Пам'ятник Довженку О.П. 1964, 1986
Довженко Олександр Петрович (1894—1956) — кінорежисер, письменник, кінодраматург, художник, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1939), народний артист РРФСР (з 1950), основоположник української кінематографії. Відзначений Ленінською премією (1959), Державною премією СРСР (1941, 1949). Народився і навчався в Україні. 1926—27 — режисер і сценарист Одеської кінофабрики, 1929—41 — Київської кінофабрики ВУФКУ (з 1930 — «Українфільм», з 1939 — Київська кіностудія художніх фільмів, якій 1957 присвоєно ім'я митця). З 1946 працював на кіностудії «Мосфільм». Зняв фільми «Ягідка кохання» (1926), «Сумка дипкур'єра» (1927), «Звенигора» (1928), режисер і сценарист фільмів «Арсенал» (1929), «Земля» (1930; 1958 на Брюссельському кінофестивалі визнаний одним з 11 найкращих фільмів «усіх часів і народів»), «Іван» (1932), «Аероград» (1935), «Щорс» (1939), зняв документальні фільми «Битва за нашу Радянську Україну» (1943), «Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» (1944). Автор оповідань, кіноповістей. Серед останніх — «Поема про море» (1956; екранізація Ю. Солнцевої, 1958), «Зачарована Десна» (1957; екранізація 1964). Залишив щоденник, опублікований 1990. У 1992 встановлено Державну премію України ім. О. Довженка. Мешкав у Києві на вул. Шовковичній, 10. Ім'ям О. Довженка названо вулицю у місті.
Погруддя митця встановлене на профільовану струнку гранітну колону, на якій вигравірувано факсиміле підпису. Колона має ренесансно-класицистичні пропорції. Її вертикальний рух продовжується спіралеподібною романтичною композицією портрета з асиметричним плечовим зрізом, що нагадує палаючий смолоскип, який асоціюється з мотивом крила або полум'ям, поривом вітру, що розвіває волосся. Голова різко повернена праворуч, вираз обличчя напружено сконцентрований — ці елементи художньої структури вирішені в дусі естетики суворого стилю, типового для 1960-х рр. Іконографічно скульптура перегукується з відомим «Портретом кінорежисера О. Довженка» ск. Г. Пивоварова (1940), який першим утвердив у скульптурі саме такий романтично героїзований імідж митця. Розміщений на тлі густої зелені паркової зони пам'ятник-погруддя завдяки легкості маси, підкреслено вертикальній архітектоніці сприймається декоративно й вдало вписується в довкілля, формуючи затишно-камерне емоційно-силове поле.
Також на цій вулиці
-
Гретера, Криванека і К° завод. 19—20 ст.
Індустріальна, 2-4, просп. Перемоги, 49/2
-
Пам'ятник Комсомольцям 1920х рр. 1961
На центральній алеї північної частини парку «Нивки»
-
Експериментальний Цех Заводу Верстатів-Автоматів ім. М. Горького, 1935—36
Перемоги, 67
-
Пам'ятник Коротченку Д.С. 1973
Перемоги, 82
-
Фільверта і Дедіни заводу корпус (ЗАТ «АТЕК») 1910
Перемоги, 83/2
-
Житловий будинок спеціалістів (перший), 1930-і рр.
Пр. Перемоги, 30
-
Будинок 1959-61, в якому проживав Параджанов С. Й.
Просп. Перемоги, 1
-
Українська академія радянської торгівлі, 1935—38
Просп. Перемоги, 10
-
Садиба, кін. 19— поч. 20 ст.
Просп. Перемоги, 130 — вул. Краснова, 3
-
Зоологічний парк 1913—14
Просп. Перемоги, 32
-
Політехнічний інститут, кін 19 – 20 ст.
Просп. Перемоги, 37
-
Парк ім О.С.Пушкіна, 1902
Просп. Перемоги, 40
-
Житловий будинок заводу «Більшовик» кін. 1930-х рр., в якому проживали Хохлови В. Г. та О. Г.
Просп. Перемоги, 43
-
Пам'ятник Параджанову С.Й. 1997
Просп. Перемоги, 44
-
Житловий будинок заводу «Більшовик» 1940-і рр.
Просп. Перемоги, 45
-
Київський национальний економічний університет, в якому працював Короїд О. С.
Просп. Перемоги, 54/1
-
Інститут електродинаміки
Просп. Перемоги, 56