Міський сад, 18-20 ст.

Грушевського

Міський сад, 18-20 ст. (іст., містобуд.). Вул. М. Грушевського. На верхній правобережній придніпровській терасі, між вул. М. Грушевського, Хрещатим і Маріїнським парками, прилягає до Маріїнського палацу і будинку Верховної Ради України. Мав назви - Царський, Палацовий сад, Міський парк, Першотравневий парк. З 1993 - сучасна назва. Пл. - 11,8 га. Головний вхід - з боку вул. М. Грушевського. Закладений за наказом російського імператора Петра І як регулярний, або зразковий сад. Засаджений 1706-07 і 1709 шовковичними деревами і виноградом. У серед. 18 ст. упорядкований і перепланований у зв'язку з будівництвом Царського («Марійського») палацу за проектом арх. Б.-Ф. Растреллі, який керував і розробкою проекту парку, створеного майстром садово-паркового мистецтва Д. Фоком і садівником Л. Гофмейстером. Займав територію пл. 26 десятин 1066 кв. сажнів - від палацу і сучасного будинку Верховної Ради України до Національної філармонії України, що включала й частину сучасного Хрещатого парку. Сад належав палацові і був закритий для відвідування. У 18 ст. вважався найкращим парком на півдні Російської імперії. Великі тераси його верхньої рівної ділянки з алеями, павільйонами, альтанками, ґротами сполучалися дерев'яними сходами, прикрашеними скульптурами і балюстрадами, з нижнім садом. У саду було висаджено бл. 13 тис. цінних порід деревно-декоративних рослин, привезених з різних куточків країни, в 1763 - понад 700 вишень, бл. 15 тис. слив і волоських горіхів, виноград, яблуні, груші, абрикоси. У великих оранжереях вирощували екзотичні рослини. Доповнювали зелені насадження саду різноманітні декоративні дерева, чагарники. Більшу частину врожаю фруктів та ягід відсилали до царського двору в Санкт-Петербург, решту садовий підмайстер продавав киянам.

