Садиба 1891—92, в якій місти­лося Київське громадське зібрання, від­бувалися збори «Української народ­ної громади», діяла Культурна референтура ОУН

Володимирська, 45

У щільному ряді забудови вулиці, на колишній садибі М. Качали — дружини київського ін­женера і громадського діяча В. Качали. Після смерті В. Качали (1894) власники садиби неодноразово змінювалися.

На червоній лінії забудови кварталу розташований триповерховий прибут­ковий житловий будинок з цокольним поверхом, у тилу ділянки — двоповер­ховий флігель — особняк власниці са­диби. Обидві споруди зведено за про­ектом і під керівництвом арх. О. Хойнацького. Вони є яскравими зразками періоду еклектизму в архітектурі Києва.  

Прибутковий будинок П-подібний у плані, з поверхом на дві квартири й центральним проїздом на подвір'я. Си­метричний за композицією вуличний фасад перенасичений архітектурним і скульптурним декором ренесансно- барокового характеру. Нижній ярус рустований, верхні поверхи — з різно­манітними за формою віконними санд­риками. Об'єднані важкими корінф­ськими колонами, які несуть розкішно прикрашений антаблемент і високі да­хові вежі. Тилові крила за первісним проектом коротші, у 1892 подовжені. У фризі центрального ризаліту вмі­щено скульптурні фігури путті, один зяких тримає тези з латинською абревіатурою: «S.Р.Q.R.», що означає: «Сенат і народ римський». Скульп­турні кронштейни балконів другого поверху виконано у вигляді напівфігур атлантів і каріатид.

Флігель, що замикає вісь проїзду, хрестоподібний у плані, розташований на схилі. Тому його фасади різноповерхові: головний, звернений у бік вул. Володимирської, має два поверхи, тильний — триповерховий. В оформ­ленні споруди використано прийоми і форми ренесансної архітектури. Фа­сади розчленовано горизонтальними лініями дощаного русту, тяг і карнизів. Віконні прорізи з лучковими сандри­ками. Другий поверх оперезаний ши­роким орнаментальним фризом. Вхід акцентовано балконом з ажурною огорожею. До візерунку ґрат вписані ініціали власниці.

Інтер'єри особняка частково пере­плановано, первісними залишилися вестибуль з мармуровими сходами, освітлений ліхтарем верхнього світла, кімнати, прикрашені ліпним орнамен­том витонченого рисунка. Особняк у глибині ділянки спочатку використовувався як житловий. 1909—10 він був перебудований для роз­міщення Київського громадського зі­брання — популярного в місті клубу ліберальної інтелігенції. При цьому було влаштовано двосвітну залу з чу­довою акустикою, виділено приміщен­ня для клубної бібліотеки — однієї з найбагатших у Києві. Київське гро­мадське зібрання засновано у 1907. Серед керівників клубу і постійних відвідувачів були: видавець газети

«Киевская мьісль» Р. Лубковський, популярний фейлетоніст тієї ж газети І. Левинський (Гарольд), аграрний діяч, майбутній міністр гетьманського уряду України А. Ржепецький, відомий київський лікар Й. Дейч та ін. У зі­бранні регулярно відбувалися концер­ти, лекції, літературні вечори. Ця зала часто використовувалася різними культурними організаціями, зокрема укра­їнським клубом «Родина». 1911, коли вшанування пам'яті Т. Шевченка з нагоди 50-річчя від дня його смерті було офіційно заборонено, дитячий «Недільник» у Київському громадсько­му зібранні був чи не єдиним заходом, що відзначив цю дату.

У 1910-х рр. у фасадному будинку про­живав Любинський Всеволод Юрійович (1840—1920) —лікар-фармаколог, ак­тивний діяч «Української народної гро­мади», у травні—грудні 1918 — міністр народного здоров’я й опіки Української Держави.

У березні — квітні 1918 у квартирі В. Любинського збиралися члени ор­ганізації «Українська народна гро­мада», створеної з ініціативи гене­рала Скоропадського Павла Петровича (1873—1945), яка підготувала держав­ний переворот і встановлення гетьманської влади П. Скоропадського 29 квітня 1918. Серед членів УНГ були відомі українські землевласники, офі­цери 1-го Українського корпусу, пред­ставники Вільного козацтва, інженери, адвокати, громадсько-політичні діячі. У зборах, зокрема, крім власника квар­тири і П. Скоропадського, брали участь Б. Бутенко, О. Вишневський, М. Гіжицький, І. Дусан, Г. Зеленевський, В. Кочубей, М. Кочубей, І. Полтавець- Остряниця, О. Сахно-Устимович, С. Шемет та ін.

Під час гетьманату в особняку містило­ся Управління коменданта м. Києва, пізніше — Будинок лікаря.

У вересні — грудні 1941 у будинку не­легально містилася Культурна референтура (відділ) ОУН на чолі з поетом і політичним діячем О. Ольжичем, до якої входили поетеса О. Теліга, жур­наліст О. Штуль та ін. Свою діяльність припинила на поч. 1942. Більшість її членів було заарештовано гестапо і розстріляно.

З 1947 — Будинок учених, в якому відбулося чимало визначних заходів — конференцій, лекцій, зустрічей вчених. Драматичним гуртком-студією Будинку вчених біля двох десятиліть керував Лавров Юрій Сергійович (1905—80) — актор, народний артист СРСР (з 1960). До 1968 працював у Київському російському драматичному театрі ім. Лесі Українки.

У фасадному будинку тепер — Посольство Королівства Данії [359].

  • Автор: Марія Кадомська, Михайло Кальницький, Олександр Кучерук, Лариса Федорова

Також на цій вулиці