Складалася з одноповерхового особняка (№ 13-б) на подвір'ї, спорудженого в кін. 19 ст. і триповерхового прибуткового будинку (№ 13) на червоній лінії забудови вулиці, зведеного 1909. У прибутковому будинку на другому та третьому поверхах було чотири шестикімнатні квартири, на першому, за даними 1918, містилася перукарня, пральня Акціонерного товариства парових пралень, їдальня, молочна та дві крамниці. Бл. 1940 на ділянці на розі з вул. І. Франка зведено чотири-, п'ятиповерховий будинок. Поряд стоїть колишній прибутковий будинок, скромно декорований в дусі неоампір, надбудований четвертим поверхом. Флігель надбудовано другим поверхом 1939.
1918—29 у квартирі № 6 на третьому поверсі головного будинку (№ 13) проживав Міяковський Володимир Варлаамович (1888—1972) — історик, архівіст, журналіст, літературознавець; один із засновників і дійсний член УВАН (з 1948). Випускник Першої Київської гімназії (1906) та історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету (1913). До Києва вернувся в кін. 1917. У 1918 працював інструктором архівно-бібліотечного відділу Головного управління у справах мистецтв та національної культури Української Держави, був членом Тимчасового комітету із заснування Національної бібліотеки (тепер Національна бібліотека України ім. В. Вернадського НАНУ), один з ініціаторів проведення архівної реформи. З березня 1919 — науковий співробітник Історико-філологічного відділу ВУАН. Працював редактором історично-літературної частини комісії Біографічного словника, виконував обов'язки члена археографічної комісії ВУАН, секретар комісії для дослідів над громадськими течіями 1840—60-х рр. і комісії студіювання архівних джерел Всеукраїнського археологічного комітету. З 1919 — начальник Архівного управління, 1920—29 очолював Головне архівне управління (з 1923 — Центральне архівне управління) та Київський центральний історичний архів ім. В. Анто-новича. Був ініціатором скликання 1926 Всеукраїнського з'їзду архівістів. З 1927 — дійсний член Інституту Тараса Шевченка ВУАН, в якому керував кабінетом біографії Т. Шевченка та рукописним відділом. 1928 виступив одним із організаторів літературно-меморіального будинку-музею Т. Шевченка у Києві (тепер пров. Т. Шевченка, 8-а; філіал Національного музею Тараса Шевченка), його завідувач (1928— 29). Брав участь у складанні коментарів до ІІІ та ІУ томів Повного академічного зібрання творів Т. Шевченка (1927). З жовтня 1927 — член постійної комісії історії української кооперації і науково-дослідної кафедри кооперації П. Пожарського при Київському кооперативному інституті. Заарештований у справі Спілки визволення України 20 серпня 1929, засланий у виправно-трудові табори строком на п'ять років. З 1944 — на еміграції в Німеччині та США. Реабілітований 1989.
Бл. 1905—07 в садибі проживав Москальов Григорій Васильович (1868—1912) співак (бас), хормейстер, музичний діяч. Отримав музичну освіту в Київському музичному училищі (1890). Працював у головній бухгалтерії управління Південно-Західної залізниці, 1912 керував його хоровою капелою. Протягом багатьох років співав у хорі церкви Стрітення Господнього (пл. Львівська). 1906—07 викладав у хоровому класі Музичного училища Київського відділення Імператорського Російського музичного товариства, з 1907 — регент хору Другої Київської гімназії.
1930—41 у квартирі № 2 будинку № 13 жив Попов Павло Миколайович (1890—1971) — літературознавець, мистецтвознавець, фольклорист, етнограф, чл.-кор. АН УРСР (з 1939); старший науковий співробітник ВУАН (з 1923), завідувач відділу письма і друку і хранитель Портретної галереї Лаврського музею культів та побуту (1923—30).
У цей період працював завідувачем відділу рукописів Всенародної бібліотеки України при ВУАН (1929—34), професор кафедри історії української літератури Київського університету (1934—41, 1944—56), викладач давньої української літератури, українського та російського фольклору Київського педагогічного інституту (1935—40), з 1938 — співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (працював у ньому до кінця життя). Досліджував історію української літератури, європейського і українського книгодрукування, граверного мистецтва, усної народної творчості, міжслов'янських літературних зв'язків, бібліографії, діалектології, джерелознавства тощо.
На поч. 1920-х рр. мешкав на пров. Діонісіївському (тепер пров. Бехтерєвський), 4, квартира №4 (будинок не зберігся), 1923—29 — на території Києво-Печерської лаври (корпус № 1), після війни — на вул. Володимирській, 37/29, квартира № 14.
1905—28 (з перервою в 1919—21, коли жив у Криму) в особняку (№ 13-б) мешкав Яновський Феофіл Гаврилович (1860—1928) — терапевт, акад. ВУАН (з 1927); випускник Третьої Київської гімназії (1878) та медичного факультету Університету св. Володимира (1884). Працював у ньому на кафедрі госпітальної терапії та в університетській клініці (до 1904), завідувач кафедри лікувальної діагностики (1905—14), кафедри госпітальної терапії (1914—19). У 1921—28 — завідувач кафедри факультетської терапії Київського медичного інституту. Багато років практичної діяльності лікаря пов'язані з Олександрівською міською лікарнею (тепер Олександрівська клінічна лікарня м. Києва), де він завідував жіночим терапевтичним та інфекційним відділеннями. 1922 виступив одним із організаторів Українського НДІ туберкульозу — наукового й організаційно-методичного центру боротьби з туберкульозом в УСРР (тепер — Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Яновського), голова вченої ради інституту. Брав участь в усіх всесоюзних і республіканських з'їздах терапевтів. З 1921 — голова Товариства київських лікарів. 1926 на IX Всесоюзному з'їзді терапевтів у Москві обраний почесним членом Товариства лікарів-терапевтів СРСР, у цьому самому році на Українському з'їзді терапевтів — постійним головою терапевтичних з'їздів України.
Створив школу української терапії. Автор першого в СРСР підручника з туберкульозу (1923). Наукові праці присвячено клініці туберкульозу, захворюванням легень, нирок, шлунково-кишкового тракту та ін. Займав з дружиною та трьома дітьми весь будинок (у той час одноповерховий). Похований на Лук'янівському цвинтарі.
1905—38 в особняку мешкав з батьками, потім — з власною сім'єю Яновський Віктор Феофілович (1891—1942) — юрист. Син Ф. Яновського. Після закінчення юридичного факультету Університету св. Володимира працював у ньому (до 1919). Разом з батьком у червні 1919 — червні 1921 жив у Криму. 1921—38 працював у Київському інституті народного господарства, викладав громадянське та трудове право, професор; згодом — юрисконсульт Центрального телеграфу. Входив до складу фінансової комісії ВУАН. 1938 заарештований разом з професором КІНГу В. Карпекою, засуджений на десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах за звинуваченням в участі «у контрреволюційній монархічній організації, що діяла в КІНГу» та за «шпигунську діяльність». Помер у Сибіру в місцях позбавлення волі. Реабілітований 1959.
1972 на фасаді особняка встановлено бронзову меморіальну дошку з горельєфним портретом Ф. Яновського (ск. О. Скобликов, арх. А. Ігнащенко).

• Ігнащенко А.
,
• Міяковський В. В.
,
• Москальов Г. В.
,
• Попов П. М.
,
• Скобликов О.
,
• Яновський В. Ф.