Особняк мав десять кімнат, мезонін з балконом, зверненим у бік саду. Одну з кімнат прикрашав чавунний камін з білими глянцевими кахлями. Одночасно на межі садиби збудовано одноповерховий флігель, в якому містилися дві кухні (панська та «людська»), сім кімнат для слуг, склепінчастий льох для зберігання продуктів (не зберігся, на його місці у 1900-х рр. споруджено прибутковий будинок кенаса — вул. Ярославів Вал, 7-а). Праворуч особняка, за воротами торцем до вулиці зведено одноповерхову цегляну споруду служб зі стайнею на три стійла, двома каретниками, дров'яником, льохом, пральнею (тепер перебудована під гардероб та фойє Будинку актора в колишній караїмській кенаса). Садибу придбав поручик І. Слєпушкін, який 1879 здійснив за проек-том військового інж. І. Киселевського цегляну прибудову до південного торця. Влаштований на чоловому фасаді прибудови вхідний отвір згодом перетворено на вікно.
З 1895 садиба належала терапевту В. Образцову, потім — його учневі М. Стражеску. 1922 особняк націоналізовано і передано в оренду Вищій об'єднаній військовій школі ім. Главкома С. Каменева, потім у ньому містилися державні установи.
Одноповерховий з мезоніном, дерев'яний на мурованому фундаменті, з цегляною південною прибудовою, тинькований, пофарбований, у плані П-подібний, розвинений у глибину подвір'я. Вкритий вальмовим дахом з бляшаною покрівлею; прибудову пере-крито двосхилим дахом. Первісне анфіладне планування змінено на коридорне. Оформлений у стилі класицизм. Чоловий фасад на сім віконних прорізів метрично розчленовано чотирма канелюрованими пілястрами композитного ордера у центрі та фільончастими лопатками на флангах. Горизонтальні членування увінчаної карнизом з модульйонами фасадної стіни утворюють гладенький фриз та уступ цоколю. Облямовані лиштвами великі прямокутні вікна прикрашено горизонтальними сандриками та фільонками з ліпленим рослинним орнаментом. Симетрію композиції порушує розчленована широкими фільончастими лопатками прибудова з лівого боку на три вікна (з одного влаштовано вхід), що має фігурне завершення.
У північно-східній частині будівлі розташована зала, прикрашена розписами у стилі модерн. У плані наближена до квадрата (заг. пл. — 27,0 кв. м). Після розчистки дванадцяти пізніших нашарувань відкрито живопис межі 19— 20 ст., 60 відсотків якого є авторським. Приміщення зали наріжне, має шість вікон з арковими перемичками (три — на північній стіні, три — на східній), що оздоблені вітражами. Двостулкові двері двох вхідних отворів у південній та західній стінах розписано геральдичним орнаментом. Стіни та стелю розписано олійними фарбами у характерній для модерну графічній манері. Падугу прикрашено ліпленим позолоченим фризом. Стелю з трьох боків (за винятком східної частини) обрамлено широкою смугою рослинного орнаменту. Такі самі плавно вигнуті смуги поділяють її площину на три нерівні частини оригінальної форми.
Більший сектор обіймає південно - східний кут і поширюється на більшу частину стелі. На його основному сіро-зеленому тлі ритмічно повторюється зображення маленьких блідо-блакитних квітів, що нагадують волошки, у центрі сектора — жовто-брунатний метелик. Плавному вигину орнаментальної смуги, що ділить стелю приблизно по діагоналі, вторує гірлянда з блідо-блакитних, досить великих квітів, які нагадують льон. Початок та кінець гірлянди підкреслено листям сіро-зеленого кольору. У південно-східному куті вміщено дві гілки блідо-рожевих лілей (символ чистоти та цнотливості) з переплетеними листям й стеблами притлумлено-зеленого кольору. У північному куті стелі — зображення декоративних квітів темно-вишневого кольору, які нагадують айстри. Східну частину стелі повністю зайнято характерним для стилю модерн зображенням павича (символом краси) з напіврозпушеним пишним хвостом. На оперенні оливкового кольору, відтіненому бронзою, є синьо - блакитні зображення «павичевого ока» з брунатним контуром. Шия та груди у птаха блакитні, їх вишуканий вигин підкреслює блідо-бузкова півсфера, яку заповнює розсип біло-бузкових суцвіть.
