Садиба кін. 19 — поч. 20 ст., в якій містилися гімназія Науменка В. П. та інші навчальні заклади, де працювали і навчалися відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного життя, проживали Добровольський Л. П., Ніколаєв В. М., Челпанов Г. І.

Ярославів Вал, 21/20

Складається з двох житлових чотириповерхових будинків на червоних лініях забудови вулиць (№ 21/20 і 25) та триповерхового житлового флігеля у глибині садиби (№ 21г). Перший з відомих власників ділянки у розпланованому 1858—59 кварталі на місці оборонного валу Старокиївської фортеці — генерал-майор П. Богуш. У період 1859—62 на його замовлення за зразковим проектом зведено головний одноповерховий дерев'яний будинок з мезоніном на мурованому фундаменті (№ 23), на подвір'ї споруджено дерев'яний флігель. З 1863 садибою володіла К. Богуш, дружина генерал-майора. 1871 її територія включала сучасні ділянки № 23, 25, частково № 21 (без наріжної частини) і мала вихід в яр у глибині кварталу. 1868 садибу придбала Н. Колмакова, дружина дійсного статського радника, яка приєднала до неї прилеглі «пустопорожні» землі в яру під фруктовий сад, город, велику оранжерею. На садибі пл. понад 2578 кв. сажнів, крім обкладеного цеглою 1884 одноповерхового особняка, розташовувалися в глибині дерев'яні одноповерхові житловий флігель, каретний сарай, стайня, льохи, льодовня. За купчою 1897 садиба перейшла у власність підприємця Д. Марголіна, в лютому 1898 — селянина Й. Сидорова, який розбагатів на будівництві Транссибірської залізниці. 1898—99 новий власник спорудив чотириповерховий прибутковий будинок на червоній лінії забудови вулиці (№ 25), у глибині ділянки — триповерховий житловий флігель (№ 21-г). Автором проекту, ймовірно, був арх. В. Ніколаєв. Влітку коли будівництво було в основному завершено, Й. Сидоров звернувся до будівельного відділення Київського будівельного правління за дозволом на прибудову до будинку № 25 для встановлення парового котла. До 1906 він придбав ще кілька сусідніх садиб, на одній з яких 1905—06 побудував наріжний прибутковий будинок (тепер № 21/20). З 1905 у будинку № 25 розміщувалася приватна гімназія В. Науменка та інші навчальні заклади. До 1917 Й. Сидоров володів величезною для центру Києва ділянкою пл. у понад 3700 кв. сажнів. Родина власника займала одноповерховий особняк № 23.
1917 садиба перейшла у власність страхового товариства «Саламандра». В листопаді 1918 садибу придбали купець М. Каплан і юрист І. Оснос. Всі споруди використовувались як прибуткові. 1922 садибу націоналізовано. У кін. 1970-х рр. розібрано будинок №23.
Житловий будинок, 1905—06 (№ 21/20). На розі з вул. О. Гончара, на червоних лініях забудови. Первісно наріжний вхід у крамницю було обладнано піддашком на фігурних чавунних колонах (не зберігся), де в металевому мереживі вміщено монограму власника у лавровому віночку. У радянський період стелю парадного вестибуля (з боку вул. Ярославів Вал) прикрасив розпис: український краєвид в обрамуванні візерунків з чотирма медальйонами по кутах — з портретами Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та М. Заньковецької. У 1970-х рр. проведено капітальний ремонт з переплануванням. Вхід у житлову секцію з вул. Ярославів Вал перетворено на вхід у торговельні приміщення першого поверху. Втрачено оздоблення інтер'єрів, оформлення наріжного входу. Чотириповерховий з підвалом та напівпідвалом, цегляний, у плані Г-подібний, з двома тильними ризалітами. Двосекційний, парадні та чорні сходи розміщено на поперечних осях плану обох крил. Перекриття пласкі.
Чолові, симетричні за композицією фасади оформлено у цегляному стилі. Головний композиційний акцент зроблено на оформленні зрізаного наріжжя, яке пластично підкреслено еркером третього—четвертого поверхів і вінцевим шатром з бляшаною покрівлею та шпилем. Центральну вісь триосьової частини фасаду на вул. Ярославів Вал виділено розкріповкою, фланкованою лопатками на рівні двох верхніх поверхів й завершеною трикутним затупленим щипцем. По горизонталі фасад членують міжповер-хові карнизні гурти, підкреслені цегляними орнаментами. Другий і третій поверхи рустовано. Прямокутні віконні прорізи прикрашено замковими каменями та підвіконними фільонками. Балкони розташовано на третій та дев'ятій віконних осях. Фасад на вул. О. Гончара членують дві розкріповки на п'ятій та одинадцятій осях, перша з яких відповідає сходовій клітці з вхідним порталом, друга — їй симетрична. Розкріповки фланковано лопатками і завершено трикутними затупленими щипцями.
