На плані 1866 на ділянці позначено дерев'яний будинок, сарай і дві землянки. За наступними планами її власниками були: 1874 — спадкоємці Тихомирова, 1881 — дружина капітана Е. Місевська, 1890 — чиновник Є. Нагорський. 01 грудня 1897 цю нерухомість пл. 0,14 га придбав цивільний інж. М. Яскевич. Ймовірно, за його проектом наступного року споруджено чотириповерховий прибутковий будинок. На першому поверсі розташовувалися дві чотирикімнатні квартири, одна — п'ятикімнатна, дві — двокімнатні, магазин з двокімнатною квартирою при ньому і приміщення для акумуляторів і машин; на другому поверсі — три чотирикімнатні квартири, одна — п'ятикімнатна і одна семикімнатна; на третьому поверсі — дві чотирикімнатні квартири, одна — п'ятикімнатна, одна — семикімнатна і п'ять окремих умебльованих кімнат; на четвертому поверсі — дві чотирикімнатні квартири, одна — п'ятикімнатна, одна — семикімнатна і п'ять окремих умебльованих кімнат; у напівпідвалі — одна квартира завідувача будинком, одна — машиніста і кочегара, двірницька, пральня і 13 комор. Квартири на верхніх поверхах були з усіма вигодами. Стелі кімнат прикрашав ліплений декор і альфрейний живопис. Будинок був облаштований водяним опаленням і електричним освітленням. Поверхи сполучалися гранітними сходами з металевим поруччям. На чоловому фасаді дванадцять бетонних балконів з металевими ґратами, на тильному — дев'ять. Під крихітним двором обладнали муровану льодовню з бетонним склепінням, у торці на вул. Маловолодимирській — котельню водяного опалення, а також електростанцію для освітлення цього та іншого будинку на вул. Рейтарській, 24/27, що належав О. Яскевич — матері М. Яскевича. Після публічних торгів 13 грудня 1901 садиба перейшла у власність Полтавського земельного банку, з 1906 належала родині Куниш, на замовлення якої надбудовано мансарду, з 1915 належала банкіру, товаришу керуючого Російського для зовнішньої торгівлі банку (Хрещатик, 32) К. Нордстрему. 1918 майно перебувало у власності товариства «Ентін і Марголін». У 1990-х рр. будинок зазнав капітального ремонту з переплануванням.

