Пожежне депо Старокиївської пожежні, серед. 19 — поч. 20 ст.

Володимирська, 13/5

Наріжна будівля з каланчею — одна з висотних домінант Старого міста — входить до складу комплексу Присутствених місць, що займає трикут­ний у плані квартал між Софійською пл., вулицями Володимирською, Великою Житомирською та Володимирським проїздом. Трикутна форма кварталу з усіченими рогами викликає асоціації з більш ранніми Присутственими місцями московського Кремля (1776—87, арх. М. Казаков), проте вирішення київських Присутствених місць характеризується чіткішою функціональною градацією елементів комплексу за їхнім призначенням. Підтвердження цього — пожежне де­по, збудоване як окремо розташована споруда, що формує північно-західний ріг комплексу.

Споруджено 1854—57 за проектом архі­текторів К. Скаржинського, М. Іконникова, І. Штрома, каланчу — за проек­том М. Іконникова. Оформлений у стилістиці пізнього класицизму у спо­лученні з елементами неоренесансу.

У будівлі розміщувалася найстаріша з чотирьох пожежних частин міста, що до 1870-х рр. складалася з 25 осіб на чолі з брандмейстером (були ще Пала­цова, Печерська та Подільська пожеж­ні). «Вишковий», що виявляв пожежу, вивішував на каланчі умовні знаки: прапори, кулі, хрести.

Первісно споруда складалася з Г-подібної у плані головної двоповерхової будівлі з високою наріжною каланчею, симетричних, у плані прямокутних двоповерхових флігелів, розташованих із розривами вздовж вулиць Володи­мирської та Великої Житомирської, і відсунутого вглиб подвір'я допоміжного корпусу (не зберігся). У крилах головної будівлі на першому поверсі містилося по вісім відсіків для пожеж­них екіпажів, звернених до вулиць великими арковими отворами, з боку подвір'я — вузькі стійла для коней; другі поверхи займали великі безстовпні приміщення, призначені для казарм. Каланчу завершував відкритий оглядо­вий майданчик на потужних консоль­них опорах з невеликою, увінчаною шпилем будкою над входом.

У 1870 флігель на вул. Великій Жито­мирській був об'єднаний з наріжним об'ємом, з боку вул. Володимирської у проміжку між будівлями містилася цегляна брама з трьома отворами.

1914 головну будівлю надбудовано на один поверх.

1924—26 перебудовано верхню відкри­ту частину каланчі, закладено аркові в'їзди у відсіки для пожежних екіпа­жів, у підлогах казарм влаштовано спускові люки для пожежних, у дво­поверховому флігелі на вул. Воло­димирській розміщено гаражі на три бокси для пожежних машин (перші автомобілі— «Бенц - Гагенац», «Хелег - Бельвіц», «Бенц», «Лянчин»). Під час останньої капітальної реконструкції 1975—78 було знесено об'єми старих двоповерхових флігелів, на їхньому місці зведено чотири — п'ятиповерхові корпуси, стилістично пов'язані з бу­дівлею Присутствених місць. Одночас­но здійснено ремонт приміщень на­ріжної будівлі з застосуванням нових оздоблювальних матеріалів.

Споруда — цікавий зразок будівель спеціального призначення у стилі класицизм з пізнішими об'ємами у стилі неоренесанс. Матеріал стін — цегла, фасади тиньковані. Наріжна частина будівлі — шестиярусна, чоти­ригранна, з усіченими кутами каланча. До неї під прямим кутом прилягають ідентичні за об'ємно-просторовим ви­рішенням два триповерхові на під­валах крила. Планування поверхів у цілому відповідає раціональним кла­сицистичним принципам розташування приміщень. Внутрішнє планування крил коридорне, з двобічним роз­ташуванням приміщень; на першому поверсі приміщення зовнішнього ряду поєднано анфіладно за допомогою ши­роких отворів, що нагадують про їхнє первісне призначення (відсіки для пожежних екіпажів). Анфілада при­міщень, пов'язаних отворами з луч­ковими арками у перемичках, добре збереглась і у внутрішньому ряді пер­шого поверху у крилі на вул. Воло­димирській; кожен із відсіків пере­критий циліндричними або хрещати­ми склепіннями (колишні допоміжні приміщення депо для екіпажів). Пере­криття інших приміщень плоскі по дерев'яних балках. Роль головного розподільчого вузла відіграють широкі кам'яні сходи, до яких від наріжного входу веде високий, перекритий скле­піннями коридор. Двоє допоміжних сходів з виходами на подвір'я забезпе­чують взаємозв'язок між поверхами видовжених крил. На яруси каланчі ведуть дерев'яні сходи.

Композиція споруди грунтується на підпорядкуванні обох крил централь­но-осьовій симетрії відносно каланчі та головного наріжного входу. Фасади крил з вулиці та подвір'я — ідентичні, у первісному двоповерховому варіанті вони від цоколю до карниза членувалися дощаним рустом з поперечними швами. Полегшений другий поверх з рідко розташованими прямокутними вікнами з трикутними сандриками містився на масивнішому першому по­версі, розчленованому потужними на- півциркульними арками в'їздів з боку вулиці (у 1930-х рр. перероблено на вікна). Легка багатоярусна каланча та надбудований 1911—14 третій поверх вирішено в іншому ключі, який на­гадує архітектуру ренесансних ратуш. Інтер'єри змінено перебудовами 1920 – 30-х рр. та 1975—78: у зальних при­міщеннях першого — другого поверхів з'явилися внутрішні перегородки, у кімнатах та коридорах — акустичні підвісні стелі з кахлів «акмігран», стіни коридорів облицьовано плитами черепашника, східці центральних схо­дів та підлоги холів — лабрадоритом. Сучасним декоративним оздобленням відзначаються сім експозиційних залів Пожежно-технічної виставки: підвісні стелі з лампами денного освітлення, панелі з облицювальних листів анодо- ваного алюмінію. В експозиції використано вітражі, макети, діорами.

Нині головну будівлю Старокиївського пожежного депо займає Управління пожежної охорони м. Києва [354].

  • Автор: Олександр Тищенко

Також на цій вулиці