Історія садиби простежується з 1854, коли ця ділянка «пустопорожньої» землі пл. 600 кв. сажнів дісталася колезькому секретареві Я. Загорському. Того ж року він додав ще 400 кв. сажнів землі і спорудив одноповерховий дерев'яний особняк на червоній лінії забудови вулиці та дерев'яний флігель на подвір'ї (тепер на місці особняка стоїть готель Київського військового округу, споруджений у 1950-х рр.). З 1885 власником садиби став професор медичного факультету Університету св. Володимира І. Сікорський. Згодом він переселився тимчасово у фасадний особняк, спорудивши 1904 на місці флігеля триповерховий з напівпідвалом будинок, на перший поверх якого перебралася родина.
Після переїзду родини Сікорських особняк здали за 2500 крб. на рік в оренду (будинок не зберігся). 1904 український композитор і диригент М. Лисенко відкрив у ньому Музично- драматичну школу, яка по смерті засновника 1912 носила його ім'я. Ставилося за мету дати вихованцям завершену мистецьку, музичну або драматичну освіту. Предмети викладання поділялися на спеціальні й допоміжні. Викладання велося за програмами вищих навчальних закладів, хоча до школи приймали дітей та молодь віком 17 років. 1918 школу реорганізова-но на Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка, який містився за цією адресою до 1920; потім — на вулицях Володимирській, 25 і Хрещатик, 58. У 1920-х рр. тут діяли Музичне товариство ім. М. Леонтовича, Перше українське художнє товариство кобзарів.
Під час Великої Вітчизняної війни в садибі містився штаб і командний пункт Київського корпусу протиповітряної оборони, про що свідчить меморіальна дошка на фасаді готелю.
1885—1919 у садибі (з 1904 — у цьому будинку) проживав Сікорський Іван Олексійович (1842—1919) — лікар, учений; випускник Київського університету (1869), один із фундаторів дитячої психології та дитячої психопатології. Перший завідувач кафедри систематичного і клінічного вчення про нервові й душевні хвороби медичного факультету університету (з 1885), у 1903 розділеної на дві кафедри — психіатрії і неврології, завідувач кафедри психіатрії до 1918. Базою кафедри була клініка нервових хвороб Олександрівської міської лікарні (тепер Олександр івська клінічна лікарня), якою вчений завідував до 1903, пізніше завідував клінікою при Кирилівській лікарні. Одночасно працював у Миколаївській лікарні Покровського жіночого монастиря. Один із засновників Товариства швидкої медичної допомоги в Києві (1881), фундатор і голова Київського психіатричного товариства та Південно-Західного відділу Товариства тверезості.
Першим у світі застосував експериментальний метод для вивчення дитячої психології. Засновник і редактор журналу «Вопросы нервнопсихической медицины» (1896). Засновник київського Лікарсько-педагогічного інституту для розумово відсталих дітей, 1912 — пер-шого у світі інституту дитячої психології. Автор понад 100 наукових праць, присвячених питанням психіатрії, психотерапії, психогігієни, зокрема дефектології та психозу у дітей, заїкання, проблемам дитячого виховання, впливу алкоголю на здоров'я та психіку й іншим питанням соціальної гігієни. На Міжнародному з'їзді по гігієні (1882) першим поставив питання про необхідність психопатологічного обстеження важковиховуваних дітей. Пода-рував університету власну бібліотеку (12 тис. томів), яку збирав усе життя. Сікорські займали сім кімнат у флігелі на першому поверсі, а на другому і третьому поверхах відкрили у 16 кімнатах Лікарсько-педагогічний інститут для розумово відсталих дітей на 59 місць. Засновницями інституту для розумово- нерозвинутих, відсталих та нервових дітей стали доньки професора I. Сікорського — Ольга та Олена, а батько був консультантом. Інститут мав на меті сприяти правильному фізичному, розумовому та моральному розвитку дітей. Крім загальноосвітніх предметів, діти займалися мовами, музикою, співом, малюванням, ліпленням, гімнастикою, танцями, а також: хлопчики — столярною майстерністю та випилюванням, дівчатка — шиттям та вишуканим рукоділлям. Вихованців утримували на повному пансіоні. 1919 цей заклад було підпорядковано Наркомздоров'ю, Ольга Сікорська продовжувала ним керувати.