Чотириповерховий з підвальним і мансардним поверхами, цегляний, пофарбований, у плані П-подібний, двосекційний. Первісне планування квартир двобічне. Перекриття пласкі. Дах з бляшаною покрівлею.
Фасади оздоблено з використанням елементів стилю ренесанс, розчленовано розкріповками, підкресленими бічними лопатками другого й четвертого та пілястрами третього поверхів. Горизонтальні членування виявлено профільованими карнизами під вікнами другого й четвертого поверхів та міжповерховими гуртами, які утворюють широкі пояси. Фриз над вікнами третього поверху декорує ліплений орнамент з рослинними мотивами. Центральну розкріповку чолового фасаду на вул. Ярославів Вал на рівні третього поверху прорізано трьома парами півциркульних вікон, оформлених за зразком біфоріїв. Антревольти парадних порталів прикрашають ліплені фігурки дракончиків. Лучкову арку проїзду розміщено у середній частині фасаду на вул. О. Гончара.
Будинок — зразок житлової архітектури кін. 19 ст.
11 в будинку містилася Жіноча гімназія М. Стельмашенка з правами урядових гімназій, відкрита 1 серпня 1906 з правами для учнів, перетворена у березні 1908 на гімназію з повними правами. Мала сім основних класів, додатковий восьмий та підготовчий класи. Директор гімназії та голова опікунської ради — священик М. Стельма- шенко, начальниця — його дружина М. Стельмашенко. Голова педагогічної ради — О. Браїловський (з 1908). Серед членів опікунської ради — директор Фундуклеївської жіночої гімназії К. Смирягін.
Учениць налічувалося 315. Плата у підготовчому класі складала 70 крб., у 7 класах — 100 крб., у 8 класі — 150 крб. 1911 гімназія переїхала на пров. Рильський, 10.
У гімназії викладали відомі педагоги, діячі науки і культури.
11 — Браїловський Олексій Олександрович (1853—1931) — філолог. Син протоієрея Києво-Софійського кафедрального собору О. Браїловського. Викладав у гімназії російську мову до 1914.
1909 — Корольов Павло Якович (1877— — філолог. Батько конструктора космічних апаратів С. Корольова. Викладав у гімназії російську мову.
10 — Ревуцький Дмитро Миколайович (1881—1941) — музикознавець, фольклорист, літературознавець, викладач Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка в Києві (1923—31 і 1938—41), співробітник Етнографічної комісії ВУАН (1923—34) та Інституту українського фольклору (1938—41). Викладав у гімназії російську мову.
У будинку проживали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного життя.
1900—40 (з перервою в 1919—20, коли жив в Одесі) — Безсмертний Володимир Адріанович (1861—1940) — архітектор, випускник Санкт-Петербурзького інституту цивільних інженерів (1885). 1893—1919 — київський губернський інженер, 1922—31 — міський архітектор Києва. Одночасно викладав у Київському політехнічному інституті.
Автор проектів численних споруд у Києві, на Київщині та Житомирщині. У період проживання в цьому будинку за його проектами в Києві було зведено житлові будинки на сучасних вулицях Гоголівській, 23 (1909), Артема, 42 (1910), 40/1 (1913—15), особняк М. Грабара на вул. Мельникова, 8 (1910—11), елеватор млина Л. Бродського на Боричевому узвозі, 13 (1907, у співавт.), надбудовано четвертий поверх над Присутственими місцями на вул. Володимирській, 15 (1908—09) тощо. Проживав у квартирах № 31 (1900-і рр.), № 2 (1910-і рр.) і № 4 (з 1920-х рр.). Похований на Лук'янівському цвинтарі.
1920—41 — Грінченко Микола Олексійович (1888—1942) — музикознавець, фольклорист, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1941). Викладач історії музики та народної творчості (1922—34) і ректор (1925—28) Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, професор Київської консерваторів (1934—37). З 1938 працював в Інституті українського фольклору АН УРСР, 1942 — директор Інституту народної творчості і мистецтв АН УРСР
під час евакуації в Уфі (тепер — Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАНУ).
Досліджував історію української музики, творчість М. Леонтовича, М. Лисенка, Л. Ревуцького, Я. Степового К. Стеценка та інших українських композиторів. Помер в Уфі, перепохований на Байковому цвинтарі. Ім'ям ученого 1961 названо вулицю в Києві.
18 у чотирикімнатній квартирі № 16 на четвертому поверсі — Стешенко Іван Матвійович (1873—1918) — педагог, літературознавець, письменник, громадський і політичний діяч. У ці роки викладав у Першому комерційному училищі (1907—17), на Вечірніх вищих жіночих курсах А. Жекуліної. Активний діяч Українського наукового товариства в Києві. 1917 виступив одним із організаторів Української Центральної Ради. 12 березня 1917 за її дорученням створив разом з О. Волошиним шкільну комісію, призначений її головою, одночасно голова редакційної комісії УЦР. Очолив рух за українську школу. 6 березня 1917 викладачі київських середніх навчальних закладів заснували Товариство поширення шкільної освіти в Україні на чолі з І. Стешенком. У квітні 1917 на Всеукраїнському національному конгресі обраний членом УЦР від просвітніх організацій Києва. Був обраний також членом Всеукраїнської учительської спілки, Київського губвиконкому, Ради об'єднаних громадських організацій. Активно впроваджував політику українізації навчальних закладів, керував роботою зі створення перших українських гімназій, підручників, термінологічних словників, програм для початкової школи тощо. 15 червня 1917 призначений генеральним секретарем освіти. На допомогу вчителям в організації і налагодженні процесу українізації освіти видав брошуру «Поміч учителю в справі національного виховання дітей». Його тверда позиція щодо широкої українізації школи викликала опір серед частини уряду, яка висунула звинувачення в примусовій українізації освіти. Після відставки кабінету В. Винниченка в січні 1918 працював головним інструктором Міністерства освіти УНР, потім — Міністерства освіти Української Держави. Прийнявши пропозицію обійняти кафедру українського письменства в Українському державному університеті в Кам'янці-Подільському, одержав відпустку і виїхав на батьківщину в Полтаву, де 29 липня 1918 був смертельно поранений невідомими особами. Похований на Байковому цвинтарі в Києві. Раніше мешкав у садибі № 32 на цій же вулиці.
1898—1901 — Яскевич Микола Іванович (?—?) — архітектор. У цей період за його проектами споруджено прибуткові будинки на сучасних вулицях Рейтарській, 24/27 (1897—98), Тургенєвській, 20 (1899), Рейтарській, 31/16,

Городецького Архітектора, 10/1, Чапаева, 8, (усі — 1900), будинок округу шляхів сполучення на вул. Тарасівській, 6 (1900—03), прибуткові будинки на вулицях Б. Хмельницького, 30/10 (1901) і 40/25 (1900—01), Ольгинській, 2/1 (кін. 19 — поч. 20 ст.).
1965 на фасаді будинку встановлено меморіальну гранітну дошку М. Грінченку (арх. Р. Бикова).
Тепер — житловий будинок, на першому поверсі у наріжній частині міститься аптека.

• Безсмертний В. А.
,
• Биков Р.
,
• Браїловський О. О.
,
• Бродський Л.
,
• Грабар М.
,
• Грінченко М. О.
,
• Корольов П. Я.
,
• Місевська Е.
,
• Нагорський Є.
,
• Ревуцький Д. М.
,
• Смирягін К.
,
• Стельмашенко М.
,
• Стешенко І. М.
,
• Яскевич М. І.
,
• Яскевич О.