Садиба 19 ст., в якій прожива­ли відомі діячі науки і культури, гро­мадсько-політичного життя, містилася явочна квартира Радянського під­пільного райкому ЛКСМУ

Саксаганського, 44

 В кін. 1890-х рр., у період будівельного підйому, дочка поперед­нього власника О. Стишинська, яка володіла майном з 1896, оновила забу­дову, спорудивши два прибуткові бу­динки (№ 44 і 44-б), виконані за майже ідентичними проектами арх. А. Ф. Краусса. Після зведення їх на ділянці утво­рилися два послідовно розташовані по­двір'я, найвіддаленіше з яких займали господарські малоповерхові споруди, що збереглись у значно перебудовано­му вигляді й не мають архітектурної цінності (№ 44-в, 44-г). Після закін­чення будівництва О. Стишинська не змогла розрахуватися з кредиторами і в 1900 майно описали за борги. 1901 на публічних торгах домоволодіння при­дбав купець 2-ї гільдії М. Фальберг, який залишався його власником до 1910-х  рр. Житловий будинок, 1850—51 (№ 44-е). На червоній лінії забудови вулиці. Первісно дерев'яний з мезоніном, на цегляному підмурку. 1894 обкладений цеглою. У 1990-х рр. реконструйований. Двоповерховий, перший поверх тинькований, другий пофарбований, симетричний за композицією, у плані П-подібний. Перекриття пласкі, дах напіввальмовий, з бляшаним покриттям.  Оздоблений у стилі пізнього класициз­му. Чоловий фасад з непарною кіль­кістю прорізів має центральний вхід і двовіконні бічні прясла, виділені лопат­ками. Прямокутні вікна другого повер­ху прикрашено напівлиштвами, підві­конними дошками й міжвіконними фільонками фігурного абрису. Фасад розкреслено міжповерховим гуртом, завершено нешироким карнизом з зуб­частим декором. Первісне опоряджен­ня інтер'єрів не збереглося.

Будинок — рідкісний зразок забудови вулиці серед. 19 ст.

Житловий будинок, 1898 (№ 44). На червоній лінії забудови вулиці, пра­воруч від № 44-е. Чотириповерховий з цокольним напів­поверхом, цегляний, пофарбований, односекційний, у плані Т-подібний, з дворовим розвиненим ризалітом чор­них сходів. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Кожний поверх призначався для двох великих квартир з двобічним коридор­ним плануванням. Оздоблений у стилі історизм з викори­станням ренесансно-барокових дета­лей. Композиція головного фасаду си­метрично-осьова, підкреслена трьома розкріповками, з яких бічні завершено трикутними фронтонами, центральна, зі входом у парадну сходову клітку — лучковим фронтоном. Вертикальність членування доповнюють лопатки пер­шого-другого поверхів і модифіковані пілястри третього-четвертого повер­хів. Вікна прямокутні, крім верхнього аркового прорізу в центрі фасаду. Цег­ляний декор доповнюють ліплені дета­лі — замкові камені, фільонки тощо. Насиченість декору зростає догори. Вікна другого поверху оформлено пла­скими лиштвами й клинчастими зам­ковими каменями, вікна третього по­верху — надвіконними фільонками з рослинним орнаментом, окремі вікна четвертого поверху — трикутними сан­дриками. Вікна розкріповок на рівні третього поверху акцентовано замко­вими каменями у вигляді чоловічих маскаронів. У лівій частині будинку влаштовано проїзд на подвір'я, над яким в антресолях розміщено помеш­кання (колишня двірницька). Дворовий фасад має спрощений декор, змодельований у цеглі. У вестибулі та в парадній сходовій клітці збереглося первісне покриття підлоги візерунчастою керамічною плиткою та огородження двомаршових сходів з волютоподібними арабес­ками. Будинок — типовий зразок забудови міста кін. 19 ст.

