У будинку розміщувались один магазин і шість квартир (дво-, чотири- і семикімнатні). Садиба займала 201 кв. сажень, з яких 107 кв. сажнів було відведено під сад. У кін. 19 — на поч. 20 ст. змінилося кілька власників садиби (1899—1900 — Е. Іловайська, 1904—05 — Ф. Вахневський, 07 — С. Юревич). У червні 1907 майно придбала потомствена почесна громадянка С. Охримович. На той час у підвалі будинку містилися крамниця та дві квартири (шість кімнат), на інших поверхах — шість квартир (34 кімнати). Парадні сходи — гранітні, чорні — дерев'яні. На чоловому фасаді було чотири балкони, з тилу — дерев'яний та бетонний балкони з ґратами і гранітними сходами з першого поверху у двір. На подвір'ї стояв цегляний одноповерховий з підвалом під частиною об'єму флігель, в якому містилися двірницька, пральня, сараї та шість льохів. У червні 1909, за дарчою, садиба перейшла до чоловіка попередньої власниці М. Охримовича. 1910 він продав домоволодіння почесному громадянину А. Куликовському, той у свою чергу в 1913 — присяжному повіреному Г.-І. Домбровському. 1916 в будинку сталася пожежа. Станом на грудень 1917 було відновлено дах, перегородки, дерев'яні стіни, підлоги, стелі (частково зроблено нові). 1918 у цокольному поверсі містилися кав'ярня та їдальня, квітковий, галантерейний і книжковий магазини.
головний будинок надбудовано поверхом та зведено вставку між торцями будинків № 4 і № 6, на фасаді в спрощеному вигляді повторено старий декор та псевдоготичні стрілчасті вікна. Чотириповерховий з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані наближений до прямокутного з прямокутною прибудовою на половину ширини торця, односекційний. Планування двобічне, анфіладно-коридорного типу. Перекриття пласкі. Дах двосхилий, покрівля бляшана.
В оформленні чолового фасаду використано готично-ренесансні мотиви та елементи цегляного стилю. Композиція асиметрична. Головну вісь виділено підвищеною розкріповкою, завершеною трикутним щипцем. На осі розміщено вхідний отвір і віконні прорізи сходової клітки — здвоєні стрілчасті на рівні п'ятого, прямокутні, фланковані лопатками на рівні третього та четвертого поверхів. Іншу розкріповку на лівому боці фасаду прорізано парами стрілчастих вікон в обрамленні профільованих архівольтів і завершено прямокутною аттиковою стінкою. На рівні верхньої половини третього — п'ятого поверхів основні вертикальні елементи (розкріповки) пластично підкреслено бічними лопатками — фільончастими та пласкими. Між розкріповками ритм вертикальних членувань виявлено пласкими лопатками у простінках прямокутних вікон. Горизонтальні членування складають міжповерхові смуги цегляного орнаменту та карниз цокольного поверху. Підвіконня прикрашено низками дентикул. Фасадну стіну завершує уступчастий карниз на декоративних консолях. Вхід на головній осі обладнано бляшаним циліндричним піддашком на ажурних металевих кронштейнах. Оформлення фасаду праворуч від осі входу відносно спрощено, головну роль відіграють горизонтальні членування — міжповерхові карнизи з орнаментальними поясами. У широкій ніші біля правого торця — вхід у фізіотерапевтичну поліклініку.
Споруда — зразок типового для 1880-х рр. прибуткового будинку у фронті забудови вулиці на зламі червоної лінії.
1906 у будинку містилася редакція українського літературно-наукового місячника «Нова громада». Всього вийшло 12 номерів, № 1—8 (січень—серпень) підготовлено на вул. Михайлівській, 10 (див. ст. 266.9), № 9—12 (вересень—грудень) — за цією адресою. У цей період редактором-видавцем був відомий громадський діяч і меценат Є. Чикаленко. Друкувала твори красного письменства, наукові й публіцистичні статті, огляди громадського і політичного життя в Україні та поза її межами. З перетворенням «Киевской старины» на місячник українською мовою «Україна» та переведенням до Києва «Літературно-наукового вістни- ка» «Нова громада» припинила існування. Мала спільних співробітників
із редакцією газети «Рада».
