Поховання Павла (Конюскевича) 1770

Січневого повстання

Навчався у Самбірській братській школі і Києво-Могилянській академії (1717—33). По закінченні прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі від архімандрита Романа (Копи), з грудня 1734 — ієродиякон. Працював у Києво-Могилянській академії, в серпні 1735 — листопаді 1738 — послушник, у лаврській друкарні — шафар (хранитель і продавець друкованих книжок). З кін. 1738 до 1740 — вчитель класу піїтики академії. У цей час створив курс поетики «Палац Аполлона, царя душ ...», віршовану поему «Образ страстей світу ...». 1 січня 1740 висвячений у сан ієромонаха митрополитом Рафаїлом (Заборовським). З весни — «подорожній шафар» (розпорядник з економічних справ) і скарбник архімандрита Києво-Печерської лаври Тимофія (Щербацького), у 1740—41 здійснив з ним подорож до Санкт-Петербурга і Москви. У 1741—44 — проповідник Московської слов'яно-греко-латинської академії. З 18 лютого 1744 — архімандрит новгородського Свято-Юр'євого монастиря, у 1753—57 за відсутності єпископа фактично керував єпархією. Підтримував постійно контакти з Києво-Печерською лаврою, архімандрити якої бували в нього у Новгороді. 5 травня 1758 хіротонізований у сан єпископа і висвячений на митрополита Тобольського і Сибірського. У Тобольську опікувався семінарією, місцевими духовними школами, дбав про підвищення освіти священиків, займався місіонерською діяльністю, боровся з розколом церкви, за його архієрейства було відкрито багато нових парафій, побудовано значну кількість храмів. Не поривав зв'язків з Києво-Печерською лаврою, допомагав їй, зокрема й матеріально. 1767 викликаний до Москви Святійшим Синодом, до якого надходили численні скарги на суворе ставлення митрополита до підлеглих розкольників. Крім того, влада була незадоволена його виступами проти втручання уряду у церковні справи і наміру секуляризувати церковні землі. Прибувши у Москву, подав у квітні 1768 прохання звільнити його з посади і відпустити на спочинок у Києво-Печерську лавру, яке задовольнила імператриця Катерина ІІ. З 31 серпня 1768 жив у Лаврі, приймав тут нужденних і прочан, здійснював відправи у храмах монастиря та церквах Києва. Заповів роздати нужденним усе своє майно. Був похований у склепі під приділом св. Стефана собору Успіння Пресвятої Богородиці. Тіло його залишалося нетлінним.
1909 почалася підготовка до канонізації владики, запланована до 300-річчя Київської академії (в 1915). 1912 його останки у дерев'яній труні без віка переклали у подаровану почесними громадянами м. Санкт-Петербург С. і К. Богомазовими гробницю — бронзову, позолочену, оздоблену карбованими рельєфами з життя митрополита (не збереглася). 1913 створено спеціальну комісію для підготовки матеріалів з канонізації. 1919 митрополит Антоній (Храповицький) склав службу святителю Павлу і новому сповіднику. Місце - вшанований святий. 1994 у Самборі закладено церкву в ім'я святителя Павла. З собору Успіння Пресвятої Богородиці
1999 мощі перенесено у Дальні печери. День пам'яті — 23 червня [1526].

  • Автор: Оксана Марченко

Також на цій вулиці