Первісно входила до складу великої садиби, що включала сучасні прибудинкові ділянки на вул. Володимирській, 51—53. Садибу розбито 1856 на насипному ґрунті під час розпланування площі перед Міським театром. 1871 ділянку придбав колезький секретар А. Крижановський, який забудував дерев’яними й цегляними двоповерховими будівлями (не збереглись). У забудові брали участь архітектори М. Єсікорський, С. Пфунт, П. Спарро і В. Якунін. На вул. Фундуклеївській на садибному місці № 26 розташовувалися мурована крамниця і двоповерховий мішаний будинок. Родина А. Крижановського володіла ділянкою до 1900. Цього ж року її купив великий київський домовласник і відомий оперний співак, соліст Марийського театру у Санкт-Петербурзі М. Михайлов, який мав намір побудувати тут готель. У жовтні 1901 він продав садибу потомственому почесному громадянину міста, власнику цегелень Я. Бернеру. На його замовлення було знесено будинки на червоній лінії вул. Фундуклеївської та 1902—03 на їх місці споруджено наявний п’ятиповерховий будинок № 26, що зводився як респектабельний готель (одержав назву «Ермітаж»). Автор проекту — арх. А.-Ф. Краусс, який вніс до нього зміни під час будівництва. У підвалі були відділення для парового опалення, сім кімнат, сім служб і одна кухня, на першому поверсі — п’ять магазинів із дзеркальним склом і одна кухня, на другому—п’ятому поверхах — по дванадцять кімнат, одній кухні, одній ванній і два клозети. Готель «Ермітаж» швидко набув репутації одного з кращих в Києві.
На ділянці також розташовувалися наріжний двоповерховий будинок, на першому поверсі якого містилися ресторан, аптека, булочна, перукарня та службові приміщення, на другому — номери готелю «Північний» (або «Норд»); на межі із сусідньою садибою — флігель із сараями та службовими приміщеннями. 1903—04 у глибині ділянки зведено чотириповерховий будинок за проектом арх. А.-Ф. Краусса (сучасний № 26-а).
За духовним заповітом Я. Бернера майно перейшло у власність його брата Ф. Бернера. В радянський час садибу націоналізовано. Будинок № 26 спочатку використовувався як житловий, потім переобладнаний під готель, який мав назву «Інтурист». У 1960-х рр. його торцеву стіну прикрашено мозаїчним панно в українському народному стилі.
Готель «Ермітаж», 1902—03 (№ 26). На червоній лінії забудови вулиці. П’ятиповерховий з підвалом, мурований, тинькований, у плані Г-подібний. Планування коридорного типу, в основному об’ємі — з двобічним розташуванням приміщень, у дворовому крилі — однобічне. Двомаршові сходи розміщено на центральній поперечній осі плану та вздовж тильного торця. Перекриття пласкі. Дах основного об’єму двосхилий, покрівля бляшана. Чоловий фасад оформлено у стилі нео-ренесанс. Композиція симетрична відносно центральної осі, яку акцентовано розкріповкою з бічними тричвертєвими коринфськими колонами на рівні четвертого — п’ятого поверхів, аттиком з трикутним фронтоном і вежкою з наметом й шпилем. Аналогічно виділено бічні осі з лучковими вінцевими аттиками. Фасад членують міжповерхові гурти, завершує — профільований карниз на здвоєних кронштейнах. Стіну на рівні першого поверху прорізано великими вітринами, широкий прямокутний отвір входу розміщено на центральній осі, ліворуч від нього у бічній розкріповці — отвір проїзду. Прямокутні віконні прорізи трьох середніх поверхів обрамлено профільованими лиштвами, на другому та четвертому поверхах прикрашено замковими каменями, у простінках відокремлено лопатками, які рустовано на рівні третього поверху. Півциркульні вікна п’ятого поверху завершено профільованими архівольтами та замковими каменями, розмежовано простінковими пілястрами. Прямокутні прорізи четвертого і п’ятого поверхів у розкріповках оформлено двоколонними пристінними портиками. Насичення фасаду змодельованим у цеглі та ліпленим декором зростає до гори.
