Первісно — триповерховий, у плані Г-подібний об'єм, планувальна пляма якого відповідає західній (від поперечної осі) половині сучасного плану. 1888 частину садиби з триповерховим цегляним будинком та рядом інших дворових дерев'яних споруд купив підполковник Є.Коченовський, від якого майно незабаром перейшло до його сестри А.Кудашевої. 1909 вона передала домоволодіння своєму чоловікові В. Кудашеву. 1910 будинок надбудовано двома поверхами, ймовірно, за проектом В. Ніколаєва. До 1919-22 рр. використовувався як прибутковий. У підвальному поверсі розміщувалася більярдна, на першому — магазини і перукарня. Тут містилися також склади міської станції Південно-Західної залізниці. На другому-п'ятому поверхах — по чотири квартири на вісім, п'ять кімнат та дві квартири на чотири кімнати. На шостому поверсі розміщувалися дві квартири на чотири кімнати. Загальна річна прибутковість будинку складала 52420 крб. 1922 будинок перейшов у відомство Політвідділу Управління комунальними будинками м. Києва, з цього часу і донині використовується як багатоквартирний житловий.
П'ятиповерховий з підвалом, мурований, у плані П-подібний. Складається з прямокутного у плані основного об'єму з брамою проїзду й двох симетричних бічних дворових крил. Об'ємне та пла-нувальне рішення підпорядковано симетрії відносно центральної поперечної осі, положення якої зафіксовано ризалітом сходової клітки на дворовому фасаді. Ідентичні двомаршові сходи розміщено в бічних частинах основного об'єму поряд із шахтами ліфтів, вони сполучаються групами приміщень з двома входами у бічних розкріповках чолового фасаду. Віднесені до торців бічні ризаліти дворових крил містять двомаршові сходи з виходами у двір. Планування поверхів основного об'єму коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень і винесенням парадних кімнат у зовнішній (вуличний) ряд; планування дворових крил кори-дорного типу, однобічне. Підмурки бу- тові стрічкові. Перекриття пласкі на дерев'яних балках, над підвалами — цегляні склепіння. Сходи — кам'яні. Дах на дерев'яних кроквах, над основним об'ємом двосхилий, над крилами односхилий, покрівля бляшана. Оформлений у стилі неоренесанс. Композиційна схема чолового фасаду наближена до центрально-осьової. Акцентну роль відіграє розташована в його середній частині одноосьова розкріповка з верхнім півциркульним вікном і високим півкруглим аттиком. Асиметрію будови обумовлює отвір проїзду ліворуч від центру та бічна розкріповка, акцентована високим уступчастим аттиком на тлі чотирисхилого вінцевого шатра. Бічні портали двох головних входів увінчано лучковими фронтонами. Суцільне засклення вітрин першого поверху контрастує з чітким ритмом вікон та балконних дверей другого—п'ятого поверхів, підкресленим рустуванням стіни, підвіконними поличками, фільонками та ін. По вертикалі фасад поділено потужними міжповерховими гуртами. Метричні ряди прорізів увінчує система трикутних (другий поверх), горизонтальних (третій поверх) та лучкових (четвертий поверх) сандриків на кронштейнах. Прорізи п'ятого поверху акцентовано півциркульними перемичками, архівольтами та рельєфними замковими каменями. Акцент підсилено ритмом сліпих люкарн у верхніх частинах простінків, над якими височать оздоблений парами ліплених кронштейнів фриз й значного виносу профільований карниз. Утворений центральним аттиком і бічним шатровим завершенням виразний силует збагачує ритм високих стовпчиків у ажурному металевому огородженні даху, орнамент якого підсилює та закріплює декоративний ефект, створений подібним ажурним огородженням балконів. Дворові фасади вирішено з додержанням центрально-осьової схеми, дещо порушеної ацентричним положенням отвору проїзду. Потужні міжповерхові гурти розділяють монотонні ряди прямокутних вікон, завершених П-подібними сандриками.
Первісне оформлення збереглося у тамбурах головних входів, пов'язаних з ними коридорах й тамбурі головних мармурових сходів, які розділено короткими маршами східців й трицентровими підпружними арками. Стіни приміщень окреслено виразним ритмом лопаток й увінчано ліпленими падугами й кесонованими стелями, підлоги викладено мармуровими плитами геометричного рисунка.
Будинок — виразний зразок прибуткової житлової споруди кін.19 - поч.20 ст. в центральному районі міста.
