Бойківщина, 19 – поч. 20 ст.

Солов'їна

Села бойків тягнуться вздовж гірських річок Лімниця, Ріка, Стрий, Сян, Теребля, Тересва, Уж та ін. й численних потоків. У народному будівництві Східної та Центральної Бойківщини переважають двори відкритого типу з вільною забудовою, де господарські будівлі розташовані без системи, в Західній – «довгі хати», коли під спільним дахом об'єднуються житло і господарські будівлі. Визначальною ознакою «довгої хати» є наявність стодоли – т. зв. боїща.
Бойківщині властиві зрубні будівлі, зведені з колод, брусів, пластин, із стрімким чотирисхилим, критим соломою дахом з розвиненим гребенем. Солом'яні покрівлі мали східчасту поверхню. Найбільш розповсюджені на теренах реґіону житлові будинку типу «комора + хата + сіни» як з галереями довкола, так і без них. Поздовжні розміри бойківського житла коливалися залежно від достатків господаря. Так, «довгі хати» були завдовжки понад 20,0 м. З напільного боку хати тягнулися полівники, з чолового – піддашшя та галереї на стовпчиках з помостами. Таким чином, житлові приміщення майже з усіх боків утеплювалися службовими, галерея слугувала перехідним елементом до зовнішнього простору. Випуски брусів, піддашшя, стовпчики галерей, одвірки вибагливо декорували різьбленням, ніби привносячи красу довкілля у домівку.
Церкви будували також переважно дерев'яні, тридільні й багатоверхі, з характерним опасанням. їхнє стильове вирішення позначене впливом як давньоруських будівельних традицій, зокрема, конструкцій оборонного типу, так і пізнішого стилю бароко, що надав їм надзвичайної вишуканості й легкості. Бойківська школа сакрального будівництва вирізняється багатозаломністю верхів одно-, двоі триверхих церков. Ускладнення конфігурації та форм верхів – від простої зрізаної піраміди до високої ступінчастої вежі – надало народним бойківським храмам завершеності, гармонійної пропорційності та співзвучності з мальовничим довкіллям.

  • Автор: Станіслав Смолінський

Також на цій вулиці