Переважна частина фруктового саду, виноградників та оранжерей розташовувалася на території, яку тепер займає стадіон «Динамо». Тут же була відома Долина троянд з декоративним озером, що наповнювалося джерельною водою. Над Дніпром була влаштована галерея для відпочинку, звідки відкривалися мальовничі краєвиди. Після пожеж 1811 і 1819 парк втратив своє значення, не доглядався і поступово занепав. 1832 тут був побудований витончений готичний павільйон, в якому влітку діяло кафе-ресторан. Пізніше на цьому місці споруджено альтанку і ротонду, сад обнесено дерев'яним парканом. 1834 зведено літній театр та деякі інші споруди розважальних закладів. Товариство штучних мінеральних вод, яке містилося в Царському палаці в 1834-68, про сад не дбало. 1841 сад передали з Палацового відомства у розпорядження міста, але Міська дума не приділила йому належної уваги. 1851 російський імператор Микола І звелів підтримувати сад у належному стані. 1852 Міська дума віддала його безкоштовно в оренду садівникові Рожковському, на поч. 1860-х рр. – купцю 2-ї гільдії К. Христіані.
У 1860-х рр. ділянку, прилеглу до Царського палацу, відокремили і назвали Палацовим садом. Нижню його частину перейменували за назвою розважального закладу, що діяв там, на Шато-де-Флер (тепер територія стадіону «Динамо»); північну - 1881 передано під сад Купецького зібрання (тепер Хрещатий парк). У кін. 19 ст., коли Палацовий сад відкрили для відвідування, між ним і «Шато-де-Флер» влаштували 1898 сходи з гранітних плит і фонтан на верхній терасі. В 1909-12 між Купецьким садом і «Шато-де-Флер» прокладено Петрівську алею, над якою 1909-10 споруджено Парковий міст (за проектом Є. Патона). 1983 його конструкції замінено точною копією (оригінал встановлено у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав»). Після прокладення алеї обабіч неї опинилися оранжерея садівництва О. Вессера та «Шато-де- Флер».
З 1925 верхня тераса саду належала Київському крайовому сільськогосподарському музею, що містився у Маріїнському палаці і влаштував на прилеглій до нього території дослідні ділянки, показову пасіку.
1931-36 на місці «Шато-де-Флер» зведено комплекс стадіону «Динамо».
1980 в Інституті «Діпромісто» розробили проект реконструкції парку (архітектори В. Маєвська, Ю. Нельгівський, дендролог Е. Шарапова), згідно з яким у 1982-83 у північній частині спорудили капітальну літню естраду (арх. Ю. Серьогін), біля сходів до стадіону «Динамо» — розважальний павільйон (тепер кафе), на схід від Маріїнського палацу між паралельними алеями — басейн, облицьований червоним гранітом. Передбачено також влаштування сезонних партерів перед парковим фасадом палацу, квітників, поліпшення дендрологічного складу насаджень, щоб поповнити його рослинами часів заснування саду. Композиційною особливістю київського палацово-паркового ансамблю є те, що головна вісь, на якій послідовно розташовані парадний двір (курдонер), палац і власне парк, орієнтована не на р. Дніпро, перпендикулярно до берегових схилів, а паралельно їхній бровці, чим обумовлено терасування вздовж сучасної вул. М. Грушевського. Такий прийом був характерним для італійської ландшафтної архітектури 17 ст.
Головний вхід з боку вул. М. Грушевського оформлено двома темно-сірими гранітними маршами сходів. Біля підпірної стіни між ними споруджено напівкруглий басейн, в який тече джерельна вода. Сад має регулярне планування, композиційно пов'язане з палацом, тиловий фасад якого звернено до парку і відділено огорожею. На краях тераси, з боку Дніпра і території стадіону, зведено огорожі, що вирізняються стилістично та за висотою. Головні планувальні осі — центральна алея — від головного входу і дві паралельні Дніпру, що перехрещують її, об'єднані круговою доріжкою. Остання має виходи до площі перед палацом уздовж його правого флігеля та на сходи до стадіону «Динамо». На центральній алеї навпроти головного входу — фонтан, відлитий за одним зразком з фонтаном Маріїнського парку. Обидва входили до системи Київського водогону. Схил гори з боку вул. М. Грушевського укріплений підпірною стіною.
У ландшафтах парку переважає замкнута просторова організація. Серед насаджень — бл. 20 видів дерев і чагарників. Основні породи — липа дрібнолиста, каштан кінський, клен гостролистий, ясен звичайний, акація біла. Місцями трапляються тополя срібляста, туя західна, ялиця біла, катальпа бузковолиста. З екзотів — два екземпляри бундука канадського.
У саду встановлено пам'ятник М. Глінці (1910), перенесений сюди 1955 з пров. Музичного, паркові скульптури Лесі Українки (1965) та М. Заньковецької (1974).
Міський сад — найстаріший у Києві парк, разом з Маріїнським палацом єдиний у місті палацово-парковий комплекс регулярного стилю.
Міський сад є відомою пам'яткою історії. До 1919 тут діяв розважальний заклад «Шато-де-Флер» («Chateau de Fleurs» — «Замок квітів»), заснований 1863 на місці ліквідованого озера орендарем саду К. Христіані, який одержав його в користування до 1 серпня 1876 і створив на пл. 3 десятини 1215 кв. сажнів «пристановище видовищ, простих і легких за змістом». Власник зобов'язався влаштувати тут вокзал (таку назву мало приміщення для вистав, концертів і танців), оранжереї, гойдалки, буфет, місця для феєрверків, гімна-стичних вправ тощо. 1864 було зведено літній театр-цирк, згодом — вокзал, тир, ковзанку, 1868-78 — приміщення кав'ярні з танцювальною залою та інші (у будівництві брав участь міський архітектор М. Самонов). Дерев'яні споруди закладу не раз горіли під час пожеж. Очевидно, К. Христіані не зміг виконати усіх зобов'язань щодо благоустрою та облаштування всього Палацового саду, тому залишив за собою лише «Шато-де-Флер» і оранжереї, за що сплачував місту щороку 1 тис. крб. Вхід до розважального закладу був з боку вул. Олександрівської (тепер вул. М. Грушевського). 1864 за наказом генерал-губернатора на вхідній арці зроблено напис російською мовою «Цветочний городок», пізніше замінений на «Шато-де-Флер».