Будинок — яскравий зразок готельної споруди періоду еклектики, який на поч. 20 ст. поряд з іншими будівлями сформував фасад однієї з центральних вулиць міста.
Флігель, 1903—04 (№ 26-а). У глибині ділянки, паралельно червоній лінії забудови вулиці.
Чотириповерховий, з підвалом, мурований, тинькований, у плані Г-подібний, з проїздом у двір в лівому крилі.
Чоловий фасад оформлено у стилі неоренесанс. Композиція симетрична відносно центральної осі, яку акцентовано розкріповкою, завершеною трикутним аттиком. У розкріповці розташовано отвір парадного входу. Бічні осі виділено лопатками. Виразності фасадові надають півциркульні вікна четвертого поверху. Міжвіконні простінки на рівні третього—четвертого поверхів оздоблено спрощеними лопатками. Архітектурний декор змодельований в цеглі та ліплений. Декоративна насиченість фасаду зростає догори.
Садиба — зразок житлового комплексу поч. 20 ст. на центральній вулиці міста. До липня 1908 (часу придбання у Києві садиби на вул. Паньківській, 9) у цьому готелі після закінчення магістерського курсу Університету св. Володимира та переїзду до Львова (1894) неодноразово зупинявся Грушевський Михайло Сергійович (1866—1934) — історик, літературознавець, письменник, публіцист, громадський і державний діяч; голова Української Центральної Ради (1917— 18), акад. ВУАН (з 1923) та АН СРСР (з 1929), голова Історичної секції ВУАН (1924—31).
У ці роки — професор кафедри історії України Львівського університету (1894—1914), дійсний член, голова (1897—1913) Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства у Києві (1907—18) . Редактор «Записок НТШ» (1898—1912), «Записок Українського наукового товариства у Києві» (1908—14), «Літературно-наукового вістника» (1898—1912).
Організатор наукової та видавничої справи в Україні. Засновник власної наукової школи. Автор понад 2000 праць, серед яких фундаментальні «Історія України-Руси» (в 10-ти томах; 1898—1936) та «Історія української літератури» (в 6-ти томах; 1923—26, 1995), популярних книг, підручників, художніх творів.
Візити до Києва особливо тривалими були у 1906—08, пов’язані з організаційними заходами по перенесенню до Києва редакції «Літературно-наукового вістника», розбудовою Українського наукового товариства у Києві та його видань, тісною співпрацею з щоденною українською газетою «Рада», поданням своєї кандидатури на посаду професора Університету св. Володимира, заснуванням у Києві Товариства підмоги українській літературі, науці і штуці, виданням власних творів, зустрічами з рідними, друзями, українськими меценатами. Про свій побут в готелі М. Грушевський згадує у щоденнику за 1904—10. Збережені джерела однозначно засвідчують про його проживання в готелі у листопаді 1906, березні—квітні 1907. Традиційно вчений зупинявся в № 12.
У жовтні 1907 у готелі «Ермітаж» (№ 26) проживала група письменників із Санкт-Петербурга та Москви, яка прибула до Києва для участі у вечорі «нового мистецтва» на користь малозабезпечених студентів. До складу цієї групи входили видатні літератори О. Блок і Андрій Бєлий (В. Бугаєв), поет і критик С. Кречетов (С. Соколов) та його дружина — поетеса і новелістка Н.Петровська. Організаторами вечора були співробітник редакції київського журналу «В мире искусств». В одному з листів О. Влок повідомляв, що приїхав до Києва 4 жовтня вранці і був доставлений «у кращий готель», де вже перебували інші учасники вечора, які прибули напередодні.