Флігель, 1899 (№ 44-б). У другому ряді забудови, паралельно будинку № 44, з яким має тотожне архітектурне вирішення. Чотириповерховий з напівповерхом, цегляний, пофарбований, односекцій­ний, у плані прямокутний. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Має по чотири квартири на кожному поверсі, двоє сходів (парадні і чорні). Оздоблений у стилі історизм. Компо­зиція головного фасаду симетрично-осьова, підкреслена центральною, сла­бо виявленою розкріповкою, заверше­ною лучковим фронтоном. Прямокутні віконні прорізи акцентовано замкови­ми каменями. Вікна третього поверху прикрашено надвіконними фільонками з рослинним ліпленим орнаментом, вікна четвертого поверху завершують­ся прямими й трикутними сандриками. На першому-другому поверхах міжвіконня декоровано лопатками (на пер­шому поверсі оброблено дощаним рус­том), на третьому-четвертому повер­хах — високими модифікованими піля­страми. В лівій частині будинку влаш­товано проїзд на господарське подвір'я, над яким в антресолях — невелике приміщення на два вікна. У парадних вхідних приміщеннях збереглися ке­рамічна плитка на підлозі та огород­ження двомаршових сходів.Будинок — характерний зразок забу­дови Києва кін. 19 ст. Садиба являє інтерес з погляду цілісно­го містобудівного утворення, історія формування якого простежується з серед. 19 ст. В садибі проживали відомі діячі науки та культури, громадсько-політичного життя.

1944 - 48 у квартирі № 25 будинку (№ 44-б) — Горбачов Омелян Григо­рович (1892—1965) — діяч більшовиць­кої партії, член Київського комітету РСДРП(б) в 1917, Міського районного комітету партії в 1917—18. У період проживання в цьому будинку — голо­ва Республіканського профспілкового комітету автотранспортників, депутат Верховної Ради УРСР. Пізніше жив на сучасному просп. Перемоги, 22. Ім'ям О. Горбачова названо вулицю в Києві.

1901 - 03 у квартирі № 24 будинку № 44 — Грушевський Олександр Сер­гійович (1877-1943) — історик, літера­турознавець, етнограф, діяч україн­ського національного руху. Рідний брат М. Грушевського. Під час проживання у цьому будинку готувався до скла­дання іспитів на ступінь магістра російської історії в Київському універ­ситеті, працював над монографією «Нариси історії Турівського князів­ства». Пізніше мешкав на вул. Паньківській, 9.

1944—52 у квартирі № 42 будинку (№ 44-б) — Гуреїв Олекса (Олексій Іва­нович, 1913—99) — письменник. У цей час написав романи «Наша молодість» (1949), «Життя іде» (1954). Пізніше мешкав на сучасній вул. Жилянській, 62/64.

1944—54 у квартирі № 44 будинку (№ 44-б) — Олійник Степан Іванович (1908—82) — поет-сатирик. В період проживання у цьому будинку вийшли збірки «Мої земляки» (1947), «Наші знайомі» (1948; Державна премія СРСР, 1950), «З щирим серцем, а про декого з перцем» (1953), «Який Сава — така й слава» (1954). В 1952 написав лібрето до опери О. Сандлера «В сте­пах України» за однойменною п'єсою О. Корнійчука. Пізніше жив на вул. Червоноармійській, 6.

З осені 1931 до літа 1932 в будинку (№ 44-б) — Островський Микола Олек­сійович (1904—36) — письменник. У цей час закінчував першу частину роману «Як гартувалася сталь». Пізніше жив у Москві. Ім'ям М. Островського названо вулицю в Києві.

1896-09 в квартирі № 8 будинку (№ 44) — Шульгин Яків Миколайович (літ. псевд. — Л. Ч., Я. Ш., Любчин чо­ловік; 1851—1911) — історик, педагог, громадсько-культурний діяч. Випуск­ник Київського університету (1874, учень В. Антоновича і М. Драгоманова), де прилучився до діяльності Старої Громади. 1874 заарештований, висла­ний на чотири роки у Красноярськ, пізніше працював контролером Єлисаветградського відділення банку. У кін.

