Садиба Товариства швидкої медичної допомоги 1913—15, в якій містилися Міністерства народного здоров'я Української Держави і УНР

Рейтарська, 22

Територія садиби у 1850-х рр. — 1870 належала поручику І. Волкову, 1870—1903 — Приказу громадської опіки, 1903—11 — Київській управі у справах земського господарства, 1911—12 — Київському губернському земству, з 1912 — Товариству швидкої медичної допомоги в Києві, яке одержало її в результаті обміну власної садиби на вул. Володи- мирській, 33 на цю ділянку. Кошти на забудову виділила Міська дума — 15 тис. крб., пожертвували Лаз. Брод- ський — 10 тис. крб., О. Терещенко — 10 тис. крб. Автор проекту — арх. Й. Зекцер. Будівництво закінчено 14 січня 1915.
Головний будинок. Три-, чотириповерховий з підвалами, цегляний, тинькований, пофарбований, симетричний за структурою, у плані Т-по- дібний, з двома проїздами на подвір'я на флангах головного фасаду (правий тепер замуровано). Складається з триповерхового вуличного об'єму (пізніше з боку подвір'я надбудованого одним поверхом) та чотириповерхового дворового крила, з'єднаних на кожному поверсі просторими шестикутними холами. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування коридорне двобічне, пов'язане з двома сходовими клітками (у правій частині вуличного об'єму й у дворовому крилі).
На першому поверсі було 15 приміщень для лікарів, прийому хворих, аптеки та інших службових потреб; на другому — дві квартири для службовців (три- і шестикімнатна), дев'ять кімнат для правління товариства; на третьому — приміщення для клубу, велика зала та одинадцять кімнат; на четвертому поверсі над дворовим крилом — десять клубних кімнат, більярдна, кухня, кімнати для кухарів, буфет тощо. У підвалі — тринадцять приміщень різного призначення та відділення центрального водяного опалення. Головний фасад вирішено у стилізованих формах венеціанської готики. Його нижню частину облицьовано бетонними плитами, що імітують граніт: гладенькими з верхнім валом — у цоколі та фактурними, у вигляді великого рус- та «під шубу» — на першому поверсі. Другий і третій поверхи розкреслено дощаним рустом по тиньку. Пофарбовані дворові фасади мають ознаки стилю модерн: видовжені прямокутні прорізи з площинними перемичками й заповненням підвіконь, гранчасті виступи сходових кліток. Центр симетричного головного фасаду акцентовано підвищеною п'ятивіконною частиною з бічними пласкими ризалітами, завершеними ламаними трикутними щипцями, в які вписано круглі слухові віконця. Завдяки спільному обрамленню прямокутні вікна другого поверху й стрілчасті третього — сприймаються як стрункі готичні прорізи, завершені рустованими арковими перемичками. їхню стилістичну характеристику під-силює рисунок бетонних рам: у круглих слухових віконцях — з мотивом трилисника, в стрілчастих вікнах третього поверху — у формі біфорія (в центрі) і трифорія (в ризалітах) з ажурним массверком, побудованим на основі кола. Поле стіни над трьома середніми вікнами декоровано навкісним сітчастим орнаментом. Звиси карнизів, щипців і середньої частини фасаду оформлено фігурною крайкою з бетону. Заглиблені в аркову нішу двері центрального головного входу дерев'яні, з кованими цвяхами, майстерної сни- царської роботи; у фільонках на рівні голови людини зроблено круглі огля дові віконця. Обабіч входу розміщено старовинні ліхтарі на металевих консолях. Верхнє піддашшя — балкон другого поверху — має масивне огородження, в якому був напис на просвіт «Швидка медична допомога» (знищений в кін. 1980-х рр.).
Фланги фасаду на три віконні осі кожен вирішено простіше. Прямокутні прорізи другого й третього поверхів обрамлено площинними лиштвами, у підвіконнях між ними вміщено стилізо-вані картуші. Вінцеву частину у вигляді парапету декоровано зубчиками й навісними готичними стовпчиками по осі простінків. Ліворуч у прямокутному отворі проїзду збереглися первісні металеві стулки воріт. їхні нижні суціль- носталеві площини оздоблено великими квітами-розетками у центрі, верхні прорізано прямокутними отворами, затуленими навкісними ґратами на мотив готичного чотирилисника в ромбі — своєрідна репліка декору над верхніми вікнами в центрі фасаду.
