Житловий будинок (№ 2) 1898—1900

Просп. Перемоги, 37

У цьому будинку в різні роки мешкали професори КПІ та КСГІ. 1899 - 1911 — Вагнер Юлій Миколайович (1865 — ?) — вчений-зоолог, державний діяч, міністр праці уряду Української Держави (1918). В період проживання у цьому будинку — професор КПІ (з 1898), завідувач кафедри зоології, засновник зоологічного музею і лабораторії інституту. Одночасно — член ради і голова комісії пересувного педагогічного музею Київського товариства грамотності (1904—1908), викладач сільськогосподарських курсів (1901—1909), Вищих жіночих курсів А. Жекуліної (1906—07) та ін. 1911 подав у відставку на знак протесту проти урядової політики щодо вищої школи. Автор підручників, наукових і популярних праць з проблем природознавства, зоології. 1898—1900 мешкав на вул. Володимирській, 41; з 1911 — на сучасних вулицях Вєтрова, 1; Златоустівській, 19; Полтавській, 1; Польовій, 103 (будинки не збереглися); Б. Хмельницького, 12.
В 1901—1930-х рр. у квартирі № 19 — Вотчал Євген Пилипович (1864— 1937) — ботанік-фізіолог, акад. ВУАН (з 1921). У 1898—1922 — завідувач кафедри ботаніки КПІ, 1922—1932 — КСГІ. Одночасно викладав у Київському університеті (1908—1920), Київському медичному інституті (1920—30; у 1924—1930— завідувач кафедри біології). У 1920 один із організаторів Наукового інституту селекції (тепер Інститут цукрових буряків УААН). Основоположник наукового напряму — фізіології сільськогосподарських рослин, створив українську школу ботаніків-фізіологів. В кін. 19 — на поч. 20 ст. мешкав у пров. Обсерваторному, 7 (будинок не зберігся).
В 1920—30-х рр. у квартирі № 15 — Годлін Михайло Михайлович (1886— 1973) — ґрунтознавець, лауреат премії ім. В. Докучаєва АН СРСР (1951). Викладав у КПІ з 1920. З 1923 — в КСГІ, завідувач кафедри ґрунтознавства, один з організаторів факультету агрохімії та ґрунтознавства (з 1930). Розробив класифікацію ґрунтів України за механічним складом, запропонував ряд оригінальних методів їх вивчення. З 1940-х рр. мешкав на сучасній вул. П.Мирного, 8, квартира № 14. 1908—1915 — Дубелір Григорій Дмитрович (1874—1942) — інженер, вчений у галузі шляхового та містобудівництва, теорії електротранспорту. Викладав у КПІ з 1904, завідував кафедрою будівельного мистецтва відділу шляхів місцевого значення. Секретар інженерного відділення (1906—1907) й Ради інституту (з 1911), завідувач електричної станції й системи опалювання вузу (з 1907). Як представник КПІ брав участь у роботі багатьох наукових з'їздів: 4-го електротехнічного (1906, Київ), російських архітекторів (1910, Санкт-Петербург), всеросійського з благоустрою міст (1910, Одеса) та ін. Впроваджував у забудову Києва поширені на той час ідеї міст-садів, співавтор проекту курорту-саду «Камперія-Сарич» поблизу Ласпі в Криму (1917). Автор навчальних підручників, монографій з актуальних проблем розвитку міст і міського транспорту. З січня 1916 — професор Інституту інженерів шляхів сполучення у Санкт-Петербурзі. 1907—1908 мешкав на вул. Великій Житомирській, 29 (будинок не зберігся).
В 1900—1910 у квартирі № 22 — Іжевський Василь Петрович (1863— 1926) — вчений у галузі металургії. Викладав у КПІ з 1899, організатор металургійної спеціальності та кафедри металургії, яку очолював з 1902; секретар Ради інституту (1907—1908). Одночасно — скарбник (з 1904), товариш голови (з 1911) Київського товариства сприяння початковій освіті. Досліджував проблеми доменного виробництва, термообробки, металографії та електрометалургії, розробив методику розрахунку матеріального і теплового балансу доменної печі, автор оригінальних конструкцій електричних печей (1901—1907).
В 1910—1930-х рр. у квартирі № 28 — Ізбеков Володимир Олексійович (1881—1963) — хімік, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). Працював у КПІ в 1909—1941, 1944—1962, з 1928 — завідувач кафедри неорганічної хімії. Одночасно з 1931 — співробітник, завідувач сектора, лабораторії Інституту хімії ВУАН (з 1945 — Інститут загальної та неорганічної хімії АН УРСР), з 1933 — завідувач кафедри Київського університету. Одним з перших вітчизняних хіміків почав вивчати системи, що складаються з розплавлених солей. Засновник київської наукової школи фізичної хімії та електрохімії розплавлених солей. З серед. 1940-х рр. мешкав у житловому будинку КПІ № 5, квартира № 49.