1899-го повернувся у Київ. З жовтня 1900 — викладач історії і російської мови у приватній чоловічій гімназії Г. Валькера, секретар педагогічної ради в ній. У червні 1903 переведений учите­лем російської мови у Першу гімназію, де працював до кінця життя. Був дійсним членом Наукового товари­ства ім. Т. Шевченка у Львові, один із засновників і секретар Українського наукового товариства в Києві, член Історичного товариства Нестора-літописця. Співробітничав з журналами «Киевская старина», «Записки НТШ», «Літературно-науковий вістник». До­сліджував історію Лівобережної Украї­ни 2-ї пол. 17—18 ст., зокрема, най­більше гайдамацьке повстання на Пра­вобережній Україні — Коліївщину. Пізніше мешкав на вул. Монастир­ській, 9 (тепер вул. М. Пимоненка; будинок не зберігся).

Тут зростали сини Я. Шульгина, імена яких залишилися в українській історії. Шульгин Володимир Якович (1894—1918 громадський діяч. Під час на­вчання у Київському університеті ство­рив Українську студентську громаду. 1917 член УЦР, завідувач її інформаційного бюро. В січні 1918 доброволь­цем вступив до 1-ї сотні Студентського куреня, загинув у бою з російськими більшовицькими військами під Крута­ми. Під час проживання у цьому будин­ку навчався в Першій гімназії.

Шульгин Олександр Якович (1889—1960) — історик, публіцист, громад­ський, політичний діяч, за Української Центральної Ради — член УЦР і Малої Ради, ЦК УПСФ, генеральний секре­тар міжнаціональних справ (липень 1917 — січень 1918), за Української Держави — член Міністерства закор­донних справ, посол у Болгарії, на еміграції довгий час — міністр закордонних справ, професор УВУ і Українського високого педагогічного інституту в Празі, в 1929—39 голова Головної Української еміграційної ра­ди, 1939—40 голова уряду УНР в екзилі, 1944-60 засновник і голова Україн­ського академічного товариства в Па­рижі. Під час проживання в цьому будинку навчався в Першій гімназії. 1906 подав директорові вимогу про вивчення в ній української мови. Після закінчення гімназії зі срібною медаллю 1908 всту­пив до Санкт-Петербурзького універ­ситету, де спочатку навчався на природничому, з 1910 — на історико-філологічному факультеті, брав активну участь у діяльності Української гро­мади, співробітничав з журналом «Украинская жизнь».

1900 - у квартирі № 25 мешкав письмен­ник С. Бердяєв.

1941           - 43 під час нацистської окупації Києва квартира № 12 будинку № 44 була явочною для Радянського під­пільного райкому ЛКСМУ (хазяйка В.           Терещенко), який очолював Г. Синицин — студент Гідромеліоративного інституту (містився на вул. Рейтар­ській, 37). До складу райкому входили Пасько, О. Подласов, В. Снітко, Терещенко. Райком мав зв'язок з Київським підпільним міськкомом КП(б)У. Підпільники записували і роз­повсюджували передачі Радінформбюро, брали участь у врятуванні молоді від вивезення до Німеччини, створили молодіжні підпільні групи в міському управлінні водогінної мережі (5 осіб), на поліграфічній фабриці (7 осіб) і теп­лоелектроцентралі (11 осіб), у гідро­меліоративному та медичному інститу­тах. У травні 1942 за доносом зрадників Г. Синицина і В. Снітка заарештували. Підпільний райком очолив О. Под­ласов. Внаслідок перепланування бу­динку меморіальна квартира не збе­реглася.

1975 на фасаді будинку № 44, праворуч від проїзду на подвір'я, в пам'ять про розміщення явочної квартири Радян­ського підпільного райкому ЛКСМУ встановлено меморіальну дошку з чор­ного граніту з анотаційним написом. Тепер у будинку № 44-б ветеринарний госпіталь, у будинку № 44-е аптека [1362].

 

 

  • Автор: Микола Кіпоренко, Ніна Коваленко, Володимир Кучер, Олена Мокроусова, Світлана Панькова, Олена Шишкіна

Також на цій вулиці