Духовна семінарія (акаде­мія образотворчого мистецтва і архітектури) 1899—1901

Смирнова-Ласточкіна, 20

Подвір’я духовної семінарії містилося на історичній території передмістя давнього Києва, яке мало назву Копирів кінець і вперше згадується в літопи­су під 1121. Перед будинком семінарії збереглися залишки фундаменту храму кін. 11 ст., можливо монастиря св. Симеона на Копиревому кінці, заснова­ного тут у 70-х рр. 11 ст. князем Святославом Ярославичем. Фундаменти ще однієї церкви 12 ст. відкрито за будинком семінарії. У 16 ст. на цьому місці було подвір'я католицького єпис­копа.

У 17 ст. цю територію указом геть­мана Б. Хмельницького передано київ­ському митрополиту. У 2-й пол. 17 ст. на руїнах монастиря зведено Вознесенську церкву (дерев'яну із дзві­ницею), перебудовану у 10 ст., яка про­існувала до 19 ст. і дала назву узвозу, що веде на Поділ (з 1930-х рр.— вул. Смирнова-Ласточкіна).

Триповерховий цегляний будинок спе­ціально споруджено для Київської духовної семінарії, розрахованої на 500 вихованців. До 1901 семінарія містила­ся у зведеній ще 1828—ЗО будівлі на Подолі на вул. Костянтинівській. Перший варіант проекту нового будин­ку духовної семінарії належав київ­ському арх. В. Ніколаєву (1894), оста­точний варіант петербурзькому арх. Є. Морозову (1898). Будівництво здій­снював київський єпархіальний арх. Є. Єрмаков. 1960 побудовано новий чотириповерховий навчальний корпус, 1975—80 здійснено реконструкцію і добудову приміщень у бічних об'ємах споруди. Будівля в плані симетрична, складається з двох поздовжніх і трьох поперечних корпусів, що формують два замкнутих подвір'я з проїздами з боку тильного фасаду.

Внутрішнє планування — коридорне, однобічне (у середньому поздовжньо­му корпусі - двобічне). На рівні верх­ніх поверхів над головним входом приміщення з хорами кол. Трьохсвяти­тельської домової церкви (тепер актова зала). Для цегляних чолових фасадів (тепер пофарбовані) характерний чіткий рит­мічний ряд віконних прорізів з ду­гоподібними перемичками — більши­ми у класах другого поверху. В мотивах аркових прорізів помітний вплив ро­манського зодчества, в елементах цег­ляного декору — поребрику, нішах, ши- ринках, сухариках — неоросійського стилю. Тривісну композицію голов­ного фасаду підкреслено центральним трикутним щипцем, що підтримує круглий підбанник церковної маківки (зруйнована), а також особливим гру­пуванням аркових вікон верхнього поверху: п'ять — над головним входом, по три — у бічних ризалітах, по два — над рядовими віконними прорізами. Ін­тер'єри мають раціональний характер оздоблення. У приміщенні колишньої домової церкви, яке має високі аку­стичні якості, збереглися круглі колони під хорами. Будівля належить до найкращих спо­руд в архітектурі Києва кін. 19- поч. 20 ст., оформлених у цегляному стилі.

1903 духовну семінарію закінчив Сте­ценко Кирило Григорович (1882—1921) – композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, священик; 1917 Козицький Пилип Омелянович (1893 -1960) — композитор, педагог, му­зикознавець, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1943). 1918—19 будинок використовувався під казарми корпусу Січових стріль­ців на чолі з Є. Коновальцем і А. Мель­ником. З 1925 у будинку міститься Київсь­кий державний художній інститут (з 1992 — Українська академія мистецт­ва; з 1998 — Академія образотворчого мистецтва і архітектури). Виникла на базі Української дер­жавної академії мистецтва, заснова­ної в 1917 з ініціативи таких визнач­них мистецтвознавців і художників, як Д. Антонович, М. Біляшівський, М. Бойчук, М. Бурачек, М. Жук, В. та Ф. Кричевські, А. Маневич, О. Му­рашко, Г. Нарбут, Г. Павлуцький. В організації академії безпосередню участь брав голова УЦР М. Грушев­ський, який разом із генеральним сек­ретарем освіти І. Стешенком був автором першого її статуту.

