Останнім власником садиби № 42 на Хрещатику був відомий австрійський комерсант, кінопідприємець А. Шанцер, власник кількох кінотеатрів у центрі міста. Забудова садиби складалася з цегляного триповерхового нежитлового будинку, в якому містилися, зокрема, німецький клуб, концертна зала, склади, клуб товариства кадрових офіцерів; цегляного флігеля на подвір'ї та одноповерхового флігеля, в якому розміщувалися друкарня «Криниця», склад кінофільмів тощо. Наріжна ділянка № 44/2 з серед. 19 ст. (1850–60-і рр.) належала А. Шедель, дружині іноземного підданого. Основна частина цієї щільно забудованої Г-подібної в плані садиби простягалася вздовж вул. Фундуклеївської до сучасного будинку № 6.

1882–83 на вул. Фундуклеївській планувалося звести чотириповерховий цегляний буди-нок, проект якого виконав арх. В. Сичугов. За проектом – це Г-подібна в плані споруда, декорована у спрощених неоренесансних формах. Наріжну садибу А. Шедель продала київському купцю та благодійнику Я. Бернеру. Перший поверх будинку займали у 1910-х рр. винятково магазини. В частині приміщень містився готель «Невський», у частині – приватний історичний та науково-анатомічний музей, перукарня тощо. Розміщений в зоні найвищої в місті торговельно-комерційної активності прибутковий будинок А. Шедель являв собою типовий для капіталістичного міста різновид поліфункціональної прибуткової споруди. Після націоналізації приватного майна у 1920-х рр. у будинку № 44/2 розміщувалися численні установи та організації, магазини, частина приміщень була житловою. Окремі приміщення третього та четвертого поверхів займала трудова школа № 52. Будівлю знесено у кін. 1920-х рр. Певний час місце лишалося незабудованим.
1931 за проектом Київської філії Головпроекту на наріжній ділянці розгорнулося будівництво т. зв. «Будинку установ № 2». Його проект виконали 1930 архітектори Київголовпроекту у характерних конструктивістських формах. Виразна лаконічна об'ємно-просторова композиція споруди являла собою два зблоковані під прямим кутом контрастні різновисокі об'єми – семиповерховий на вул. Леніна (тепер Б. Хмельницького) із заокругленою баштоподібною наріжною частиною, яка була «врізана» у прямокутний зальний засклений об'єм на вул. Воровського (тепер Хрещатик). 1933 планувалося перепрофілювати будинок установ на житловий. При цьому було вирішено поділити будівлю на два окремі корпуси на вулицях Леніна і Воровського. Першою чергою будівництва визначили житловий будинок на вул. Воровського, який мали ввести в експлуатацію 1934. Але ця програма не була реалізована.
Після перенесення 1934 столиці України з Харкова до Києва і зміни статусу міста виникла потреба у додаткових службових приміщеннях для установ і організацій республіканського рівня. Тому роботи зі зведення Будинку установ було відновлено, але функцію споруди змінено – в ній планували розмістити державні видавництва України. Відповідно будівля одержала назву «Будинок книги». Проект був майже повністю реалізований споруда була доведена до даху. Проте, керівництво республіки визнало за доцільне втретє перепрофілювати будівлю, пристосувавши її для великого універсального торговельного закладу. Водночас було піддано критиці архітектурні форми «Будинку книги». Зазначалося, що будинок, «врізуючись рогом у тротуар, заважає рухові і створює скупченість на місці перетину двох основних магістралей міста». Вже майже доведену до завершення будівлю вирішили реконструювати. 16 грудня 1934 на нараді у голови Київміськради було розглянуто питання реконструкції будинку під універмаг за проектом, розробленим архітекторами Другої державної проектної майстерні Московської ради депутатів трудящих Л. Мецояном та Д. Фрідманом під керівництвом акад. архітектури О. Щусєва. До проекту було висловлено ряд критичних зауважень. Другий ескізний проект переоформлення «Будинку книги» виконали київські архітектори Й. Каракіс, Л. Киселевич і М. Холостенко. Цей проект передбачав створення лише одного головного фасаду у бік вул. Воровського, який на рівні першого-другого поверхів членувався пілонами, завершеними алегоричними скульптурами. Проект також був відхилений як такий, що не відповідав поставленим завданням. Постановою РНК УСРР від січня 1935 земельну ділянку на розі вулиць передано для спорудження універмагу Вукоопспілки. Будівництво мало розпочатися не пізніше 1 січня 1936. Водночас постановою Київської міської ради від 19 березня 1935 був затверджений до виконання перероблений проект універмагу Д. Фрідмана та Л. Мецояна.
Колізії навколо проектного рішення будинку, які призвели до безпрецедентного знесення майже закінченої семиповерхової споруди, були обумовлені значною мірою змінами у стильовому розвитку радянської архітектури та її ідейно-смисловому наповненні. Первісне конструктивістське рішення визнано недосконалим, тоді як наступні проекти, виконані на ордерній основі у формах т. зв. сталінського ампіру, більше відповідали новій образності архітектури передвоєнної доби. Архітектори Д. Фрідман та Л. Мецоян створили кілька варіантів проекту універмагу. Перший з них мав зрізану на даху частину та фасади, оформлені великим ордером на всю висоту будівлі. Він являв парадне розв'язання важливого містобудівного вузла завдяки чіткості симетрично-осьової компо-зиції, монументально трактованим великомасштабним ордерним формам, членуванню головного входу скульптурною композицією. Другий варіант проекту зберіг ту саму планово-просторову схему, але в ньому замість колон використано пілястри, що створює в цілому більш стриманий ефект. Зруйнувавши новий будинок, міська влада залишила поряд будинок друкарні на Хрещатику, 42. В результаті цього довелось переробляти проект майстерні академіка О. Щусєва і «стиснути будівлю». Під універмаг відвели обме-жену територію – лише частину наріжної ділянки, в результаті чого споруда була позбавлена підсобних приміщень.
Новий універсальний торговельний заклад на Хрещатику на той час був уже третім великим універмагом на центральній вулиці (після Бессарабського критого ринку та універсального магазину в будинку № 31). Проектом визначалися такі техніко-економічні показники нового універмагу: пл. торговельних приміщень – 5570 кв. м, складів – 3200 кв. м, об'єм – 63,8 тис. куб. м, персонал – 500 працівників, щомісячний товарообіг – 8 млн. крб., кількість покупців щоденно – бл. 15 тис.
Введення споруди в експлуатацію планувалося на 1 січня 1936. На цей час об'єкт будівництва знову змінив своє відомче підпорядкування, ставши підрозділом Наркомату торгівлі СРСР. Остаточне відкриття універмагу було приурочено до жовтневих свят 1938. Новозведений будинок зайняв домінантне положення у комплексі забудови передвоєнного Хрещатика як з огляду самого місця розташування на розі двох центральних київських магістралей, так і завдяки монументально вирішеній баштоподібній наріжній частині. Семиповерховий будинок мав первісно симетричну планувально-просторову композицію, складаючись з двох, поставлених під прямим кутом корпусів. Зрізана наріжна частина з головним входом створює додатковий простір для руху на перетині вулиць. Виділена композиційно наріжна частина, підвищена над обома корпусами, має форму прямокутної призми, членованої у вертикальному напрямку пілонами та вікнами. Вона завершена двома кубоподібними об'ємами, поставленими біч-ними площинами під кутом до вулиці. Кути центральної башти первісно мали ліхтарі вертикальної форми, що надавали ефектне акцентування загальному силуету споруди (демонтовані під час реконструкції будинку 1958–60).
Під час Великої Вітчизняної війни 1941 Центральний універмаг горів. Планом повоєнної реконструкції Хрещатика було передбачено його відновлення і включення до нового ансамблю вулиці як важливого формотворчого елемента.
60 споруду добудовано з боку вул. Хрещатик за проектом архітекторів І. Гомоляки та В. Жоги. У такий спосіб були істотно розширені торговельні площі. В результаті реконст-рукції було змінено оформлення двох верхніх поверхів головних та дворового фасадів. Масштабні ремонтні роботи проведено у 1980-х рр. 1979 затверджено проект капітального ремонту ЦУМу (керівник проекту – арх. І. Гомоляка). Проект передбачав зберегти основне архітектурне вирішення інтер'єрів магазину з додатковими оздоблювальними роботами (облицювання колон ескалаторів і сходів білими мармуровими плитами, гранітом – сходових маршів, заміна мозаїчних підлог тощо). Перепланування торговельних зал мало здійснюватися з урахуванням «прогресивної форми торгівлі» з поділом поверхів за окремими видами товарів (для жінок, чоловіків, дітей тощо). З боку подвір'я було зроблено двоповерхову прибудову. Торговельна площа універмагу збільшилася до 9 тис. кв. м. 1960-го тут встановили ескалатори, що було новинкою для Києва. На фасаді прочищено гранітні плити, пофарбовано всі тиньковані частини фасаду в червоний колір відповідно до кольору омелянівського граніту, яким були облицьовані фасади.

