Садиба 1900-х рр., 1912, 1930-х рр., в якій проживали Істоміни М. П., О. П. і Ф. П., Ковалевський В. І.

Січневого повстання, 16

1900-х рр. Ділянка з 1880-х рр. належа­ла родині Рибинських. Купець З. Рибинський одержав її у власність за роз­дільним актом 1884. Майно успадкува­ла за заповітом 1899 його родина — дружина Є. Рибинська і діти. Перимет­ральна забудова садибної ділянки оста­точно сформувалась у 1910-х рр. Крім житлових приміщень, тут розташовува­лися різноманітні торговельні заклади та установи. В цоколі будинку на вул.

А.        Іванова, 29 — бакалійна крамниця, кухня, господарські приміщення, вели­ка казарма для робітників з ремонту трамваїв; на другому поверсі шість кімнат займало поштово-телеграфне відомство; у півтораповерховому флі­гелі на подвір’ї (не зберігся) на першо­му поверсі була казарма, на другому — мебльовані кімнати.

Житловий будинок, 1903 (№ 16). На червоній лінії забудови вулиці. Зве­дений за проектом інж.-підполковника О.    Желтухіна як прибутковий, одно- секційний з двома великими квартира­ми на кожному з верхніх поверхів і обслуговуючими приміщеннями на першому поверсі. Первісно триповер­ховий; надбудований у 1939-40 під житло для робітників київської друкарні «Оборонгиз». Не збереглося пер­вісне завершення чолового фасаду — тридільний фронтон, прямокутний ат­тик та засклений світловий ліхтар у вигляді піраміди.

Чотириповерховий з підвалами, цегля­ний, пофарбований, у плані Г-подібний. Перекриття пласкі. Дах двосхилий під бляхою.

Чоловий фасад виконаний в цегляному стилі з елементами ренесансу. Цент­ральну та бічні осі симетричного за композицією фасаду виявлено різноширокими розкріповками (п’ять вікон­них осей — у центрі, дві — на флангах) з канелюрованими пілястрами на рівні другого-третього поверхів. Прорізи прямокутні, крім здвоєних аркових ві­кон третього поверху у бічних розкріповках. Вхід — у центрі, в площинах між розкріповками — два ряди бал­конів. Одним з основних елементів де­корування є зубчасті й аркатурні пояси у карнизних, міжповерхових та підві­конних гуртах. Вінцевий карниз допов­нено прямокутними фільонками без декору й невисокими прямокутними аттиками над розкріповками. Площину стіни пофарбовано у жовтуватий колір, архітектурні деталі — білого кольору. Дворовий фасад без оздоблення. Споруда — характерний зразок київського прибуткового будинку межі 19-20 ст.

Житловий будинок, 1912 (№ 18/29). На розі з вул. А. Іванова, на червоних лініях забудови. Відіграє роль архітек­турного акценту в оновленій забудові пл. Слави. Зведений як прибутковий на місці зруйнованого 1905 будинку за проектом інж. В. Пещанського. 1999 надбудовано мансардний поверх з на­ріжною декоративною банею (арх. В. Приймак).

Чотириповерховий з підвалом, цегля­ний, тинькований, пофарбований (світ­ло-сірі стіни, білі декоративні деталі), у плані Г-подібний. Перекриття пласкі. Високий мансардний дах і наріжна гранчаста баня з глухим ліхтариком виділяються чорно-сірим покриттям із сучасного матеріалу. Входи у дві жит­лові секції — на східному і південному фасадах, з лівого боку південного фа­саду — проїзд на подвір’я, на розі ву­лиць — вхід у торгівельне приміщення.

Вирішений у стилі північного модерну. Apхiтeктуpу двох чолових асиметрич­них за композицією фасадів вирізняє лаконізм оформлення, використання стилізованих готичних елементів. Пла­стику фасадів формують увінчані ус­тупчастими щипцями розкріповки схо­дових кліток і пласкі прямокутні ерке­ри (на рівні другого-третього по­верхів), а також майстерне групування різноманітних за формою і пропор­ціями віконних прорізів. Отвори входів та в’їзної брами виділено стрілчастими перемичками, великі вітринні вікна торговельних приміщень першого по­верху — лучковими. Прорізи пря­мокутні, у сходових клітках над входа­ми зсунуті по вертикалі. Мотивом, що об’єднує асиметричні за тектонікою фасади, слугує ритмічний ряд із вузь­ких строєних вікон четвертого повер­ху, підкреслений знизу пояском з цег­ляних квадрів. У загальній композиції домінує наріжна частина, увінчана дво­ма трикутними щипцями зі стрілчасти­ми слуховими вікнами. Прямокутне наріжжя четвертого поверху нависає над заокругленим, оперезаним балконами, наріжжям нижніх поверхів. До­датковим акцентом на південному фа­саді є композиція з трьох різновисоких вікон другого поверху, вписаних у де­коративну стрілчасту арку. На гладень­ких поверхнях фасадів, пофарбованих у ясно-сірий колір, добре виділяються вдало розміщені білі декоративні де­талі: цегляне рустування площинних трикутних порталів входів у секції; по­ясок із квадрів між третім та четвертим поверхами; геометричні орнаменти у порталах, вінцевих наріжних щипцях над строєними різновисокими вікнами другого поверху, що нагадують рунічні письмена. Дворовий фасад спрощений, без декору.