У вінцевих щипцях — круглі медальйони, в яких вміщено: з боку вул. О. Гончара — монограму власника «І. К. С.», з боку вул. Ярославів Вал — зображення колеса, кайла, лопати та латинський девіз «Ora et labora» («Молись і працюй»). Ці атрибути грабаря в поєднанні з девізом чернечого ордена бенедиктинців символізують діяльність, яка привела до збагачення домовласника. Аналогічні за формою щипці прикрашають портали входів. У декорі активно використано візерунок цегляного мурування, що створює гру світла й тіні. Будинок — цінний зразок архітектури Києва доби історизму.
Житловий будинок, 1898—(№ 25). На червоній лінії забудови вулиці. 1983—84 проведено капітальний ремонт, ліквідовано два вертикальних ряда балконів на чоловому фасаді. Чотири- п'ятиповерховий з подвір'я, цегляний, у плані прямокутний, з цент-ральним тильним ризалітом, в якому розміщено чорні сходи. Планування коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень. Перекриття пласкі. Дах двосхилий. В оформленні використано елементи стилю ренесанс. Композиція чолового фасаду симетрично-осьова. Центральну його частину на три віконні осі виділено розкріповкою із аркатурним поясом у фризі, простіночними лопатками заввишки у три поверхи та він-цевим аттиком. Дві бічні одноосьові розкріповки оформлено аналогічно. Вісь центрального входу акцентовано трикутним щипцем. Ритм вертикальних елементів підкреслювали два ряди балконів на середніх осях прясел між розкріповками (розібрані). Фасад членує карниз над рустованим нижнім поверхом. Прямокутні віконні прорізи прикрашено замковими каменями різної форми. Будинок — цінний зразок архітектури Києва доби історизму.
Флігель, 1898—99 (№ 21-г). У другому ряді забудови ділянки паралельно червоній лінії вулиці. Під час останнього капітального ремонту змінено структуру та членування чолового фасаду: закладено віконні прорізи другого — третього поверхів над головним входом, збільшено кількість балконів, змінено форму вінцевого аттика. Триповерховий на цокольному поверсі, цегляний, у плані Т-подібний. Перекриття пласкі. Дах вальмовий з бляшаною покрівлею.
В оформленні фасаду, витриманому в стилістиці історизму, використано мотиви стилю ренесанс. Композиція симетрична відносно центральної осі, акцентована підвищеним арковим прорізом парапету над центральною триосьовою розкріповкою. Бічні осі також виділено розкріповками, завершеними парапетами на рівні даху. Прямокутні віконні прорізи у розкрі- повках фланковано лопатками — пласкими заввишки у два верхні поверхи та рустованими на першому поверсі. Горизонтальні членування виявлено профільованим карнизом між першим і другим поверхами, підвіконними гуртами, орнаментальним поясом з поребрика між другим і третім поверхами. Перший поверх і розкріповки рустовано. Стіну завершує уступчастий карниз, підкреслений низкою дентикул. Виконаний у цеглі декор створює насичене світлотіньове моделювання. Архітектура споруди стилістично зорієнтована на естетику масової міської забудови кін. 19 ст. Садиба — типовий зразок прибуткової забудови земельної ділянки кін. 19— поч. 20 ст.
1907—13 — у будинку № 25 містилася приватна чоловіча гімназія В. Науменка з повними правами урядових гімназій. Гімназію було засновано з ініціативи групи батьків, які мали дітей шкільного віку. Серед засновників навчального закладу були представники професури, великі підприємці, поміщики, державні службовці: доктор історії, управитель Київської контори Держбанку Г. Афанасьєв, голова Київського окружного суду М. Грабар, землевласник і цукропромисловець О. Терещенко, представники родини Штейнгелів — барони М. Штейнгель і Ф. Штейнгель, педагог, громадсько-політичний діяч В. Науменко, родина Жекуліних, зокрема начальниця приватної жіночої гімназії А. Жекуліна та ін. Очолити гімназію організатори попросили відомого педагога В. Науменка.