План 1-го поверху
Конструктивна схема будинку складається з семиярусної двопрогінної залізобетонної рами (6,0 і 12,0 м), що має цегляне заповнення, облицювання – з червоного полірованого граніту. Вирішений у конструктивістських формах з характерним для них лаконізмом та виявленням конструктивної схеми на фасадах. Бічні корпуси мають членування на цокольну (перший поверх), основну (другий – п'ятий поверхи) та вінцеву (шостий-сьомий поверхи) частини. Фасади розчленовано пілонами (стояки рам), які стоять на невисокому цоколі і сягають шостого поверху, де завершуються розвиненим профільова-ним карнизом. Масив у два поверхи над карнизом з невеликим квадратним віконцем являє собою антаблемент, яким декоровано підйом односхилого даху. Прогони між пілонами заповнено вишуканими гранчастими вікнами-еркерами, які вдало пов'язані з гранчастою, оригінального профілю формою пілонів.
Головний вхід у наріжній частині складався з чотирьох прямокутних прорізів з вікнами над ними. Первісні заповнення були двостулкові, простої форми, із заскленням центрального поля кожної із стулок. Первісно вхід фланкували два ліхтарі вишуканої фор-ми у вигляді колони на масивному п'єдесталі, увінчаної квадратною в перетині ступінчастою капітеллю з кулеподібним плафоном на ній. Планова структура універмагу відзначалася раціоналізмом побудови, відображаючи використану конструктивну схему. Торговельні зали поділено пілонами на нерівні прогони. Окрім головних та бічних сходів, у будинку первісно існували чотири підйомники для відвідувачів. Тут були передбачені додаткові послуги для покупців.
За своїми стильовими характеристиками будинок універмагу виділяється у забудові Хрещатика 1940–50-х рр., контрастуючи з формами т. зв. сталінського ампіру, що домінують тут. В архітектурному середовищі Києва він є рідкісним зразком громадської споруди у стилі конструктивізм [1917].

• Бернер Я.
,
• Гомоляка І.
,
• Жоги В.
,
• Мецояна Л.
,
• Фрідмана Д.
,
• Шанцер А.
,
• Шедель А.
,
• Щусєв О.