Того ж року неподалік, на вул. Керосинній, 3 (тепер вул. Шолуденка), чеські комерсанти В. Неєдли та А. Унгерман заснували завод з виробництва ковкого чавуну, литво з якого йшло переважно на завод Фільверта і Дедіни. Останній 1899 перетворено на акціонерне товариство. 1904 на його території споруджено нові цехи. 1909 з метою розширення виробництва заводу в Святошині було придбано ділянку землі, на якій почалося будівництво цехів. Вже 1912 на новому майданчику почали виробляти сівалки й борони. На старому майданчику залишилося виробництво складніших, універсальних і комбінованих сівалок. Продукція заводу була широко відома не тільки в Російській імперії, а й за її межами. З початком 1-ї світової війни виробництво сільськогосподарської техніки майже згорнули, заводи перейшли на випуск продукції для потреб армії — візків, похідних кухонь тощо; чавун йшов на виконання військових замовлень.

Робітники заводу брали участь у страйковому русі, революційних подіях 1905 і 1917.
1919 заводи Фільверта і Дедіни та Неєдли й Унгермана націоналізовано і об'єднано у завод з виробництва сільськогосподарських машин «Червоний плугатар», який працював на воєнні потреби Червоної армії. 1920 відновлено випуск різноманітної сільськогосподарської техніки: сівалок, соломорізок, культиваторів. 1927 почалася реконструкція заводу, під час якої зведено нові цехи, добудовано старі. Завод складався з трьох частин: № 1 — на Брест-Литовському шосе, № 2 — у Святошині, № 3 — «Клепкий чавун» — на вул. Керосинній. Основне виробництво у роки першої п'ятирічки почало зосереджуватись у Святошині. Підприємство першим в СРСР освоїло виробництво кінношинних і городніх сівалок, згодом налагодило виробництво тракторних комбінованих сівалок і культиваторів. 1932 завод переорієнтовано на випуск складнішої продукції — будівельної і шляхової техніки: багатоковшових, траншейних екскаваторів, бетономішалок, вагонеток, лебідок тощо. 1934 завод перейменовано на «Червоний екскаватор». Відповідно до зміненої номенклатури проведено реконструкцію заводу — створено нові цехи, надбудовано старі корпуси. Напередодні Великої Вітчизняної війни на ньому випускали, крім екскаваторів, інші будівельні машини, а також запчастини до сільськогосподарської техніки.
На початку війни устаткування і робітників евакуйовано в Тюмень, де було розгорнуто виробництво продукції для фронту: снарядів, мін, мінометів. В окупованому Києві завод працював частково: у Святошині — деревообробний цех, на вул. Керосинній — ливарний. Під час війни корпуси заводу було зруйновано або приведено до аварійного стану. Вціліли лише будинок у Святошині, де до війни розміщувався блок основних цехів, та ливарний цех на вул. Керосинній. Незважаючи на значні пошкодження, 6 листопада 1943, у день визволення Києва, завод відновив роботу. На замовлення фронту випускав запчастини бойової техніки, а також мирну продукцію: лопати, сапки, граблі, двері та вікна. Одночасно з січня 1944 завод розпочав виробництво багатоковшових екскаваторів для розробки кар'єрів з видобутку глини та піску, які раніше в СРСР не випускались. 1948 підприємство досягло довоєнного рівня виробництва.
У кін. 1940-х — на поч. 1950-х рр. було проведено розширення і реконструкцію заводу. Ділянку в Святошині значно розширили на схід, збудували нові цехи, реконструювали вцілілий будинок, де у повоєнний період розміщували допоміжні цехи. На місці пров. Кубелківського пролягла центральна алея заводу, вздовж якої були споруджені нові корпуси цехів.
До 1955—56 на заводі випускали велику номенклатуру продукції: бетоноукладачі, розвантажувачі, причепи тощо.
1955 підприємство отримало чітку спеціалізацію — екскаваторобудування, першим в СРСР почало серійне виробництво гідравлічної землерийної техніки — навісних одноковшових екскаваторів. 1958 на Всесвітній виставці у Брюсселі екскаватор моделі «3-153» було відзначено Великою золотою медаллю і почесним дипломом. 1975 завод став головним підприємством Виробничого об'єднання будівельного і шляхового машинобудування «Червоний екскаватор», яке спеціалізується на випуску гідравлічних екскаваторів. 1991 його перетворено на акціонерне товариство «АТЕК», що випускає як екскаватори, так і сільськогосподарську техніку (сівалки, комбайни).
У північно-західній частині території заводу збереглася П-подібна будівля, споруджена 1910. У ній розміщуються інструментальний, експериментальний, заготівельний, деревообробний цехи та цех складання товарів народного вжитку.
1975 на центральній алеї заводу встановлено меморіал на пошану робітників, загиблих у Великій Вітчизняній війні: на гранітному постаменті — бронзова фігура солдата, обабіч — гранітні стели з викарбуваними присвятним написом і прізвищами 50 заводчан (ск. Б. Никончук, арх. О. Стукалов) [1791].

• Дедіни
,
• Неєдли В.
,
• Никончук Б.
,
• Стукалов О.
,
• Унгерман А.