно навчалося від 30 до 50 дівчат. Школа містилася в прибудові до особняка (вул. Московська, 40-б), сам особняк здавали внайм під житло. 1917 школу передали у відання Київського міського громадського правління, 1919 в одній із кімнат містилося міське початкове училище № 92.
1910 коштом купчихи В. Місюри в монастирі влаштовано каналізацію і водогін.
На придбаній 1912 ділянці на вул. Московській, 38, на місці занепалого дерев'яного будинку 1914 за проектом арх. Є.Єрмакова зведено триповерховий прибутковий житловий будинок монастиря.
1917 територія монастиря площею 3776 кв. сажнів складалася з чотирьох пов'язаних між собою дворів. Тільки одна ділянка на вул. Різницькій, 3 не мала спільних меж із загальною площею монастиря.
За постановою Президії Київської міськради від 28 січня 1930 «Про хід проведення виселення осіб нетрудових категорій з націоналізованих будинків» зі Свято-Введенського жіночого монастиря було виселено 142 черниці. Після остаточного закриття монастиря 1934 дзвіницю було розібрано, інші будівлі зайнято під гуртожиток та різні установи. 1937 на місці колишнього монастирського саду на вул. Рибальській, 4 споруджено школу (тепер середня школа № 89 і дитяча музична школа № 27). У листопаді 1941 монастир відновив діяльність. Після визволення міста від нацистських окупантів його черниці та послушниці опікувалися військовим госпіталем. 1961 монастир був закритий вдруге. Його приміщення передали Печерській районній лікарні (містилася тут до серед. 1980-х рр.) та іншим організаціям. 1989 розібрано дерев'яний особняк з прибудовою, в якій містилася монастирська церковнопарафіяльна школа. У 1990-х рр. його відновлено в цеглі у первісних формах. Тепер тут Музей «Культурна спадщина» – філіал Музею історії м. Києва.
Комплекс Свято-Введенських жіночих релігійної громади й монастиря не набув рис ансамблевості, притаманних стародавнім монастирям, оскільки формувався в межах житлового кварталу. До нього ввійшли різні за стилем будівлі, не об'єднані спільним композиційним задумом. Значну історико-архітектурну цінність мають дві споруди колишнього монастиря: головний будинок – особняк київського війта Г.Рибальського на вул. Московській, 42 і прибутковий будинок на вул. Московській, 38.
1992 головну будівлю монастиря на вул. Московській, 42 повернули Українській православній церкві. Тут було відкрито парафіяльний храм, з 26 листопада 1996 почав діяти Свято-Введенський чоловічий монастир Української православної церкви.
Інші будинки, що належали монастиреві, тепер використовують різні організації: прибутковий будинок (вул.Московська, 38) – районний Центр здоров'я територіального медичного об'єднання; флігель, в якому містилася лікарня (вул. Московська, 40), – Інститут демократичних реформ ім. П.Орлика «Україна – США», Науково-виробниче об'єднання «Стевіяфарм» та кафе «Верона»; готель для прочан, надбудований у 1990-х рр. мансардним поверхом (вул. Московська, 40-в), – підстанція № 5 швидкої медичної допомоги; келії (вул. Рибальська, 2) – Науково-виробниче підприємство «Медінжсервіс» [908].

• Голубовський М.
,
• Губонін П.
,
• Дєвицька С.
,
• Єгорова М. О.
,
• Інститут демократичних реформ ім. П.Орлика «Україна – США»
,
• Ісидор (Никольський)
,
• кафе «Верона»
,
• Максимова П.
,
• Місюра В.
,
• Навроцька Т.
,
• Науково-виробниче підприємство «Медінжсервіс»
,
• Петров В. П.
,
• підстанція № 5 швидкої медичної допомоги
,
• Проценкова Г.
,
• Ремізова О.
,
• Романова О. П.
,
• Смирнов М.
,
• Станкова С.
,
• Тимофєєвський О. Д.