В 1912—30-х рр. у квартирі № 18 — Колкунов Володимир Володимирович (1866—1939) — ботанік і біолог, голова Київського агрономічного товариства (з 1912). Викладав у КПІ з 1904, завідувач кафедри загального землеробства (1912—1920), голова президії агрономічного факультету (з 1921). З 1922 — завідувач кафедри КСГІ, один із засновників і перший директор Наукового інституту селекції (тепер Інститут цукрових буряків УААН). Наукові праці присвячено проблемам селекції, підвищення посухостійкості сільськогосподарських рослин, врожайності цукрових буряків. 1904—1905 мешкав на вул. Володимирській, 84; 1905—1910 на сучасній вул. Чапаєва, 8.
В 1920 — на поч. 1930-х рр. у квартирі № 29 — Кравчук Михайло Пилипович (1892—1942) — математик, акад. ВУАН (з 1929), член НТШ (з 1925). В КПІ — з 1921, завідувач кафедри вищої математики (1930—1938). Одночасно викладав у КСГІ (з 1923), очолював Комісію математичної статистики ВУАН (1923— 1933), відділ Інституту математики ВУАН (1934—1938). Досліджував проблеми алгебри, математичного аналізу, теорії функцій, диференціальних та інтегральних рівнянь, математичної статистики, теорії ймовірності та ін. 1938 репресований, реабілітований 1956 посмертно. З поч. 1930-х рр. до 1938 мешкав на вул. Лютеранській, 21/12, квартира № 23.
В 1920—30-х рр. у квартирі № 16 — Лисін Борис Савелійович (1883— 1970) — хімік-технолог, акад. АН УРСР (з 1939), лауреат Державної премії СРСР (1950). В КПІ з 1909, декан хімічного факультету (1922—1928), завідувач кафедри технології силікатів (1921—1956). Одночасно — завідувач лабораторії з випробувань будівельних матеріалів УАН (1918—1925), директор НДІ силікатів (1927—1930), Інституту мінеральної сировини АН УРСР (1940— 1941) та Інституту будівельних матеріалів Академії архітектури УРСР (1945—1950). Основні наукові праці присвячені дослідженню технології силікатів і будівельних матеріалів. Здійснив наукову систематизацію родовищ українських глин, що мало велике практичне значення для розвитку коалінової та порцеляно-фаянсової промисловості України. З серед. 1940-х рр. мешкав у житловому будинку КПІ № 4, квартира № 42.
1944—55 у квартирі № 16 — Толубинський Всеволод Іванович (1904—1988) — теплофізик і теплоенергетик, акад. АН УРСР (з 1964), заслужений діяч науки УРСР (з 1974). Працював у КПІ 1929—1941, 1944—1965. Під час проживання у цьому будинку — завідувач кафедри котельних установок (1938—41, 1944—64). Одночасно у 1944—60 — завідувач лабораторії промислової теплотехніки та з 1949 — відділу енерготехнологічного використання палив Інституту теплоенергетики (з 1964 — Інститут технічної теплофізики) АН УРСР, директор закладу у 1953—1954, 1963—1972. Досліджував проблеми комплексного використання низькосортних палив, їх спалення в енергетичних і промислових установках, теплообміну і циркуляції в парових котлах та випарниках. У повоєнні роки зробив значний внесок у відновлення теплоенергетичних об'єктів народного господарства, особисто керував переведенням Ужгородської ТЕЦ на використання місцевого бурого вугілля, в результаті чого було вирішено енергетичну проблему Закарпатської України. 1955—1970 мешкав на вул. Микільсько-Ботанічній 14/7, квартира № 16; 1970—1988 — на вул. Володимирській, 51/53, квартира № 31.
З серед. 1910-х рр. у квартирі № 26 — Устьянцев Василь Павлович (1875— 1935) — вчений у галузі тваринництва, один із засновників ветеринарного факультету КПІ (1920) і створеного на його основі Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту. З 1922 — завідувач кафедри скотарства, декан зоотехнічного факультету КСГІ. Досліджував проблеми зоотехнії, годівлі сільськогосподарських тварин, масового силосування кормів.
З поч. 1900-х рр. до 1915 — Чирвинський Микола Петрович (1849—1919) — один із засновників вітчизняної зоотехнічної науки. З 1898 — секретар Ради інституту, завідувач кафедри загальної зоотехніки, одночасно виконуючий обов'язки, у 1900 — декан сільськогосподарського відділення, 1905—1906 — директор. З 1911 — перший заслужений професор КПІ, де працював до кінця життя. Заснував в інституті зоотехнічну лабораторію і скотний двір, також зразкову дослідну вівчарню на хут. Затишшя Козелецького пов. Чернігівської губ. Наукові праці присвячені проблемам свинарства, вівчарства, годівлі, росту й розвитку сільськогосподарських тварин. У київський період діяльності велику увагу приділяв проблемі залежності росту і продуктивності тварин, особливо у молодому віці, від якості харчування, утримання, клімату та інших факторів. Автор підручника «Загальне тваринництво» [1140]. 

  • Автор: Марія Кадомська, Наталія Кондель-Пермінова, Елла Піскова.

Також на цій вулиці