Гімназія відкрилася 1 вересня 1905 у будинку на сучасному бульв. Т. Шевченка, 4, 1907 було орендовано приміщення за цією адресою. Її завданнями було визначено посилення уваги до індивідуальності учнів та їх фізичного розвитку разом з розумовим і моральним вихованням, збільшення роботи учнів у класі з паралельним зменшенням роботи вдома, ґрунтовне вивчення іноземних мов і впровадження в програму англійської мови (почи-наючи з третього класу), розширене, порівняно з класичними гімназіями, викладання природничих наук, креслення, малювання та ліплення.
Гімназія займала квартири № 2—11 —кімнат на першому—четвертому поверхах, у напівпідвалі містилися гардероб та службові приміщення. При будинкові був невеликий двір для ігор, гімнастичних вправ та облаштованої ковзанки. Оплата за приміщення ста-новила 12,4 тис. крб. на рік з опаленням. Гімназія не мала підготовчого класу, нормальних класів налічувалося вісім. Паралельних відділень теж не було. Всіх службовців у гімназії — 27 осіб, з них — 13 штатні, інші — за плату по найму. Ця гімназія була найдорожчою з приватних гімназій в Києві, з високим рівнем викладання і таким самим високим рівнем знань, що їх отримували гімназисти. Перша гімназія, де окрім предметів, затверджених програмами урядових гімназій, викладалася англійська мова замість грецької, збільшено години з викладання природничих наук, гімнастики. Кількість учнів у класах не перевищувала 25 осіб, плата за навчання у молодших класах — 250 крб., старших — 300 крб. Оплата педагогам теж була вищою, ніж платили в казенних гімназіях: гімназія платила 100 крб. за річний урок, замість 60 крб. і 75 крб., що платили в казенних гімназіях.
1913 гімназію В. Науменка було передано у відання Товариства сприяння середній освіті у м. Києві. 1919 її перетворено на єдину трудову школу № 43. 1905—13 директором гімназії був Науменко Володимир Павлович (1852—1919) — літературознавець мовозна-вець, шевченкознавець, педагог, громадсько-політичний та державний діяч; заступник голови Української Центральної Ради, куратор Київської шкільної округи (1917), міністр освіти Української Держави, член комісії по заснуванню УАН (1918). Провідний діяч Київської Старої громади (з 1870-х рр.). Редактор (1893—1906) та видавець (1902—06) журналу «Киевская старина», редактор-видавець журналу «Україна» (1907) та кадетської газети «Свобода и право» (1906, разом з І. Лучицьким). Товариш голови (1906), голова Українського наукового товариства в Києві (1914—17), Київського товариства грамотності (1897—1908), член Київського товариства «Просвіта» (з 1906), член ЦК Київської організації Конституційно-демократичної партії. Ініціатор збереження могили Т. Шевченка, впорядкування навколишньої території, влаштування першого музею Кобзаря, в січні 1902 придбав ділянку з могилою на своє ім'я. Розстріляний ВНК у Києві.
1914—19 — директором гімназії Товариства сприяння середній освіті в м. Києві, 1911— 20 — директором школи № 43 був Музиченко Олександр Федорович (1879—1937) — педагог-методист, викладач дидактики, професор Київського ІНО (з 1920). Викладав у гімназії російську мову. Одночасно працював на київських вечірніх вищих жіночих курсах А. Жекуліної (з 1912), читав загальну дидактику на Вищих педагогічних курсах (1912, містилися в будинку Першої Київської гімназії), директор Педагогічного музею ім. Цесаревича Олексія (1913). Співавтор першого українського букваря.
У гімназії викладали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного життя.
1907—08 — Астряб Олександр Матвійович (1879—1962) — математик, методист, заслужений діяч науки УРСР (з 1944); викладач робфаку ВІНО (1922—25), доцент і професор ВІНО, КІНО, Інституту соціального виховання, Фізико-хіміко-математичного інституту та університету (1925—36), один із засновників Українського НДІ педагогіки, завідувач відділу методики математики у ньому (з 1936), завідувач кафедри методики математики Київського педагогічного інституту (з 1947), один із розробників вітчизняної методики викладання початкових і систематичних курсів арифметики, геометрії та тригонометрії (1930—60-і рр.). Викладав у гімназії фізику. Одночасно працював на Вищих жіночих курсах, на Київських вищих педагогічних курсах.
1913—15 — Гіляров Сергій Олексійович (1887—1946) — мистецтвознавець, музейний діяч, учений секретар (з 1923), заступник директора (з 1926) Музею мистецтв ВУАН (тепер Музей мистецтва ім. Богдана і Варвари Ханенків), викладач Київського худож-нього інституту (1924—45, з 1929 — професор, з 1938 — завідувач кафедри), професор Київського інженерно-будівельного інституту (1934—45). Репресований. Викладав у гімназії логіку.