Сектор, що прилягає до північної стіни, має блакитне тло з розкиданими на ньому перлинно-сіруватими шестикутними зірками, які густішають до центру. На їх тлі у круглому медальйоні — зображення жіночої голівки зі світлим розпущеним волоссям у пишному вінку з білих лілей. Густе волосся спадає по раменах казкової діви. Воно, неначе стеблини невідомих рослин, стікає додолу за межі медальйону, вторуючи переплетеному листю сусіднього зображення. Сектор, що прилягає до західної стіни, невеликий за площею і має лілове тло. Розташовані симетрично три сіро-бузкові квітки нагадують декоративні айстри. їх оточують листя та бутони (символ вічного життя). Падугу стелі прикрашає ліплений рослинний орнамент з геральдичними елементами, що об'єднані стрічками. В орнаменті чергуються два різновиди букетів: перший — з квітів та бутонів, що нагадують мак (символ сп'яніння і марень), другий — з квітів та бутонів лілей. Ліплений орнаментальний фриз позолочено. Найбільш насичені розписом поверхні південної та західної стін майже дзеркальні. Композиційним центром розписів стін є пофарбовані у притлумлені рожеві тони дверні стулки, фільонки яких прикрашено вишуканим візерунком із стилізованих стебел і квітів маку у пастельних тонах. Темно-вишнева «хвиля» (від 10 до 30 см) по периметру стін неначе огортає отвір дверей, зорово його розширюючи. Внизу темно-вишневе тло суворо повторює абрис дверей, а вгорі має характерне для модерну овальне завершення. Над дверима розміщено картуш, на фісташковому тлі якого зображено дві тісно переплетені квітки, що нагадують ромашки, в оточенні стрічок темно-зеленого кольору. У верхній частині дверей, трохи нижче картуша, симетрично вміщено дві схожі на ромашки золоті квітки.
Стіну навколо дверей прикрашено симетричною композицією з гірлянд темно-вишневих, бузково-сірих маків та великих сіро-блакитних орхідей. Переплетені лінії стебел орхідей та маків, а також подвійний контур (світло-брунатний і бронзовий), що обтікають усі зображення, пом'якшують чіткий абрис дверного отвору, включаючи його до загального стильового оздоблення. Мотив гірлянди маків виникає ще раз, як репліка, у віконних прорізах північної та східної стін, пожвавлюючи їхнє основне сіро-зелене тло і допов-нюючи загальну композицію.
Унікальні інтер'єри зали, що є справжньою пам'яткою монументального живопису межі століть, надають рідкісну можливість вивчати особливості розвитку стилю модерн в Україні. Особняк — типологічно рідкісний зразок дерев'яної забудови Києва серед. 19 ст.
У 2-й пол. 1870-х рр. в особняку мешкала Берло Ганна Львівна (1859—1942) — філолог, історик, педагог, перекладачка, громадська діячка; науковий співробітник комісії для складання біографічного словника діячів України, член постійної комісії для складання словника живої української мови, нештатний співробітник комісії районного дослідження Лівобережної України Історичної секції ВУАН під керівництвом М. Грушевського (з 1919). Викладач Міністерської жіночої гімназії св. княгині Ольги (1876—1919), жіночих гімназій В. Ващенко-Захарченко та О. Дучинської (1881—1904). Автор популярного підручника російської мови (1903). У 1900-х рр. — відома громадська діячка: член Київської «Просвіти», гуртка зі складання біографій українських діячів під керівництвом В. Антоновича, Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, історичної секції Українського наукового товариства у Києві. Співпрацювала, підтримувала товариські зв'язки з багатьма відомими діячами українського руху. Друкувала переклади з класичної англійської та французької літератури у «Літературно-науковому вістнику». Автор дослідження «Біографічний нарис Арсенія Берло, єпископа Переяславського і Бориспільського» (1903—04). У спогадах, видрукуваних 1927—29, змалювала картину громадсько-політичного життя в Києві, подала характеристики відомих діячів українського руху кін. 19 — поч. 20 ст.