1912 у садибі (з 1904 — у цьому будинку) мешкав син І. Сікорського — Сікорський Ігор Іванович (1889—1972) авіаконструктор, один з основоположників світової авіаційної техніки. 1900—03 навчався в Першій Київській гімназії, 1903—06 — в Морському корпусі в Санкт-Петербурзі, 1906—07 — в Технічній школі Дювиньйо-де-Ланно у Парижі, 1907—11 — на механічному відділенні Київського політехнічного інституту (не закінчив). З 1908 брав участь у діяльності гуртка повітроплавання і створеного на його основі Київського товариства повітроплавання (з 1909). На території садиби в шестикутній альтанці, що стояла в просторому саду Сікорських, який сягав, підпертий цегляним муром, Афанасіївського яру (тепер вул. О. Гончара), обладнав столярну майстерню, де з помічником виготовляв деталі літаків та гелікоптерів. Тут він побудував два перші в Росії гелікоптери (1909—10). Звідси його конструкції транспортувалися на причепі до звичайного воза на Сирецьке військове летовище. Будував літаки також у приміщенні механічної майстерні КПІ та в ангарі на Куренівці.
1909 Міжнародна авіаційна федерація видала йому посвідчення льотчика. У період життя в Києві сконструював свої перші літаки серії С: БІС-1 (С-1, БІС-2), С-2, С-3, С-4, С-5, С-6, С-6А, аеросани. 1910 вперше піднявся на літаку власної конструкції в київське небо. На літаку своєї конструкції С-6 здав іспит на звання пілота-авіатора, встановив чотири всеросійські рекорди: висоти, дальності та тривалості польоту, швидкості відносно землі. 29 грудня 1911 на літаку С-6А встановив світовий рекорд швидкості з екіпажем. на Другій міжнародній виставці повітроплавання у Москві літак С-6А одержав вищу нагороду — Велику золоту медаль. У цьому ж році Рада імператорського Російського технічного товариства вручила І. Сікорському медаль «За корисну працю з повітроплавання і за самостійну розробку аеро-плана своєї системи, що дала чудові результати». 1912 конструктора запросили до Санкт-Петербурга на посаду головного конструктора авіаційного відділу Російсько-Балтійського вагонного заводу, де під його керівництвом у
14 побудовано перші у світі багатомоторний літак С-9 «Гранд», модифіковані на його основі «Російський витязь», родоначальник пасажирських авіалайнерів, важких бомбардувальників і транспортних літаків, та «Ілля Муромець». Поставлений на поплавці «Ілля Муромець» став найбільшим гідролітаком у світі. На другій модифікації цього літака конструктор здійс-нив у 1914 рекордний переліт у Київ і назад. 1914 за досягнення в літакобудуванні отримав диплом інженера-механіка від Санкт-Петербурзького політехнічного інституту.
В роки 1-ї світової війни було випущено 75 чотиримоторних бомбардувальників «Ілля Муромець» та його моделей, які було зведено в ескадру, що базувалась у Вінниці. їх автор особисто навчав екіпажі, вносив зміни до конструкцій. Одночасно розробляв і легкі літаки серії С, зокрема перші російські винищувачі С-16 та С-18, штурмовик С-19 та ін. 1918 емігрував, з 1919 жив у США. 1923 разом з кількома російськими емігрантами за фінансової підтримки композитора С. Рахманінова організував компанію «Sikorsky Air Engineering», яку 1928 включено до складу авіаційної корпорації «United Aircraft and Transport Corp». 1939 з'єднано з фірмою «Vought», головний інженер своєї компанії до 1957. По виході на пенсію залишався радником фірми. Побудував у США нові конструкції гелікоптерів і літаків, здобувши славу батька американського гелікоптеробудування.
Тепер готель.

• Загорський Я.
,
• Сікорський І. І.
,
• Сікорський І. О.