           Урочисте відкриття академії мистецтва відбулося 22 листопада 1917 в примі­щенні теперішнього Будинку вчителя на вул. Володимирській, 57, де кіль­ка місяців розміщувалися навчальні майстерні академії. 1918 їй було на­дано приміщення на вул. Ярославів Вал, 40 (тепер Київський інститут те­атрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого). Статут і циркуляр про засну­вання Української державної академії мистецтва були затверджені 5 грудня 1917. Ректором академії обрано Ф. Кри­чевського, з травня 1919 — Г. Нарбута. 1918—20 в академії навчалося від 36 до 100 студентів. 1922 її реоргані­зовано на Київський інститут плас­тичних мистецтв, 1924, з приєднанням до нього Київського архітектурного інституту (заснований 1918), він дістав назву Київського художнього інститу­ту (КХІ). У 1920-х рр. інститут стає багатопрофільним навчальним закла­дом із факультетами: живописним (відділення монументальне, станкове, текстильне і театр-кіно-фото), архітек­турним (відділення загальної архі­тектури й урбанізму), скульптур­ним (відділення скульптури, кераміки, деревообробки), поліграфічним (від­ділення високого, плоского й гли­бокого друку та лабораторія кни­ги), художньо-педагогічним (відділен­ня профосвіти, політосвіти, клубне та музейно-екскурсійне). У серед. 1920-х рр. в інституті навчалося бл. 800 сту­дентів, викладацьку роботу здійснюва­ли 130 педагогів. У 1920—30-рр. тут працювали митці найрізноманітніших напрямів: живописці — О. Богомазов, М. Бойчук, П. Голуб'ятников, М. Козик, Крамаренко, Ф. Красицький, Ф. Кричевський, К. Малевич, С. Налепінська- Бойчук, В. Пальмов, М. Рокицький, Є. Сагайдачний, А. Таран, В. Татлін, Усачов, А. Черкаський; архітек­тори - О. Вербицький, І. Грабовський, М. Даміловський, В. Кричевський, Моргілевський, В. Онищенко, В. Ри- ков, В. Фельдман, П. Юрченко; істори­ки і мистецтвознавці — І. Врона (1924 -30 ректор), С. Гіляров, Ф. Ернст, Кульженко, М. Макаренко, М. Пав­ленко, П. Попов. У кін. 1920-х — на поч. 1930-х рр. інститут дав українському мистецтву велику групу майстрів, які незабаром зайняли провідне місце в національній культурі. Серед них: живописці — І. Беклемішев, С. Григор'єв, І. Жданко, В. Костецький, О.          Павленко, М. Рокицький, І. Штільман та багато інших; графіки — О. Па- щенко, Г. Пустовійт, О. Сахновська; художники театру — В. Борисовець, М. Духновський, Ф. Нірод, М. Уман­ський; архітектори — В. Заболотний, Й. Каракіс, П. Костирко, М. Холостенко, П. Юрченко; скульптори — Г. Петрашевич, Г. Пивоваров, А. Писаренко.