Оформлення інтер'єрів не відзначалося ошатністю. Підлоги комунікаційних приміщень було викладено метлаською плиткою, кам'яні марші сходів огороджено фігурними ґратами.
Будинок вирізняється раціональним плануванням та монументальним архітектурним вирішенням, притаманним найкращим спорудам громадського призначення поч. 20 ст.
Флігель. У другому ряді забудови садиби. Первісно на першому поверсі містився гараж для автомобілів і карет швидкої допомоги. Нині на місці замурованих в'їздів у бокси гаража влаш-товано по два вікна. На другому поверсі були казарми (три великі приміщення), шість окремих спальних кімнат та ін., на третьому — службові і господарські приміщення, у підвалі — льодовня, склад для продуктів, інші господарські приміщення. В радянський час значно перебудований: ліквідовано парапет і два балкони, зроблено нові вікна, внутрішнє перепланування із заміною перекриттів на залізобетонні, невелику тильну прибудову. Триповерховий з підвалами, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, з наріжним ризалітом асиметрично розміщеного головного входу (ліворуч), на протилежному правому фланзі проїзд вглиб подвір'я. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Фасади у цегляному стилі мають асиметричну ярусну побудову. Парні віконні прорізи першого поверху окреслено нагорі площинними лучковими перемичками з замковими каменями. Верхні поверхи з прямокутними прорізами розкреслено суцільними лопатками на двовіконні прясла. Гурт і вінцевий карниз простого профілю. Будинок — важлива функціональна частина медичного закладу поч. 20 ст. Флігель. В глибині подвір'я, у третьому ряді забудови садиби. Призначався для гаража і стайні. У радянський час перебудований.
Двоповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. На простому фасаді виділяються лише широкі лучкові перемички на першому поверсі, що перекривали колишні в'їзди (тепер на їхньому місці по два вікна). На фасаді є шість випадково розміщених входів.
Будинок є складовою первісної забудови подвір'я.
Садиба — зразок вдалого планування медичного закладу поч. 20 ст. в умовах щільної забудови центральної частини Києва.
Швидку медичну допомогу створено в місті 1881 з ініціативи Товариства київських лікарів. 1901 організовано Товариство швидкої медичної допомоги в Києві. 30 червня 1902 з ініціативи К. Модзелевського відкрито першу рятувальну станцію на вул. Пирогів- ській, 6 (тепер вул. Пирогова), пізніше — на вул. Володимирській, 33 (обидва будинки не збереглися). По закінченні будівництва власної садиби на вул. Рейтарській швидка медична допомога розмістилася у флігелі (корпус № 2), у головному будинку влаштували хірургічний лазарет для поранених на фронтах 1-ї світової війни. Засновниками Товариства швидкої медичної допомоги були відомі вчені, лікарі, підприємці, культурно-громадські діячі: А. Абрагамсон, Л. Бродський,
К. Вагнер, В. Високович, Є. Гарнич- Гарницький, К. Григорович-Барський, К. Модзелевський, П. Морозов, М. Обо- лонський, В. Петр, В. Проценко, В. Са- хновський, І. Сікорський, М. Соловцов, Е. Сонгайло, Г. Сохацький, К. Тріт- шель, М. Шуварський та ін.
Товариство складалося з необмеженого числа членів усіх звань, станів і віросповідань. Його метою було надання безкоштовної медичної допомоги в разі нещасного випадку. Діяльністю керувало правління і загальні збори. Правління очолювали: лікар, міський голова у 1900—05 В. Проценко, з 1907 — проф. К. Вагнер, члени — Л. Брод- ський, Д. Марголін, В. Неметті, М. Обо- лонський, В. Сахновський, Г. Сохаць- кий, М. Ясинський та ін. З січня 1908 при товаристві діяв Дамський комітет, який влаштовував різноманітні заходи для збирання коштів: вечори, лотереї, продаж марок, поштівок з видами станції швидкої допомоги тощо. З 1903 видавався «Календарь. Справочная и адресная книга г. Киева» (з 1910 редагував проф. М. Ясинський). Станція мала сім санітарних карет, одинадцять коней, два санітарні автомобілі. Ка-рети придбали на пожертви Н. Терещенка, А. Абрагамсона, В. Контовт, Товариства велосипедистів, Другої Київської біржової артілі, автомобілі — на пожертви Г. Родзянко, Я. та М. Ха- ричкових.