1909 — Завадський Опанас Іванович (1871—?) — хормейстер, педагог. Викладав у гімназії спів.
1911—12 — Кошиць Олександр Антонович (1875—1944) — хоровий диригент, композитор; викладач і диригент хору Музично-драматичної школи М. Лисенка (з 1904), диригент хору студентів університету (з 1909), хору Вищих жіночих курсів (з 1913), диригент Театру М. Садовського (1912—16), київської опери (1916—17), один із заснов-ників Української республіканської капели (1919), з якою виїхав за кордон. Викладав у гімназії співи.
1906—09 — Лебединцев Костянтин Феофанович (1878—1925) — математик, педагог, автор ряду оригінальних підручників; викладач (з 1921), професор (з 1923) Київського ІНО. Син засновника і редактора журналу «Киевская старина» Ф. Лебединцева. Викладав у гімназії математику.
1909—10 — Макушенко Іван Семенович (1867—1955) — художник, викладач Київського художнього училища (1905—19), Київського художнього інституту (з 1934). Викладав у гімназії малювання.
1914—15 — Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна (уроджена — Меньшова; 1884—1973) — історик, археолог, архівознавець, професор Українського вільного університету в Мюнхені (з 1946), дійсний член Української вільної академії наук (з 1948), Міжнародної АН у Парижі (з 1953). Викладала в гімназії географію.
1910—12 — Ревуцький Дмитро Миколайович (1881 —1941) — музикознавець, фольклорист, літературознавець, викладач Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка в Києві (1923—31 і 41), співробітник Етнографічної комісії ВУАН (1923—34) та Інституту українського фольклору (1938—41). Викладав у гімназії словесність. Одно-часно працював в інших навчальних закладах.
1906—17 — Симашкевич Микола Васильович (1875—1938) — випускник історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету, член Української Центральної Ради від Всеукраїнської учительської спілки (1917—18), член УПСФ. Викладав у гімназії російську мову та історію.
1913—15 — Сушицький Феоктист Петрович (1883—1920) — літературознавець, приват-доцент Університету св. Володимира (з 1907), один із засновників і професор Українського народного університету в Києві, Української науково-педагогічної академії (1917—18), ректор і професор Українського державного університету в Києві, керівник археографічної комісії УАН (1918—19). Помер від голоду. Викладав у гімназії російську мову.
1907—09 — Трегубов Єлисей Кипріанович (1848—1920) — історик, етнограф, викладач історії та географії і вихователь колегії Павла Ґалаґана (1876— 93), секретар правління і ради навчального закладу (1878—93), член Київської Старої громади, співробітник журналу «Киевская старина», співробітник постійної комісії для складання словника живої української мови УАН (з 1919). Викладав у гімназії географію.
1906 — Шульгин Яків Миколайович (1851—1911) — історик, педагог, громадсько-культурний діяч, учитель Першої Київської гімназії (з 1903). Викладав у гімназії історію.
Гімназію закінчили відомі діячі науки і культури.
1908—14 — Алексєєв Михайло Павлович (1896—1981) — літературознавець, акад. АН СРСР (з 1958).
1918 — Геппенер Микола Володимирович (1901—71) — літературознавець, палеограф, бібліограф, архівіст; співробітник Всенародної бібліотеки України (з 1927), Інституту літератури ім. Т. Шевченка (з 1938), член редколегії академічного видання творів Т. Шевченка, брав участь у виробленні канону шевченківських текстів.
1906—14 — Грабар Андрій Миколайович (1896—1990) — історик мистецтва, професор Страсбурзького університету, College de France, член французької Академії епіграфіки й словесності, наукових академій Австрії, Болгарії, Великобританії, Данії, Норвегії, Сербії, США, почесний член багатьох наукових товариств, почесний доктор університетів у Прінстоні, Уппсалі та Единбурзі. Вивчав християнські старожитності, переважно пам'ятки культури православного середньовіччя, візантійського мистецтва.
1906—16 — Грабар Петро Миколайович (1898—1986) — імунолог, співробітник Інституту Пастера й Інституту з вивчення рака при Національному центрі наукових досліджень Франції, засновник і президент Французького товариства імунологів. Брат А. Грабаря.