1930 у зв’язку з реформою вищої та середньої технічної освіти було за­крито архітектурний факультет (1933 знову відновлено) і на базі його та інженерно-будівельного факультету Київського політехнічного інституту утворено Київський інженерно-буді­вельний інститут; поліграфічний фа­культет разом із поліграфічними фа­культетами Харківського та Одесько­го художніх інститутів став базою для організації у Харкові Українського поліграфічного інституту (з 1949 пра­цює у Львові); на базі текстиль­ного та кіно-, фотовідділів Київсько­го художнього інституту було ство­рено у Києві текстильний інститут та кіноінститут. Художній інститут отримав назву «Інститут пролетар­ської мистецької культури». 1934-35 в інституті знову здійснено докорінну реорганізацію навчально-виховного процесу. Після закриття Одеського та Харківського художніх інститутів (студентів і викладачів цих вузів було переведено до Києва) Київський художній інститут став єдиним вищим мистецьким закладом в Україні з підготовки художників та архітекторів і дістав нову назву — Український художній інститут (з 1939 — Київський державний художній інститут). На викладацьку роботу за­прошено видатних майстрів мистецтва і досвідчених педагогів: П. Волокидіна, М. Гельмана, К. Єлеву, Ф. Кричевського, К. Трохименка, А. Черкаського, М. Шаронова, О. Шовкуненка, а також молодих тоді майстрів: С. Григор'єва, С. Єржиківського, В. Климова, В. Костецького, П. Ульянова, І. Штільмана та ін. У здійсненні перебудови брали участь російські художники і педагоги І. Бродський, І.  Грабар, Б. Йогансон, П. Котов, Г. Ряжський, Л. Шервуд. Лекції з теорії та історії мистецтва систематично у 1930-і рр. читали росій­ські мистецтвознавці Ю. Колпінський, В. Лазарєв, О. Сидоров, О. Федоров-Давидов. У кін. 1930-х — на поч. 1940-х рр. інститут підготував велику групу талановитих майстрів. Серед них— Ф. Кличко та О. Нестеренко (за­гинули на фронтах Великої Вітчизня­ної війни), Є. Волобуєв, М. Іванов, Г. Меліхов, С. Отрощенко та інші, які згодом стали видатними майстрами українського мистецтва. Під час Великої Вітчизняної війни інститут було евакуйовано спочатку до Самарканда, а потім до Загорська (нині Сергієв Посад, Московська обл.). А в самому будинку 1941—43 містилася Київська біржа праці та виробничо-художні майстерні. 1944 інститут повернувся до визволе­ного Києва. 1945 відновлено графічний, 1958 — художньо-педагогічний, ство­рено 1959 мистецтвознавчий факуль­тети. У повоєнні роки на викладацьку роботу запрошено видатних педагогів, які працювали тут у 1920—30-х рр. До педагогічної діяльності були запрошені провідні майстри і талановита молодь, що закінчили інститут наприкінці 1930-х та в 1940—50-х рр. Серед них — професори, дійсні члени Академії мистецтв СРСР — живописці С. Григор'єв, О. Шовкуненко, ск. М. Лисенко, графік В. Касіян; члени-кореспонденти АМ СРСР живописці В. Костецький, Г. Меліхов, графік О. Пащенко; живо­писці, народні художники УРСР Г. Світлицький, К. Трохименко; народні ху­дожники СРСР А. Петрицький, В. Пузирков; заслужені діячі мистецтв Ук­раїни — ск. М. Гельман, живописці М. Шаронов, І. Штільман, графіки К. Слева, І. Плещинський. Значний вклад у підготовку фахівців з архітектури у повоєнний час зробили дійсні члени Академії архітектури УРСР П. Альошин, В. Заболотний, дійс­ні члени Академії будівництва і архітектури УРСР А. Добровольський, Є. Катонін, Б. Приймак, професори П. Костирко, О. Малишенко. Тепер в академії працює 13 кафедр, друкарня, художньо-методичний музей, у фондах якого налічується понад 7 тис. художніх творів. З 1991 відкрите аспірантуру.

У 1998/99 діяло 5 факультетів: архі­тектурний, графічний з відділенням гра­фічного дизайну; живописний з від­діленнями театрально-декораційним та реставрації олійного живопису; скульп­турний, мистецтвознавчий з відділен­ням мистецтвознавства, організації та управління художньої культури. Перед будинком, у сквері, спорудже­но скульптурні пам'ятники, виконані в різний час викладачами і студен­тами інституту:         бюст  Т. Шевченко (ск. М. Лисенко, арх. І. Шемседінов виконавець А. Клименко), пам'ятник Лесі Українці (ск. В. Прядка), пам'ятник студентові інституту Я. Приходьку, який загинув під час Великої Вітчизняної війни (ск. Н. Карбовська).

У 1960-х рр. споруджено меморіальний комплекс із стелою, на якій викарбувано прізвища студентів і викладачів вузу, які полягли в роки війни (архітек­тори І. Шемседінов, Є. Вересов). 1994 на фасаді будинку встановлено бронзову меморіальну дошку на по­шанування засновників Української академії мистецтва. На дошці зображе­но барельєфні портрети М. Грушев­ського та І. Стешенка, художників М. Бойчука, М. Бурачека, В. та Ф. Кричевських, А. Маневича, О. Мурашка, Г. Нарбута (скульптори М. Вронський, І. Овдійчук, арх. В. Чепелик). 16 грудня 1996 біля академії встановлено пам'ят­ник художникам — жертвам більшовицьких репресій (ск. Б. Довгань, арх. Ф. Юр'єв). На плиті викарбувано імена загиблих митців: розстріляних (М. Бойчук, Ф. Ернст, С. Налепінська-Бойчук), померлих у тюрмі під слідством (С. Гіляров), тих, що загинули у таборах і на засланні (Є. Кузьмін), жертв індивідуального терору (А. Горська, О. Мурашко) — разом понад 40 імен. [462].

  • Автор: Сергій Білокінь, Ра'іса Бондиренко,Михайло Кальницький, Михайло Криволапон

Також на цій вулиці