14 у будинку розміщувалася редакція української щоденної газети «Рада» — спадкоємиці «Громадської думки». Виходила з 15 вересня 1906 до 20 липня (2 серпня) 1914. Видавав і фінансував газету Є. Чикаленко, який продав для цієї мети частину своєї землі і вніс на видання 10 тис. крб. Матеріальну підтримку газеті надавали В. Симиренко та Л. Жебуньов. Політично-громадське обличчя газети визначалося Товариством українських поступовців, до якого належав її видавець, більшість авторів і співробітників редакції.
Головні редактори: Ф. Матушевський,
13 — М. Павловський, якого заступив А. Ніковський; секретарі редакції — С. Петлюра (до 1909), потім — В. Королів-Старий, П. Сабалдир (Майорський). Постійними співробітниками, які вели відділи газети, були Д. Дорошенко, С. Єфремов, М. Лозинський, Л. Пахаревський, Л. Старицька-Черняхівська, Г. Шерстюк та ін. Навколо газети гуртувалися відомі українські діячі: С. Васильченко (1910 жив у цьому будинку), В. Винниченко, М. Вороний, М. Грушевський, В. Доманицький, В. Дурдуківський, М. Коцюбинський, М. Левицький, О. Левицький, В. Липинський, О. Олесь, М. Синицький, А. Тесленко, І. Франко, С. Черкасенко та ін. Видання, заборонено російською владою на другий день після початку
ї світової війни, відновилося 1917 під назвою «Нова Рада».
Приблизно 1911—12 у будинку проживав Грицько Чупринка (справжн. — Чупринка Григорій Авраамович; 1879— 1921) — письменник, громадсько-політичний діяч. Учасник селянських заворушень на Чернігівщині під час революції 1905—07. За це не раз був ареш-тований. 1905, після заборони з'являтися на батьківщині, оселився в Києві. У травні 1907 у газеті «Рада» з'явився перший вірш поета українською мовою. Невдовзі його твори друкували популярні українські видання «Слово», «Рідний край», «Літературно-науковий вістник», «Українська хата». Віршовані твори поета вийшли в збірках «Огнецвіт», «Метеор», «Ураган», «Білий гарт», «Сон-трава», «Контрасти» та ін. Г. Чупринці належать дослідження з літературознавства, присвячені творчості М. Вороного, І. Нечуя-Левицького, М. Семенка, Г. Хоткевича та ін.
Вступив козаком у Перший український полк ім. гетьмана Б. Хмельницького. Пізніше керував українським повстанським рухом на Чернігівщині. Влітку 1919 схоплений Надзвичайною комісією в Києві, утримувався у концтаборі під Москвою. Повернувшись в Україну, брав участь в антибільшовицькій військовій акції в Правобережній Україні, входив до складу Українського центрального повстанського комітету. 28 серпня 1921 розстріляний Київською губернською НК. Жив також на вул. Воздвиженській, 33 (будинок не зберігся).
Тепер на першому поверсі — юридична консультація .

• Васильченко С.
,
• Вахневський Ф.
,
• Винниченко В.
,
• Вороний М.
,
• Грушевський М. С.
,
• Доманицький В.
,
• Домбровський Г.-І.
,
• Дорошенко Д. І.
,
• Дурдуківський В.
,
• Єфремов С. О.
,
• Жебуньов Л.
,
• Іловайська Е.
,
• Королів-Старий В.
,
• Коцюбинський М.
,
• Куликовський А.
,
• Левицький М.
,
• Липинський В.
,
• Лозинський М.
,
• Матушевський Ф. П.
,
• Ніковський А.
,
• Олесь О.
,
• Охримович С.
,
• Павловський М.
,
• Пахаревський Л.
,
• Петлюра С. В.
,
• Сабалдир (Майорський) П.
,
• Симиренко В. Л.
,
• Синицький М.
,
• Старицька-Черняхівська Л.
,
• Тесленко А.
,
• Франко І. Я.
,
• Черкасенко С.
,
• Чупринка Г. А.
,
• Шерстюк Г.
,
• Юревич С.