Бл. 1915—20 у восьмикімнатній квартирі №7 на четвертому поверсі проживав Вагнер Юлій Михайлович (1865—?) — вчений-зоолог, державний діяч, професор, завідувач кафедри зоології, засновник зоологічного музею та лабораторії Київського політехнічного
інституту (1898—1911), подав у відставку на знак протесту проти урядової політики щодо вищої школи); засновник і керівник Обмінного ентомологічного бюро в Києві (1907—08). У 1910-х рр. — голова комісії з керівництва Дніпровською біологічною станцією на Трухановому острові при Київському товаристві шанувальників природи (з 1912); член правління й завідувач ентомологічного відділу Київської обласної сільськогосподарської станції, старший спеціаліст департаменту з сільськогосподарської частини (з 1914). З 1917 — голова секції праці Київського військово-промислового комітету, входив до складу Київського виконавчого комітету, член партії народних соціалістів. Міністр праці в уряді Української Держави (в кабінеті Ф. Лизогуба). З 1920-х рр. на еміграції. Мешкав також на вул. Володимирській, 41 (1898—1900), у житловому будинку КПІ (1900—11), на сучасних вулицях Полтавській, 1, Польовій, 103, Вєтрова, 1, Златоустівській, 19 (1911 — 15; будинки не збереглися).
1942 - у квартирі № 1 проживав Таранов Гліб Павлович (1904—89) — композитор, диригент, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1957).
1924-41, 1944-87 викладав у Київській консерваторії ім. П. Чайковського (з 1939 — професор), одночасно завідував кафедрою інструментовки в Ленінградській консерваторії (1941-48). Брав активну участь у формуванні й становленні професійної компози-торської школи в Україні, виховав десятки композиторів і музикознавців. Творчість Г. Таранова різноманітна за жанрами, але провідне місце належить симфонічній музиці. В його творах роз-виваються і поглиблюються традиції класичного музичного мистецтва. В роки проживання у цьому будинку написав десять симфоній, у т. ч. Шосту — «Пам'яті С. Прокоф'єва» (1964), Десяту - «До 1500-річчя Києва» (1980); п'ять сюїт, серед них: «Українська» (1950), «Земле донецька, море житейське» (1961); другу редакцію опери «Льодове побоїще» (1983, перша — 1943); симфонічні поеми «Давид Гурамішвілі», «Вогні на Ангарі» (обидві — 1953), «Три монументи» (1971), «Прикордонник» (1983); скерцо-поеми «Перший космічний» (1961), «Новий експрес» (1977) та ін. У творчому доробку композитора — камерно-інструментальні твори, пісні, хори, романси на слова О. Блока, М. Лермонтова, Т. Шевченка, обробки українських народних пісень, у т. ч. чотири галицькі пісні зі збірника Ф. Колесси для хору (1944), хорова поема «Радійте, співайте» на слова П. Тичини (1944); редагування й оркестровка опе-ри «Катерина» М. Аркаса (1956) та ін. Творчу і педагогічну діяльність поєднував з громадською. Багато сил та енергії віддавав Спілці композиторів України, де протягом багатьох років був членом правління, 1956—68 — заступник голови республіканської Спілки, 1979-82 — член правління Київської обласної організації СКУ.
1901 в будинку (крило № 12) містилася редакція щомісячного журналу «Шашки», присвяченого викладу і аналізу шашкової гри. Вийшло 54 номери видання; у 1910-х рр. — правління Київського товариства правильного полювання і Клубу мисливців (голова обох — приват-доцент Університету св. Володимира К. Леплинський); у 1920-х рр. — філія видавництва «Наркомздрав»; у 1900-х рр. в №14 — Комерційне училище М. Хорошилової, в якому викладав історик В. Щербина (пізніше містилося на сучасній вул. Горького, 3); Вечірні загальноосвітні жіночі курси, засновані професором Київської духовної академії В.Завитневичем, серед вчителів яких був зоолог В. Артоболевський, інспектор — В. Булгакова, мати письменника М.Булгакова.
Тепер — житлово-офісний будинок, окремі приміщення першого поверху займають магазини [1851].

• Артоболевський В. М.
,
• Булгакова В.
,
• Вагнер Ю. М.
,
• Завитневич В. З.
,
• Коченовський Є.
,
• Кудашев В.
,
• Кудашева А.
,
• Таранов Г. П.
,
• Щербина В.