За цією адресою проживала недовгий час на початку своєї педагогічної праці в Міністерській гімназії св. княгині Ольги, яку закінчила 1876. Одночасно давала приватні уроки доньці родини Слєпушкіних, які були власниками садиби. На запрошення М. Слєпушкіної, дружини власника, отримала кімнату в мезоніні.
1909 в особняку проживав Образцов Василь Парменович (1851 — 1920) — лікар-терапевт, доктор медицини (з 1890), засновник київської терапевтичної школи. 1887—1904 — завідувач терапевтичного відділення Олександрівської міської лікарні (тепер — Олександрівська клінічна лікарня м. Києва). Професор і завідувач кафедри окремої патології й терапії (1893—1903) та кафедри факультетської терапевтичної клініки (1904—18) Київського університету. Голова Товариства київських лікарів (1917—20). Досліджував хвороби серцево-судинної системи й органів шлунково-кишкового тракту. Розробив метод глибокої ковзної методичної пальпації органів черевної порожнини (1887), методику безпосередньої перкусії (1910). Разом зі своїм учнем М. Стражеском першим у світі описав клінічну картину тромбозу коронарних артерій (1909) і обґрунту-вав можливість прижиттєвого розпізнавання інфаркту міокарда. Учнями вченого були також майбутні академіки М. Губергріц, В. Трусевич, заслужений діяч науки УРСР Ф. Удинцев та ін. У 1880-х рр. мешкав на вул. Володимирській, 34, з 1909 — на сучасній вул. Б. Хмельницького, 60.
1912—19 — в особняку жив після одруження з дочкою В. Образцова Стражеско Микола Дмитрович (1876—1952) — терапевт, акад. ВУАН (з 1934), АН СРСР (з 1943) і АМН СРСР (з 1944), заслужений діяч науки УСРР (з 1934), Герой Соціалістичної Праці (1947), завідувач факультетської терапевтичної клініки Київського медичного інституту (1929—52), директор Українського НДІ клінічної медицини (з 1936; тепер Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М. Стражеска»).
У ці роки працював у факультетській терапевтичній клініці Університету св. Володимира, якою завідував В. Образцов (1904—17), професор спеціальної патології й терапії медичного відділення Вищих жіночих курсів (з 1910), завідувач кафедри лікувальної діагностики і пропедевтики Київського жіночого медичного інституту та пропедевтичної клініки при Олександрівській міській лікарні (1917—19), яку було побудовано для обох навчальних закладів. Виїхав в Одесу, де до 1922 очолював факультетську терапевтичну клініку Новоросійського університету. Досліджував проблеми серцево-судинної системи, гастроентерології. Створив наукову школу. Пізніше проживав на вул. Володимирській, 48-а, квартира № 5.
У січні 1915 в садибі (ймовірно у флігелі) було відкрито й освячено першу у Південно-Західному краї міську аптеку, яка обслуговувала мешканців трьох дільниць — Подільської, Пласкої і Бульварної. В аптеці відпускали безкоштовно або за зниженими цінами ліки для незаможного населення Києва. Меблі для приміщення виготовили вихованці Олександрівського міського училища в Києві. Тепер в особняку містяться різні установи [2073].

• Берло Г. Л.
,
• Киселевський
,
• Слєпушкіни