Особливості архітектурного вирішення будинку долучають його до оригіналь­них витворів київського домобудуван­ня поч. 20 ст.

Житловий будинок, 1900-01 (№ 18/29). На розі з пров. Січневим, на червоній лінії забудови. Зведений за проектом арх. М. Казанського як при­бутковий, односекційний з двома квар­тирами на кожному поверсі. Первісно триповерховий, в 1939-40 надбудова­но четвертий поверх. У надбудові про­довжено членування та пропорційність основного об’єму.

Чотириповерховий з напівпідвалами, цегляний, пофарбований (вохристе тло стіни і білі архітектурні деталі), у плані Г-подібний. Перекриття пласкі, дах вальмовий під шифером. Планування односекційне з центральним входом з боку вул. A. Канова. Входи у напівпідвали — з пров. Січневого і внут­рішнього двору.

Вирішений у спрощених формах неоренесансу. Симетричну композицію двох чолових фасадів утворено роз­кріповками зі стилізованими пілястра­ми на рівні другого-третього повер­хів — трьома з боку вулиці, двома фланговими — з боку провулка. Вісь головного входу в центральній розкріповці підкреслено вінцевим трикут­ним щипцем та балконами. Бічні бал­кони з боку вулиці розміщено асимет­рично відносно центральної осі. Пер­ший поверх оздоблено імітаційним дощаним рустуванням, прямокутний отвір головного входу — трикутним пристінним фронтоном й металевим піддашком. Вікна прямокутні, на третьому поверсі прикрашені клинчасти­ми замковими каменями. Вінцевий і первісний (над третім поверхом) кар­низи оформлено смужкою сухариків. Дворовий фасад має спрощене вирі­шення.

Будинок — характерний зразок жит­лової споруди кін. 19 — поч. 20 ст.

На поч. 20 ст. у будинку № 16 прожива­ли брати Істоміни.

Істомін Михайло Павлович (1855 — після 1932) — історик, педагог, громад­ський діяч. Викладав історію в жіночих гімназіях О. Дучинської, М. Левандовської та при євангелістсько-лютеранській церкві. 1912-13 — товариш голо­ви Київського релігійно-філософського товариства, пізніше — член його ради. Брав участь у діяльності Київського то­вариства старожитностей і мистецтв. 1924-30 — позаштатний постійний співробітник Комісії Києва та Право­бережжя, яку заснував і очолював М. Грушевський. Досліджував україн­ське мистецтво, історію Київсько­го полку на Гетьманщині 17-18 ст., селянські рухи на Київщині серед. 18 ст.

Істомін Олександр Павлович — філолог, педагог. Викладав російську мову, сло­весність і педагогіку в Міністерській (Ольгинській) жіночій гімназії (1889- 1920), педагогіку в гімназії О. Дучинсь­кої. Член ради Київського релігійно-філософського товариства (з 1912). Істомін Федір Павлович (1862-1917) — історик, філолог, педагог. По закін­ченні історико-філологічного факуль­тету Київського університету викладав в Інституті шляхетних дівчат і П’ятій київській гімназії, у 2-й пол. 1910-х рр. працював також у політехнічному інституті. Член Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва (з 1910), ради Київського релі­гійно-філософського товариства (з 1912), редакції журналу «Христианская мысль» (1916-17). Досліджував історію релігії, церкви, церковних старожит­ностей.

У 1914 у будинку жив Ковалевський Во­лодимир Іванович (1848-1934) — вчений-аграрник, державний діяч, голова Російського технічного товариства (1906-16), почесний член Київського політехнічного інституту. Під час 1-ї світової війни — член бюро Централь­ного військово-промислового комітету, позаштатний голова Торфяного коміте­ту Головного управління землевпоряд­кування і землеробства Російської імперії. У 1910-х рр. у будинку мешкав також начальник «Арсеналу» генерал-майор М. Блажовський.

 

Також на цій вулиці