За весь час свого існування «Шато-де-Флер» був єдиним в місті видовищним закладом, який працював щоденно: взимку — вокзал, влітку — театр-цирк. Тут виступали циркові трупи Л. Сульє (1864), Турнієра (1867), братів Годфруа, Труцці, Нікітіних (1890-93), діяли ресторан і буфет, влаштовувалися масові гуляння, концерти у супроводі постійного оркестру або запрошених військових оркестрів. Виступали вітчизняні та зарубіжні театральні трупи, естрадні співачки, комічні артисти, куплетисти, читці та ін. На сцені «Шато-де-Флер» кияни бачили естрадних зірок того часу М. Ленську, Н. Плевицьку, С. Сокольського, відомих драматичних акторів М. Дальсько го, П. Орленєва, М. Петіпа, М. Савіну та багатьох інших.
У квітні 1879 в «Шато-де-Флер» було засновано Київське відділення Російського драматичного товариства (РДТ), перша вистава якого відбулася у кафешантані 4 серпня 1879. М. Савіну та О. Ленського, які грали в ній, було обрано у цей день почесними членами товариства. Трупа РДТ складалася переважно з аматорів, але в його виставах брали участь і професіональні актори. Товариство діяло до 1889, містилося у пров. Музичному (поблизу сучасної вул. Б. Грінченка; будинок не зберігся).
Одним з найдивовижніших видовищ у Києві був Крижаний дім, споруджений на території розважального закладу взимку 1889 (діяв з 22 січня до 7 березня). Він являв собою наближену копію Крижаного дому 1740 з Санкт-Петербурга. Складався з трьох кімнат, де все — будинок, меблі, посуд, свічки й т. ін. — було зроблено з криги. Перед домом стояв вишуканий крижаний паркан з двома вежами. Увечері все освітлювалося бенгальськими вогнями.
Під час Всеросійської промислової виставки 1913 на схилах саду було влаштовано кінну виставку, на Петрівській алеї — виставку птахівництва і тваринництва.
Найвизначнішими спорудами комплексу «Шато-де-Флер» були концертна зала та Другий міський театр. Концертна зала зведена коштом купця А. Кульчицького (липень-жовтень 1900, арх. О. Кривошеєв) після того, як пожежею були знищені будівлі буфету й зимового театру. Містилася в східній частині комплексу на схилі пагорба. Являла двоярусну споруду змішаної конструкції з великою залою, прикрашеною двома шатровими вежками (розібрана у 1930-х рр. у зв'язку з будівництвом стадіону «Динамо»).
Другий міський театр споруджувався коштом міста (1912, арх. І. Ніколаєв). Бічним фасадом виходив на Петрівську алею, головним — на сучасну вул. М. Грушевського. Цегляний, з великою залою (партер на 668 місць і галерея) та допоміжними приміщеннями на двох поверхах. Чоловий фасад мав опуклу в плані конфігурацію, був вирішений у лицьовій цеглі й розчленований на ризаліти: центральний з аттиком та два флангові. Театр орендували у міста приватні антрепренери (першим був актор В. Дагмаров), які влаштовували у ньому переважно виступи оперети. Тут проходили гастролі мандрівного єврейського (ідиш) театру, заснованого А. Гольдфаденом. 28 січня 1914 у Другому міському театрі відбувся літературний концерт за участю поетів-футуристів В. Маяковського, Д. Бурлюка, А. Каменського. Будівля згоріла і була розібрана 1918.
10-14 липня 1917 в театрі «Шато-де-Флер» відбувся Перший Всеукраїнський робітничий з'їзд, скликаний з ініціативи української фракції Київської Ради робітничих депутатів з метою поповнення УЦР представництвом робітників-українців. 300 делегатів було обрано від бл. 40 тис. робітників, переважно сільського пролетаріату. З'їзд розглянув питання про поточний момент та українське робітництво, автономію України та федерацію Росії, Установчі збори, аграрну та робітничу політику, закликав підтримати УЦР та її Генеральний секретаріат, автономний устрій України. На заключному засіданні делегати обрали Всеукраїнську Раду робітничих депутатів у кількості 100 осіб (70 — представники УСДРП, 30 — УПСР), виконавчий комітет та його президію у складі В. Довженка, Й. Маєвського, М. Порша (голова). 5 серпня 1917 Всеукраїнська Рада робітничих депутатів була кооптована до УЦР, президія її виконкому поповнила Малу Раду. З'їзд був важливим елементом творення всеукраїнського парламенту на демократичних принципах широкого представництва. Востаннє «Шато-де-Флер» працював восени 1919. Після відступу денікінських військових формувань його було закрито. За радянської влади використовувався як літня естрада профспілок, де відбувалися безкоштовні концерти, в яких у 1920—30-х рр. брали участь піаністи В. Горовиць, Г. Нейгауз, пізніше — симфонічні концерти, якими диригували К. Данькевич, Н. Рахлін та інші [890].

Міський сад

Генеральний план:
1. Пам’ятник М. Глінці.
2. Паркова скульптура М. Заньковецької.
3. Паркова скульптура Лесі Українки.

  • Автор: Михайло Кальницький, Юрій Нельгівський, Світлана Панькова, Михайло Рибаков.

Також на цій вулиці