Вечір «нового мистецтва» відбувся в той самий день у залі Міського театру (нині Національна опера України). Вступне слово про сутність нового мистецтва та його головні напрями промовив Андрій Бєлий. Усі четверо приїжджих літераторів виступили з читанням своїх творів (критика відзначила вірш О. Блока «Незнайомка»). Учасниками вечора були також київські діячі культури — оперний співак П. Цесевич, актриса театру «Соловцов» Г. Пасхалова та ін.
Під час перебування у Києві до пізнього вечора 6 жовтня О. Блок та Андрій Бєлий оглядали визначні пам’ятки, спілкувалися з місцевими літераторами. Андрій Вєлий виступив з лекцією у приміщенні Комерційного зібрання. Перебування в місті залишило у поетів чимало яскравих вражень. Зокрема, листування О. Блока містить опис київських пейзажів, природи, Дніпра. Відомий фотографічний знімок, що зафіксував О. Блока на балконі четвертого поверху готелю «Ермітаж».
Про дні, проведені в Києві описав у своїх спогадах Андрій Бєлий.
У серпні 1945 у готелі «Інтурист» зупинявся відомий актор та естрадний співак О. Вертинський, який приїхав до Києва вперше після повернення з еміграції та виступав з концертами в приміщенні театру «Соловцова» (тепер Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка).
Восени 1948 тут жив художник П. Корін, який керував реставраційними роботами з відновлення настінного живопису В. Васнецова та М. Нестерова у Володимирському соборі.
У різні роки в готелі мешкали також акад. АН СРСР В. Філатов, французький кіноактор Жерар Філіп та ін. Флігель (№ 26-а) використовувався як житлова прибуткова будівля.
У 1910-х рр. тут проживала Прохаско Ольга Петрівна (1865—1936) — журналістка, видавець, громадська діячка. Співпрацювала з Київською організацією РСДРП, секретар Київського релігійно-філософського товариства.
В її квартирі містилася редакція періодичного видання «Огни», що виходило в 1910 як газета, з 1911 — як щотижневий ілюстрований журнал, редактором-видавцем якого була О. Прохаско. У зв’язку з критичною спрямованістю матеріалів журнал неодноразово підлягав адміністративним стягненням і 1913 був остаточно заборонений. 1917 редакція на короткий час поновила діяльність на бульв. Бібіковському, 44 (тепер бульв. Т. Шевченка).
У журналі «Огни» від 11 серпня 1912 (№ 32) вперше опубліковано твір письменника К. Паустовського — оповідання «На воді» (підпис: «Балагін»). Згодом він описав свої відвідини редакції журналу в повісті «Далекі роки» (розділ «Оповідання ні про що»). К. Паустовському доводилося бувати в будівлі редакції й раніше: у тому самому флігелі жив його гімназійний товариш А. Боремович.
У журналі «Огни» відбувся літературний дебют іншого відомого письменника — І. Бабеля, у той час студента Київського комерційного інституту. У № 6 журналу від 9 лютого було опубліковане його оповідання «Старий Шлойме».
Разом з О. Прохаско жив її син — студент Київського університету М. Зарніцин, активний учасник соціал-демократичного руху, 1913 висланий з Києва. Повернувшись 1917, він редагував газету «Голос социал-демократа». 1918 загинув на Волзі під час біло-чеського заколоту.
Тепер садибу займає Генеральне агентство з туризму «Інтурс—Київ», на першому поверсі № 26 — ресторан, торговельні приміщення (1863).

• Бабель І. Е.
,
• Бернер Ф.
,
• Бєлий А.
,
• Блок О.
,
• Боремович А.
,
• Вертинський О. М.
,
• Грушевський М. С.
,
• Єсікорський М. С.
,
• Жерар Філіп
,
• Зарніцин М.
,
• Корін П.
,
• Краусс А. Ф.
,
• Кречетов С.
,
• Крижановський А.
,
• Михайлов М. В.
,
• Петровська Н.
,
• Прохаско О. П.
,
• Пфунт С.
,
• Соколов С.
,
• Спарро П.
,
• Філатов В.
,
• Якунін В.