1908—15 — Рильський Максим Тадейович (1895—1964) — поет, літературознавець, мовознавець, акад. АН УРСР (з 1943) і АН СРСР (з 1958), голова правління Спілки письменників України (1943—47), директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології АН УРСР (з 1942; тепер носить його ім'я).
З 1919 у будинку № 25 містилася єдина трудова школа № 43, потім — середня школа № 11.
1919—26 — у школі № 43 навчався і закінчив її Некрасов Віктор Платонович (1911—87) — письменник, автор широковідомих творів: роману «В окопах Сталінграда», оповідань, нарисів.
1942, під час німецької окупації Києва, тут працював пункт із відправки молоді до Німеччини.
Після визволення міста в листопаді поновилися заняття в середній школі № 11.
1943—44 — у школі навчався Малаков Георгій Васильович (1928—79) — графік, заслужений художник УРСР (з 1974).
У садибі проживали відомі діячі науки і культури.
В 1920-х рр. у помешканні № 75 (частина садиби під № 25) — Добровольський Леонід Павлович (1867—1929) — історик, краєзнавець, педагог, громадський діяч, випускник Університету св. Володимира (1890), викладач Київського реального училища, Вищих жіночих курсів та інших навчальних закладів.
У роки проживання за цією адресою — професор-методист історії й суспільствознавства Київського інституту народної освіти (колишній університет), з часом — керівник історичного семінару, який було закрито. До кінця життя завідував бібліотекою школи №6. З 1919 співробітничав в установах УАН (з 1921 — ВУАН) — член постійної комісії для складання історично-географічного словника української землі, з 1927 — Всеукраїнського археологічного комітету, з 1928 — комісії Києва і Правобережжя Історичної секції ВУАН. Заповів Історичній секції власну бібліотеку (понад 3 тис. томів). Був одним з найкращих у свій час знавців топографії старого Києва та його околиць. Похований на Лук'янівському цвинтарі. Раніше мешкав на пров. Кудрявському, (будинок не зберігся).
1906—11 — у будинку № 21/20 — Ніколаєв Володимир Миколайович (1847— 1911) — архітектор, акад. Імператорської АМ (з 1892), київський міський архітектор (січень 1873 — квітень 1887), єпархіальний архітектор (1875—98), член Міської управи — відпові-дальний за будівельну справу (1887— 89), архітектор Києво-Печерської лаври (1893—99), засновник і голова Київського літературно-артистичного товариства (1895—1904), педагог, автор численних житлових та громадських будівель, храмів і монументів. 1901—11 — один із засновників і директор Київського художнього училища (містилося на сучасній вул. Воровського, 2). Автор підручника «Будівельне законознавство» (1911). Тут архітектор помер 11 листопада 1911. Був похований на Аскольдовій могилі (цвинтар знищено в 1930-х рр.). Ім'ям В. Ніколаєва названо вулицю в Києві.
1905—07 — у садибі (частина під № 25) — Челпанов Георгій Іванович (1862— 1936) — філософ, психолог, педагог, випускник Новоросійського університету в Одесі (1892), професор психології Московського університету (з 1907), засновник і директор першого в Росії Інституту психології (1912—23).
Під час проживання за цією адресою професор і завідувач кафедри логіки та психології (1902—06) історико-філологічного факультету Університету св. Володимира, в якому працював з 1892, заснував при ньому першу психологічну лабораторію (1897). Одночасно викладав у Першій Київській гімназії (1900—06), гімназії і реальному училищі Г. Валькера. 1906 був співробітником єдиної в Росії релігійно-філософської щоденної газети «Народ».
У філософії був представником неокантіанства, з позицій якого піддавав критиці матеріалізм. Автор ряду підручників з психології та логіки. Під час перебування в Києві видав праці «Вступ до філософії» (1905), «Проблема сприйняття простору у зв'язку з учен-ням про апріорність і вродженість» (у двох частинах; 1896—1904). Раніше мешкав на вул. Володимирській, 71 (будинок не зберігся).
Після війни будинок № 25 займав музично-педагогічний факультет Київського педагогічного інституту ім. М. Горького, 1976 переведений у нове приміщення на вул. Тургенєвській, 8/14. Частину приміщень будинку № 21-г займають чеський центр, клініка лазерної косметології «Промінь», управління «Укржитлоінжналагоджування», з 1976 у будинку № 25 міститься Дитяча школа мистецтв № 2 [2076].

  • Автор: Сергій Білокінь, Ольга Друг, Марія Кадомська, Михайло Кальницький, Лариса Федорова

Також на цій вулиці