В умовах браку державних коштів на медицину її розвиткові значною мірою сприяла діяльність цього доброчинного товариства. 1912 членами товариства були бл. 1 тис. осіб. Лікарський персонал станції складався з лікаря-завіду- вача та 13 чергових. Станція утримувалася за рахунок членських внесків, приватних пожертв, субсидій Київської міської думи, влаштування вистав, концертів, балів, продажу «Календаря», надання платних послуг тощо. Значні пожертви робила кожного року Є. Терещенко. 1914 з початком 1-ї світової війни на вул. Рейтарську з вул. Столипінської (тепер вул. О. Гончара) проклали колію трамвайного тупика. Спеціально облад-нані санітарні вагони трамваю доставляли сюди поранених з санітарних поїздів залізничного вокзалу.
У травні—грудні 1918 в садибі містилося Міністерство народного здоров'я Української Держави, у грудні 1918 — лютому 1919 — Міністерство народного здоров'я й опікування УНР.
За Української Держави міністерство очолював Любинський Всеволод Юрійович (1840—1920) — фармаколог, член «Української народної громади», яка підготувала гетьманський переворот 29 квітня 1918 (члени громади збиралися на його квартирі — вул. Воло- димирська, 45). Дотримувався курсу українізації.
Міністерство складалося з кількох підрозділів. У цій садибі функціонували департамент загальних справ з фінансовим, господарським та юридичним відділами і медичний департамент з відділами лікарських закладів, санітарно-курортним, фармацевтичним, демобілізаційним. За іншими адресами розміщувалися санітарний департамент (директор О. Корчак-Чепурків- ський) з відділами санітарно-гігієнічним, епідемічним, санітарної просвіти, санітарно-технічним — на вул. Володимирській, 19-а; департамент опіки (директор Ю. Вітте) з відділами опіки інвалідів, опіки дітей, загальної опіки, статистичним — на вул. Лютеранській, 32; відділами медичної просвіти: редакційно-видавничим, судової медицини та експертизи, інформаційним бюро — на вул. Володимирській, 19. Директором департаменту загальних справ був Ґалаґан Микола Михайлович (1882—1945?) — публіцист, дипломат, громадсько-політичний діяч, член УЦР і Малої Ради, УСДРП. Один з членів Українського національного союзу, за дорученням ЦК УСДРП входив до ревкому, який підготував антигетьманське повстання. За Директорії — комісар Міністерства військових справ, голова надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині. На еміграції жив у Празі, 1945 вивезений радянською контррозвідкою в Київ, загинув у Лук'янів- ській в'язниці.
Медичний департамент очолював Матюшенко Борис Павлович (1883— 1944) — лікар, громадсько-політичний діяч, голова медично-санітарної управи при Генеральному секретаріаті УНР, член УСДРП. За Директорії УНР — міністр народного здоров'я й опікування. На еміграції жив у Празі.
У 1920-х рр., окрім Станції швидкої медичної допомоги, у садибі розміщувалися Київський губернський відділ охорони здоров'я, Центрміськ-сан- епід, Сан-Автотранс, прищеплювальний пункт, губвендиспансер, будинок самоосвіти, Київське губернське статистичне бюро з видавництвом, яке випускало «Статистичний бюлетень» (займало другий і третій поверхи). Відділом методології і видавництвом бюро завідував Орженцький Роман Михайлович (1863—1923) — економіст, статистик, акад. УАН (з 1919), голова кафедри статистики, комісії дослід-жень бюджетів при Соціально-економічному відділі (з 1 січня 1920), засновник і голова Товариства економістів (з 3 березня 1922), голова президії Соціально-економічного відділу ВУАН (1921—22), редактор його «Записок», керівник видання «Статистичного бюлетеня», засновник і керівник статистично-економічного, цивілістичного семінарів та семінару звичаєвого права України (з 15 липня 1921).
Тепер у садибі містяться районна клінічна лікарня № 16, Київська медична академія післядипломної освіти і кафедра терапії [1249].
Олена Лисенко, Лариса Федорова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  • Автор: Олена Лисенко, Лариса Федорова

Також на цій вулиці